Як відомо, містика – це окультні явища як зв'язок із потойбічним світом та надприродними силами. А в літературі – це один із найцікавіших і найбільш інтригуючих сучасних жанрів. Її складові – дивні події чи історії та неймовірні феномени, знаки іншого (паралельного) світу та істоти, що жахають, виникаючи з нізвідки. І страх – страх невідомого, надприродного, того, що не піддається логічному поясненню.
Історії, які я хочу запропонувати читачу, реальні, вони трапилися у різні часи або зі мною, або з моїми рідними, або зі знайомими, яким я довіряю, або зі знайомими моїх рідних. Водночас в них, вочевидь, не обійшлося без містики. А ще вони всі так чи інакше пов'язані з Волинню, краєм таємничим та незбагненним.
Негостинний дід
Цю історію я чув від батька, а він її чув, коли служив в армії. Розповідав це їхній замполіт (тобто заступник командира з політичної частини), а йому, за словами батька, можна було довіряти.
Коли це було точно, я, звісно, не знаю. Може, ще до Другої світової війни чи під час війни, але це було на нашому Волинському Поліссі, де густі ліси та багато відьом і відьмаків. Загін радянських солдатів попросився на нічліг до одного старезного діда.
Вже невідомо, що там сталося, чим його солдати образили, може, пожартували невдало, та ще й чужою для діда московською мовою, чи поводилися нахабно та зверхньо, але вони дуже не сподобалися волиняку.
Коли повлягалися спати, на горищі залунали музика, тупіт, пісні, веселі крики, регіт. Схопивши зброю, солдати кинулися туди. А там нікого… Дід лише знизував плечима, мовляв, звідки я що знаю, сам дивуюсь. І так повторювалося багато разів. Тільки засинали, а нагорі знову гамір та веселощі. Солдати знову туди зі зброєю, а там уже тиша та спокій.
Ледь дочекалися ранку та з погрозами на адресу діда покинули його негостинну хату. Що тут скажеш? Були ті солдати для діда нахабними чужинцями, а таких у наших краях не люблять.
"Добрий" янгол
Ця історія сталася з моєю мамою, коли мене ще й на світі не було. Я чув, як вона розповідала її, але це було дуже давно. Тому, можливо, я буду неточним у якихось деталях, а уточнити, на жаль, немає вже в кого.
Коли мої батьки одружилися в післявоєнні роки, то купили невеличку хатинку під солом'яною стріхою, схожу на шевченківську, щоб жити окремо. Та хата, на жаль, не збереглася, бо згоріла від пожежі. Добре, що співчутливі сусіди дали притулок сім'ї з двома маленькими дітьми. А тут ще й батька забрали в армію, і всі турботи, зокрема з будівництва нової хати, звалилися на мамині плечі. Хати тоді в нашому селі будувалися дерев'яні, добре, що край лісовий.
Не знаю точно чому, але матеріал для будівництва легше було купити напряму у лісників, ніж виписати законним шляхом. Як у тому анекдоті про Сахару, що там, коли почали будувати соціалізм, почалися перебої з піском. А, може, так дешевше було, бо ж кожна копійка була на рахунку. То й мама домовилася з лісником, що він продасть деревину.
Алгоритм дій був такий: лісник готує матеріал, через когось повідомляє маму, вона йде до свекра, мого діда, і вони вночі їдуть конем у ліс до лісника й забирають деревину. Не знаю, скільки вони тої деревини могли привезти возом. Можливо, планувалося декілька ходок.
І ось ввечері приходить якийсь чоловік і каже, що матеріал готовий, але його треба терміново забрати. І мама біжить до свекра. А жив він на невеличкому хуторі з двох хат. Щоб до нього дістатися, треба було пройти через територію бригади, вийти за село і ще пройти якийсь кілометр.
Було вже темно, мама зайшла на територію бригади і проблукала там до самого ранку. Вона постійно натикалася на якісь загорожі, декілька разів падала в якісь ями. Їй вчувались якісь голоси, вона чула кроки позаду себе, інколи хтось хихикав. А ще попереду інколи з'являлися вогники і зразу ж гасли. Коли в селі почали співати треті півні й уже почало світати, мама нарешті побачила, куди йти, але вже було пізно. Операція провалилася. Як не дивно, мама розповідала, що тої ночі не відчувала великого страху. Точніше кажучи, боялася не якихось потойбічних сил, вона про це навіть не думала, а лише того, що не встигне забрати деревину.
Наступного дня мама дізналася, що цікаві події відбувалися тої ночі і в лісі, що їй ще й пощастило, що проблукала цілу ніч і не дісталася до лісника. Бо, як виявилося, міліція знала про його часті "ліві" продажі, слідкувала за ним і якраз у ту ніч вирішила спіймати його на гарячому, бо мама була не єдиною його клієнткою, ще хтось мав приїхати за деревом, і, мабуть, знайшлися "доброзичливці" та "настукали".
Часи були суворі, лісника засудили. Не думаю, що й покупці обійшлися без покарання. А маму щось урятувало, не пустивши туди. Хоча говорити в цьому випадку про якогось “доброго” янгола, зважаючи на те, що вона пережила тієї ночі, мабуть, недоречно.
Петро Паливода.
(Закінчення буде).
Залишити коментар