Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої ще недавно називали «братнім».
Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.
Рашисти прорахувалися. В перший же день агресії їх зустрів не натовп прихильників «руського міра» з квітами в руках, як обіцяли замполіти, а мужність і стійкість українських воїнів, вогонь у відповідь, запеклий опір бійців територіальної оборони, які йшли в атаку під гаслом: «Батьківщина або смерть!».
Їх подвиг надихнув усю Україну на боротьбу проти московитів. Під дверима військових комісаріатів вже зранку 24 лютого 2022 року вишикувалися величезні черги бажаючих поповнити лави Збройних Сил України. На воєнний лад перебудували свою роботу органи влади, підприємства, установи, які розуміли: щоб не впасти перед навалою орків, потрібні міцна дисципліна, організованість, самопожертва.
Події трирічної давнини підтверджують істину: ми сильні, коли єдині. Впродовж часу, який минув від дня початку агресії, було по-різному. Були і блискучі перемоги ЗСУ, були і прикрі поразки. Непросто на фронті й нині, де ворог посилює наступ, мріє під впливом рашистської пропаганди про міфічну «перемогу» над українським народом, вигадане путіним та його бандою «побєдобєсіє», яке задурманює голови окупантів і штовхає їх на важкі злочини.
Так, за ці три роки Україна не перемогла путінську орду. Але вона й не програла війну. Найголовніше полягає у тому, що наша держава є, армія є, український народ є. Нам пекельно важко, але ми зберегли свою ідентичність. У важких умовах воєнного стану економіка не «впала», енергетика вистояла, комунальні і соціальні сфери зберегли свою життєздатність.
Сьогодні все більше і частіше говорять про мир. Він Україні потрібен, як повітря, як вода. Але мир – справедливий, з гарантіями безпеки, які неодмінно мусять надати США, країни Заходу. Мусять, бо українці заслужили право на це своїми мужністю і героїзмом. Недооцінити такий найважливіший результат триріччя – значить поставити під сумнів майбутнє всього людства.
Дай, Боже, щоб цього не сталось!
Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої ще недавно називали «братнім».
Ворог планував захопити нашу державу за три – максимум сім днів. Дехто з окупантів віз із собою парадну форму, яку мріяв одягнути під час параду «перемоги» на київському Хрещатику.
Рашисти прорахувалися. В перший же день агресії їх зустрів не натовп прихильників «руського міра» з квітами в руках, як обіцяли замполіти, а мужність і стійкість українських воїнів, вогонь у відповідь, запеклий опір бійців територіальної оборони, які йшли в атаку під гаслом: «Батьківщина або смерть!».
Їх подвиг надихнув усю Україну на боротьбу проти московитів. Під дверима військових комісаріатів вже зранку 24 лютого 2022 року вишикувалися величезні черги бажаючих поповнити лави Збройних Сил України. На воєнний лад перебудували свою роботу органи влади, підприємства, установи, які розуміли: щоб не впасти перед навалою орків, потрібні міцна дисципліна, організованість, самопожертва.
Події трирічної давнини підтверджують істину: ми сильні, коли єдині. Впродовж часу, який минув від дня початку агресії, було по-різному. Були і блискучі перемоги ЗСУ, були і прикрі поразки. Непросто на фронті й нині, де ворог посилює наступ, мріє під впливом рашистської пропаганди про міфічну «перемогу» над українським народом, вигадане путіним та його бандою «побєдобєсіє», яке задурманює голови окупантів і штовхає їх на важкі злочини.
Так, за ці три роки Україна не перемогла путінську орду. Але вона й не програла війну. Найголовніше полягає у тому, що наша держава є, армія є, український народ є. Нам пекельно важко, але ми зберегли свою ідентичність. У важких умовах воєнного стану економіка не «впала», енергетика вистояла, комунальні і соціальні сфери зберегли свою життєздатність.
Сьогодні все більше і частіше говорять про мир. Він Україні потрібен, як повітря, як вода. Але мир – справедливий, з гарантіями безпеки, які неодмінно мусять надати США, країни Заходу. Мусять, бо українці заслужили право на це своїми мужністю і героїзмом. Недооцінити такий найважливіший результат триріччя – значить поставити під сумнів майбутнє всього людства.
Дай, Боже, щоб цього не сталось!
Три роки тому 24 лютого розпочався широкомасштабний наступ путінської росії на Україну. Із самого ранку рашисти обстріляли ракетами територію країни, народ якої ще недавно називали «братнім».
Залишити коментар