(Із розповіді 85-річної Таїсії Федорівни Філюк із села Залухів, що на Ратнівщині)
Весілля у Залухові споконвіку розгорталось як своєрідне аристократичне дійство з ушануванням молодят у ролі Князя і Княгині. Власне, дійство творили дуже винахідливо і зворушливо самі гості, яких на весілля запрошували небагато. Вони самі уособлювали князівський почт – бояри, свати і свашки, дружки.
Весілля розпочиналось у п’ятницю. Зранку наречений приїжджав до молодої. Молоду саджали на діжку, і брат розчісував їй косу. Одночасно співали дружки:
Дай, мати, масла,
Бо я корову пасла.
Дай хоч трошечку
Помазати косойку.
Якщо у нареченої не було брата, його заміняв хтось із родичів. Тоді дружки вже співали іншу пісню:
Не брат косу чеше,
Не брат косу чеше.
Чужа чужаниця
За брата садовиться.
На діжці молодій одягали на голову вінок, під ним зав’язували стрічку. Молодята і гості сідали за стіл. Пообідавши, молоду пару обводили навколо стола три рази, посипаючи зерном.
Після цього дружки і наречені сідали на добре вимощені сіном і прикрашені підводи та їхали до вінчання в церкву. На підводі дружки співали:
Нема попа вдома,
Поїхав до Львова,
Ключі купувати,
Церкву відкривати.
Надвечір, повертаючись із церкви, дружки співали:
Свячона калина, свячона,
Вже наша молода звін
чона.
В цей час батьки нареченої виходили із хати і вітали молодих з подружнім життям. Всі сідали за святковий стіл, на якому були такі страви: холодець, варене м’ясо, риба, сметана, масло, кисле молоко та огірки. Салатів не було, бо не вміли готувати. Горілки стояло трішки, і пили маленькими наперстками. Цього ж дня приїжджали бояри (родичі молодого). А прийшовши до нареченої, бояри на подвір’ї співали:
Ой видно, видно,
Що сват багатий,
Щось не виходить
Гостей вітати.
Вийшовши, батько і мати нареченої вітали гостей і запрошували до столу. Бояри у сватів мали перевагу над іншими гостями і могли в будь-який час сідати за святково накритий стіл.
Короваєм на весіллі був сир, який ділили між учасниками торжества у суботу в обідню пору. У цей час дружки співали:
Ой, добрий вечір, добрії
люди.
Що ми хочемо, чи теє
буде.
Чи є сир білесенький?
Чи є хліб м’якесенький?
Чи є кварта горілки
Для нашої дівки?
Видавали сир гостям свахи. Ті, вийшовши на вулицю, роздавали «запоріжцям» і частину брали собі. Гості гуляли, танцювали, а надвечір молоду забирали до нареченого. Вже співали свахи:
Вбирайся з нами, Маріє.
Кидай дівоцтво між
дівоньками.
Кидай дівоцтво ще й
дівування.
Дякуй матьонці за
годування.
Що годувала, що колихала,
Темної ночки не досипала,
З ноги вусьолки та й не
спускала.
Весілля у Залухові споконвіку розгорталось як своєрідне аристократичне дійство з ушануванням молодят у ролі Князя і Княгині. Власне, дійство творили дуже винахідливо і зворушливо самі гості, яких на весілля запрошували небагато. Вони самі уособлювали князівський почт – бояри, свати і свашки, дружки.
Весілля розпочиналось у п’ятницю. Зранку наречений приїжджав до молодої. Молоду саджали на діжку, і брат розчісував їй косу. Одночасно співали дружки:
Дай, мати, масла,
Бо я корову пасла.
Дай хоч трошечку
Помазати косойку.
Якщо у нареченої не було брата, його заміняв хтось із родичів. Тоді дружки вже співали іншу пісню:
Не брат косу чеше,
Не брат косу чеше.
Чужа чужаниця
За брата садовиться.
На діжці молодій одягали на голову вінок, під ним зав’язували стрічку. Молодята і гості сідали за стіл. Пообідавши, молоду пару обводили навколо стола три рази, посипаючи зерном.
Після цього дружки і наречені сідали на добре вимощені сіном і прикрашені підводи та їхали до вінчання в церкву. На підводі дружки співали:
Нема попа вдома,
Поїхав до Львова,
Ключі купувати,
Церкву відкривати.
Надвечір, повертаючись із церкви, дружки співали:
Свячона калина, свячона,
Вже наша молода звін чона.
В цей час батьки нареченої виходили із хати і вітали молодих з подружнім життям. Всі сідали за святковий стіл, на якому були такі страви: холодець, варене м’ясо, риба, сметана, масло, кисле молоко та огірки. Салатів не було, бо не вміли готувати. Горілки стояло трішки, і пили маленькими наперстками. Цього ж дня приїжджали бояри (родичі молодого). А прийшовши до нареченої, бояри на подвір’ї співали:
Ой видно, видно,
Що сват багатий,
Щось не виходить
Гостей вітати.
Вийшовши, батько і мати нареченої вітали гостей і запрошували до столу. Бояри у сватів мали перевагу над іншими гостями і могли в будь-який час сідати за святково накритий стіл.
Короваєм на весіллі був сир, який ділили між учасниками торжества у суботу в обідню пору. У цей час дружки співали:
Ой, добрий вечір, добрії люди.
Що ми хочемо, чи теє буде.
Чи є сир білесенький?
Чи є хліб м’якесенький?
Чи є кварта горілки
Для нашої дівки?
Видавали сир гостям свахи. Ті, вийшовши на вулицю, роздавали «запоріжцям» і частину брали собі. Гості гуляли, танцювали, а надвечір молоду забирали до нареченого. Вже співали свахи:
Вбирайся з нами, Маріє.
Кидай дівоцтво між дівоньками.
Кидай дівоцтво ще й дівування.
Дякуй матьонці за годування.
Що годувала, що колихала,
Темної ночки не досипала,
З ноги вусьолки та й не спускала.
Дружки в цей час прикрашали підводу, зносили на неї придане. Бояри на подвір’ї ловили курей, гусей і несли на руках до хати молодого. Свахи продовжували співати, але вже від імені молодої:
Вже я матьонці одробила,
На скрині серпа положила.
Ой хто тим серпом буде жати,
Буде матьонка женців наймати,
А чужий женчик не щирий буде,
Що із збанка воду попиватиме
Та й на сонце поглядатиме.
Чи сонце низько, чи вечір близько.
Молодят привозили додому, а на подвір’ї вже співали свахи. У свашок на головах — кокоші (дерев’яний обруч із кольоровим пір’ям).
Тупу, коники, тупу.
Привезли на двір ступу.
Не ступу – колодицю,
Не дівку – молодицю.
Батьки молодого виходили і вітали наречених. Гостей запрошували за святковий стіл. Після цього дружки прикрашали хату нареченого. А десь опівночі із суботи на неділю тут збиралися перезви (гості молодої). Прийшовши на подвір’я, а потім до хати, співали:
Де наш зять подівся,
Чи в клоччя ввертівся,
Там миші шелестіли
Нашого зятя з’їли.
Молода в цей час сиділи за столом, а зять ховався. Цей куплет гості співали доти, поки не побачать молодого. Вийшовши, зять стрибав до молодої через стіл і сідав поруч з нею. Гості веселилися до ранку. При цьому співали:
Гляди, зятю, дочку,
Як голуб голубочку.
Щоб боса не ходила,
Сусідів їсти не просила,
Щоб не була комора за хатку,
Щоб не була сусідка за матку.
У неділю всередині дня гості знову збиралися за святковий стіл. Перевагу мали перезви. Вони користувалися правом сісти в першу чергу за стіл. Надвечір, ідучи додому, вони співали:
Вже ми, Марійко, поїдемо,
Тебе самую покинемо.
А ти, Василь, гляди її.
Щоб вона боса не ходила,
Щоб ніжки не пробила.
А потім співали пісню від імені молодої:
Поїдь, мій батейку, до Ковля
Купи мені гостинчика – солов’я.
То він мене буде раненько будити,
Щоб мені своїй свекрусі вгодити.
І від імені свекрухи:
Угодиш, моє донейко, угодиш,
Як ранейко по подвір’ячку походиш.
Оскільки батьки нареченого на весіллі у молодої не були, то їх свати запрошували у понеділок до себе в гості. Запрошували на гостину і своїх родичів. А у вівторок все було навпаки – у молодого гостювала його родина і тесть з тещею.
На цьому весілля закінчувалось.
Микола ДЕНИСЮК.
ВІД РЕДАКЦІЇ: стаття, яку ви прочитали, одна із останніх, що запропонував до друку наш громадський дописувач із Ратнівщини Микола Денисюк. На жаль, невблаганна смерть забрала його передчасно із життя. Він був надзвичайно мудрою людиною, мав енциклопедичні знання, які вміло використовував у своїй творчій роботі. Яскравим підтвердженням цього є матеріал про народні традиції, які Микола Степанович збирав, як-то кажуть, по крупинці, спілкуючись із своїми земляками.
Публікуючи нарис про особливості весіль на Полісся, віддаємо данину шани й поваги нашому славетному земляку. Вічна йому пам’ять!
(Із розповіді 85-річної Таїсії Федорівни Філюк із села Залухів, що на Ратнівщині)
Залишити коментар