Повідомлення в номер / Вибір

Володимир пішов слідами тата. А батько усе своє свідоме життя віддав військовій справі. В радянські часи довелося служити в Казахстані, на Далекому Сході, в Грузії, Німеччині. Все життя, як кажуть,  на колесах.

Служив сумлінно – дослужився до полковника, троє діток на тому тернистому шляху знайшлося. Дружина Валентина вірно захищала «тил» чоловіка. Не нарікала на виклики долі: куди він – туди й вона. Немало віддала сил для належного виховання двох синів і доньки. Ще й працювала за місцем служби Віктора в соціально-побутовій сфері.

В дев’яностих роках ХХ століття офіцерам (і не тільки) довелося вибирати, де служити. Віктор Іванович,  не задумуючись, віддав своє серце Україні.

А тим часом діти підростали, і один із синів Володя вже осягав військову науку у Київському виші й насолоджувався юністю. Тією, яка мріє, надіється і кохає.

Стрункий, кучерявий, розумний і статний курсант у дівчат був, як кажуть, нарозхват. Але він зупинив свій вибір на Оленці. Кохання заполонило єство хлопця.

На жаль,  дійсність жорстока – вносить в щасливі миті життя свої поправки. Спочатку батьки Оленки запротестували: у них, бач, свій вибір. Потім розпочалася військова служба за сотні кілометрів від Києва. А ще «добрі люди», як сороки на хвості, звістку принесли: мовляв, Олена виходить заміж. Затривожилась, заплакала душа.

Через деякий час, чи то з відчаю, чи то з болю в серці, Володимир занепав духом. Та сталося так, що поруч нього опинилася весела, енергійна симпатична Таня. Щебетала зимою синичкою, влітку ластівкою і таки «розворушила», пригасила полум’я колишнього кохання і пригорнула розтривожену змучену душу. 

Невдовзі стали на рушник щастя. Поклялися бути разом до дня останнього. Не забарились і діти – донечки, як квіточки. Радій, Володимире! Гармонія сімейна розквіта,  і Бог благословляє. А тут — як грім серед ясного неба: Крим анексували «брати»-росіяни і війну проти України розпочали. 

Це був перший тест на вірність і незламність. Ми тільки можемо здогадуватися, які думки вирували в обох на відстані, які переживання були за дітей і дружину. Адже там не кордон, а передова, і там стріляють. 

Офіцер Володимир – це ударна сила на фронті. Він має оцінювати ситуацію і знати, коли вести побратимів вперед. Вояки поважали свого командира – він відповідав тим же.

Пекло війни набрало сили після повномасштабного вторгнення росії. Ціна життя – яка вона? Грішми не оціниш, бо кожна смерть – це частина втраченого Космосу. Володимир, який мав гени батька, розумів це. І янгол-охоронець був над ним – оберігав від кулі рашистської. Скільки-то атак рашистів відбито! Скільки перемог і поразок на рахунку Героя!

Та не дрімає ворог. Вистежив воїна дрон, і впала вибухівка поруч. Тільки встиг відскочити, але те, що прилетіло, вибухнуло – поранило ноги. До свідомості прийшов у шпиталі. Далі – операції, реабілітація…

Набирався сил, гартував свій дух і рвався на «передок», до хлопців, які його не забували й провідували. Тривожились серця Тетяни  і доньок.

Ділився з нею наболілим:

– Ось одужаю і знову на «нуль» до хлопців. Як вони там? Чи всі живі-здорові?

– Не відпущу – перечила Таня. – Як я без тебе? Пошкодуй мене і доньок.

А час летів стрілою. Ось і реабілітація завершується. Мусить зробити свій вибір.

Тетяна  поставила ультиматум: 

– Якщо ти на війну, то я за кордон до Німеччини! Я не залишу дівчаток в Ковелі чи Франківську, де щодня тривоги, постійні обстріли. Хто їх захистить в Україні?

– Не гарячкуй, все  буде добре. І я хочу бачити доньок. Це теж  моє життя. Я ж їх захищаю там, на Сході, – втихомирював знервовану дружину він. 

Та марно. Закордон вабить багатьох своїм достатком, миром і порядком. Не одна вона кидає Батьківщину заради спокою. Статистика свідчить, що біженців-українців в країнах Європи чи Америки не менше 8 мільйонів осіб, і більшість з них повертатися не хочуть.

…Таксі приїхало завчасно, щоб не запізнитися на міжнародний потяг.  

Прощалися мовчки. Сліз не було. Обійняв доньок, поцілував заради форми дружину. Сказав: «Щасти тобі», – і відійшов. 

Чомусь згадалась Оленка – тиха, мила, спокійна і вірна. «Як вона там?».

Та вибір зроблено – його чекають побратими... 

Володимир пішов слідами тата. А батько усе своє свідоме життя віддав військовій справі. В радянські часи довелося служити в Казахстані, на Далекому Сході, в Грузії, Німеччині. Все життя, як кажуть,  на колесах.

Служив сумлінно – дослужився до полковника, троє діток на тому тернистому шляху знайшлося. Дружина Валентина вірно захищала «тил» чоловіка. Не нарікала на виклики долі: куди він – туди й вона. Немало віддала сил для належного виховання двох синів і доньки. Ще й працювала за місцем служби Віктора в соціально-побутовій сфері.

В дев’яностих роках ХХ століття офіцерам (і не тільки) довелося вибирати, де служити. Віктор Іванович,  не задумуючись, віддав своє серце Україні.

А тим часом діти підростали, і один із синів Володя вже осягав військову науку у Київському виші й насолоджувався юністю. Тією, яка мріє, надіється і кохає.

Стрункий, кучерявий, розумний і статний курсант у дівчат був, як кажуть, нарозхват. Але він зупинив свій вибір на Оленці. Кохання заполонило єство хлопця.

На жаль,  дійсність жорстока – вносить в щасливі миті життя свої поправки. Спочатку батьки Оленки запротестували: у них, бач, свій вибір. Потім розпочалася військова служба за сотні кілометрів від Києва. А ще «добрі люди», як сороки на хвості, звістку принесли: мовляв, Олена виходить заміж. Затривожилась, заплакала душа.

Через деякий час, чи то з відчаю, чи то з болю в серці, Володимир занепав духом. Та сталося так, що поруч нього опинилася весела, енергійна симпатична Таня. Щебетала зимою синичкою, влітку ластівкою і таки «розворушила», пригасила полум’я колишнього кохання і пригорнула розтривожену змучену душу. 

Невдовзі стали на рушник щастя. Поклялися бути разом до дня останнього. Не забарились і діти – донечки, як квіточки. Радій, Володимире! Гармонія сімейна розквіта,  і Бог благословляє. А тут — як грім серед ясного неба: Крим анексували «брати»-росіяни і війну проти України розпочали. 

Це був перший тест на вірність і незламність. Ми тільки можемо здогадуватися, які думки вирували в обох на відстані, які переживання були за дітей і дружину. Адже там не кордон, а передова, і там стріляють. 

Офіцер Володимир – це ударна сила на фронті. Він має оцінювати ситуацію і знати, коли вести побратимів вперед. Вояки поважали свого командира – він відповідав тим же.

Пекло війни набрало сили після повномасштабного вторгнення росії. Ціна життя – яка вона? Грішми не оціниш, бо кожна смерть – це частина втраченого Космосу. Володимир, який мав гени батька, розумів це. І янгол-охоронець був над ним – оберігав від кулі рашистської. Скільки-то атак рашистів відбито! Скільки перемог і поразок на рахунку Героя!

Та не дрімає ворог. Вистежив воїна дрон, і впала вибухівка поруч. Тільки встиг відскочити, але те, що прилетіло, вибухнуло – поранило ноги. До свідомості прийшов у шпиталі. Далі – операції, реабілітація…

Набирався сил, гартував свій дух і рвався на «передок», до хлопців, які його не забували й провідували. Тривожились серця Тетяни  і доньок.

Ділився з нею наболілим:

– Ось одужаю і знову на «нуль» до хлопців. Як вони там? Чи всі живі-здорові?

– Не відпущу – перечила Таня. – Як я без тебе? Пошкодуй мене і доньок.

А час летів стрілою. Ось і реабілітація завершується. Мусить зробити свій вибір.

Тетяна  поставила ультиматум: 

– Якщо ти на війну, то я за кордон до Німеччини! Я не залишу дівчаток в Ковелі чи Франківську, де щодня тривоги, постійні обстріли. Хто їх захистить в Україні?

– Не гарячкуй, все  буде добре. І я хочу бачити доньок. Це теж  моє життя. Я ж їх захищаю там, на Сході, – втихомирював знервовану дружину він. 

Та марно. Закордон вабить багатьох своїм достатком, миром і порядком. Не одна вона кидає Батьківщину заради спокою. Статистика свідчить, що біженців-українців в країнах Європи чи Америки не менше 8 мільйонів осіб, і більшість з них повертатися не хочуть.

…Таксі приїхало завчасно, щоб не запізнитися на міжнародний потяг.  

Прощалися мовчки. Сліз не було. Обійняв доньок, поцілував заради форми дружину. Сказав: «Щасти тобі», – і відійшов. 

Чомусь згадалась Оленка – тиха, мила, спокійна і вірна. «Як вона там?».

Та вибір зроблено – його чекають побратими... 

Є в нас міць,  і є в нас сила