В житті іноді трапляються події, які тісно пов’язані між собою, хоча на перший погляд вони більше схожі на випадковість, аніж на закономірність.
Що маю на увазі?
В лютому особисто для мене важливі декілька дат, які «органічно» випливають одна з одної і, по-народному кажучи, тісно «переплетені» поміж собою. Так, 11 лютого 1990 року в Ковелі відбувся захід, який колись у публікації в газеті «Вісті Ковельщини» 20 лютого 2020 року я назвав «Так починалася Незалежність». 20 лютого 1955 року народився мій друг і товариш, побратим за переконанням і діями Володимир Осіюк. 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні.
Дехто із читачів запитає: «А в чому полягає їх суть і який між ними існує взаємозв’язок?».
Спробую пояснити. А почати хочу саме із дня народження Володимира Осіюка, який з’явився на Божий світ у далекій Колимі, де відбували покарання його батьки Марія Ільківна і Костянтин Володимирович Осіюки. Обоє були засуджені кривавим сталінським режимом за любов до України на 10 років тюрми кожен. Син, як кажуть, із молоком матері ввібрав у себе почуття патріотизму і великої любові до рідного народу.
Сім’я отримала право переїхати до Ковеля аж у 1970-их роках. Володимир закінчив тут середню школу, відслужив армію і почав працювати на заводі «Ковельсільмаш», одночасно з «відзнакою» закінчивши машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький індустріальний інститут.
З початком процесу демократизації в колишньому срср на заводі і у Ковелі В. Осіюк створює осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Української Гельсінської спілки, Української Республіканської партії.
Він єдиний з Ковеля був делегатом установчого з’їзду «Народного Руху України за перебудову» у Києві (1989 р.). Видавав газету «Криця».
Наполегливими зусиллями Володимира Осіюка проводилися багатолюдні мітинги у Ковелі та навколишніх селах – Білині, Колодниці, Скулині, Люблинці, Буцині. Відновлювалися знищені комуністичною владою братські могили вояків УПА та споруджувалися нові пам’ятники на місцях звитяги українців. Володимир Осіюк особисто очолював поїздку ковельчан до с. Капулівки на могилу кошового Івана Сірка та до м. Хуста Закарпатської області у дні пошанування героїв Карпатської України.
Знаковою подією 1990 року став мітинг-віче за участю влади м. Ковеля і Народного руху України. 11 лютого на стадіоні «Локомотив» при 10 тисячах ковельчан відбувалася дискусія влади і громади «Про демократію в Україні». Від громади виступили В. Осіюк, А. Мостиський, І. Сидорук, М. Хотинська, О. Гудима з Луцька.
19 серпня 1990 року Володимир Осіюк очолив представництво Ковельщини (10 делегатів) на установчих зборах Волинської обласної організації НРУ «За перебудову».
Володимир Осіюк став очільником правозахисної Української Гельсінської Спілки на Ковельщині. Членами УГС поруч з ним були Ігор Лучко, Алім Цвелькін, Роман Давидович.
Яскравим виявом патріотизму є колекція «Шевченкіана», зібрана родиною Осіюків. Батько Костянтин Володимирович на поселенні в Колимі купував книги Тараса Шевченка. У Ковелі колекція нараховує 200 примірників наукових і художніх видань.
2007 р., у день народження Тараса Шевченка, Володимир Осіюк передав колекцію місту. На сьогодні «Шевченкіана» перебуває в Ковельському історичному музеї. Це найдостойніший подарунок рідному місту і державі від родини, де кожен член сім’ї – батько, мати, син – сповідували святий обов’язок самопожертви в ім’я українського народу
У листопаді 2019 року в результаті бандитського нападу Володимир Осіюк зазнав несумісних із життям важких травм, і згодом помер у лікарні. На знак поваги і пам’яті про побратима я замовив меморіальну дошку з метою встановлення її на будинку, де мешкав патріот.
У тексті я згадав батька його Володимира і матір Марію, а також назвав однодумцями Володимира Осіюка видатних українських політв’язів – державних діячів Левка Лук’яненка, Степана Хмару, Михайла і Богдана Горинів, членів УРП. У серпні 2022 року дошка встановлена у Ковелі за адресою: вул. Відродження, 4. На жаль, підготовлений мною текст було змінено. В рамках процесу декомунізації вулицю імені генерала Черняховського було перейменовано на вулицю Володимира Осіюка, а йому присвоєно звання Почесного громадянина міста.
Роль і значення сім’ї Осіюків в історії Ковеля та Волині, як, зрештою, їх однодумців, важко переоцінити. Їх жертовність і мужність в часи боротьби за незалежність України в 40-50-их роках, а згодом у 90-их була і є прикладом для наслідування молодим поколінням наших земляків, що згодом продемонстрували події Помаранчевої революції, Майдану Гідності, а нині – героїчної боротьби українського народу проти російської агресії.
Можна сміливо стверджувати, що без подвигу учасників визвольних змагань, революційно-демократичного і дисидентського руху в Україні були б неможливими ті революційні зміни, які відбулися і відбуваються на теренах незалежної держави. Нині вона переживає чи не найважчий період своєї історії. На полях кривавої битви з одвічним ворогом українців – московією – вирішується наша доля, наше майбутнє.
Хочеться вірити, що та ціна, яку ми платимо, а раніше платили наші батьки, діди і прадіди, не буде даремною, а увінчається перемогою над ворогом.
«Україна – понад усе!» — ось гасло, яке сповідували старші покоління наших Героїв, а нині зі зброєю в руках відстоюють їх спадкоємці.
Тож слава Україні! Героям слава!
Іван СИДОРУК,
культуролог, Заслужений працівник культури України.
В житті іноді трапляються події, які тісно пов’язані між собою, хоча на перший погляд вони більше схожі на випадковість, аніж на закономірність.
Що маю на увазі?
В лютому особисто для мене важливі декілька дат, які «органічно» випливають одна з одної і, по-народному кажучи, тісно «переплетені» поміж собою. Так, 11 лютого 1990 року в Ковелі відбувся захід, який колись у публікації в газеті «Вісті Ковельщини» 20 лютого 2020 року я назвав «Так починалася Незалежність». 20 лютого 1955 року народився мій друг і товариш, побратим за переконанням і діями Володимир Осіюк. 20 лютого в Україні відзначають День Героїв Небесної Сотні.
Дехто із читачів запитає: «А в чому полягає їх суть і який між ними існує взаємозв’язок?».
Спробую пояснити. А почати хочу саме із дня народження Володимира Осіюка, який з’явився на Божий світ у далекій Колимі, де відбували покарання його батьки Марія Ільківна і Костянтин Володимирович Осіюки. Обоє були засуджені кривавим сталінським режимом за любов до України на 10 років тюрми кожен. Син, як кажуть, із молоком матері ввібрав у себе почуття патріотизму і великої любові до рідного народу.
Сім’я отримала право переїхати до Ковеля аж у 1970-их роках. Володимир закінчив тут середню школу, відслужив армію і почав працювати на заводі «Ковельсільмаш», одночасно з «відзнакою» закінчивши машинобудівний технікум, а пізніше – Луцький індустріальний інститут.
З початком процесу демократизації в колишньому срср на заводі і у Ковелі В. Осіюк створює осередки Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Української Гельсінської спілки, Української Республіканської партії.
Він єдиний з Ковеля був делегатом установчого з’їзду «Народного Руху України за перебудову» у Києві (1989 р.). Видавав газету «Криця».
Наполегливими зусиллями Володимира Осіюка проводилися багатолюдні мітинги у Ковелі та навколишніх селах – Білині, Колодниці, Скулині, Люблинці, Буцині. Відновлювалися знищені комуністичною владою братські могили вояків УПА та споруджувалися нові пам’ятники на місцях звитяги українців. Володимир Осіюк особисто очолював поїздку ковельчан до с. Капулівки на могилу кошового Івана Сірка та до м. Хуста Закарпатської області у дні пошанування героїв Карпатської України.
Знаковою подією 1990 року став мітинг-віче за участю влади м. Ковеля і Народного руху України. 11 лютого на стадіоні «Локомотив» при 10 тисячах ковельчан відбувалася дискусія влади і громади «Про демократію в Україні». Від громади виступили В. Осіюк, А. Мостиський, І. Сидорук, М. Хотинська, О. Гудима з Луцька.
19 серпня 1990 року Володимир Осіюк очолив представництво Ковельщини (10 делегатів) на установчих зборах Волинської обласної організації НРУ «За перебудову».
Володимир Осіюк став очільником правозахисної Української Гельсінської Спілки на Ковельщині. Членами УГС поруч з ним були Ігор Лучко, Алім Цвелькін, Роман Давидович.
Яскравим виявом патріотизму є колекція «Шевченкіана», зібрана родиною Осіюків. Батько Костянтин Володимирович на поселенні в Колимі купував книги Тараса Шевченка. У Ковелі колекція нараховує 200 примірників наукових і художніх видань.
2007 р., у день народження Тараса Шевченка, Володимир Осіюк передав колекцію місту. На сьогодні «Шевченкіана» перебуває в Ковельському історичному музеї. Це найдостойніший подарунок рідному місту і державі від родини, де кожен член сім’ї – батько, мати, син – сповідували святий обов’язок самопожертви в ім’я українського народу
У листопаді 2019 року в результаті бандитського нападу Володимир Осіюк зазнав несумісних із життям важких травм, і згодом помер у лікарні. На знак поваги і пам’яті про побратима я замовив меморіальну дошку з метою встановлення її на будинку, де мешкав патріот.
У тексті я згадав батька його Володимира і матір Марію, а також назвав однодумцями Володимира Осіюка видатних українських політв’язів – державних діячів Левка Лук’яненка, Степана Хмару, Михайла і Богдана Горинів, членів УРП. У серпні 2022 року дошка встановлена у Ковелі за адресою: вул. Відродження, 4. На жаль, підготовлений мною текст було змінено. В рамках процесу декомунізації вулицю імені генерала Черняховського було перейменовано на вулицю Володимира Осіюка, а йому присвоєно звання Почесного громадянина міста.
Роль і значення сім’ї Осіюків в історії Ковеля та Волині, як, зрештою, їх однодумців, важко переоцінити. Їх жертовність і мужність в часи боротьби за незалежність України в 40-50-их роках, а згодом у 90-их була і є прикладом для наслідування молодим поколінням наших земляків, що згодом продемонстрували події Помаранчевої революції, Майдану Гідності, а нині – героїчної боротьби українського народу проти російської агресії.
Можна сміливо стверджувати, що без подвигу учасників визвольних змагань, революційно-демократичного і дисидентського руху в Україні були б неможливими ті революційні зміни, які відбулися і відбуваються на теренах незалежної держави. Нині вона переживає чи не найважчий період своєї історії. На полях кривавої битви з одвічним ворогом українців – московією – вирішується наша доля, наше майбутнє.
Хочеться вірити, що та ціна, яку ми платимо, а раніше платили наші батьки, діди і прадіди, не буде даремною, а увінчається перемогою над ворогом.
«Україна – понад усе!» — ось гасло, яке сповідували старші покоління наших Героїв, а нині зі зброєю в руках відстоюють їх спадкоємці.
Тож слава Україні! Героям слава!
Іван СИДОРУК, культуролог, Заслужений працівник культури України.
В житті іноді трапляються події, які тісно пов’язані між собою, хоча на перший погляд вони більше схожі на випадковість, аніж на закономірність.
Залишити коментар