5 березня ц. р. Президент України Володимир Зеленський своїм Указом затвердив список лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка 2025 року, яких обрав національний Комітет з присудження цієї премії.
Переможців визначили у семи номінаціях: "Література", "Публіцистика і журналістика", "Музичне мистецтво", "Візуальне мистецтво", "Театральне мистецтво", "Кіномистецтво" та вперше "Декоративно-прикладне мистецтво".
Серед нагороджених – генеральний директор – художній керівник Львівської національної опери Василь Вовкун.
Ось як про це сказано в Указі глави держави:
“Національну премію України імені Тараса Шевченка 2025 року присудити:
– ВОВКУНУ Василю Володимировичу, режисерові-постановнику, авторові лібрето – за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет Пізнай себе", театралізовану кантату "Псальми війни" Львівської Національної опери”.
Під час церемонії нагородження, яка відбулася 9 березня в Національній філармонії України, Василь Вовкун заявив, що грошову винагороду в сумі 484480 гривень передасть на закупівлю дронів для 24-ої окремої механізованої бригади ЗСУ.
Хто ж він такий, новий лауреат Шевченківської премії і чому ми про нього пишемо? Василь Володимирович Вовкун народився 10 червня 1957 року на Львівщині. Після здобуття середньої освіти навчався на акторському факультеті студії театрального мистецтва при Львівському академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Пізніше закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
Був актором декількох українських театрів, займав ряд відповідальних посад в культурно-мистецьких та урядових установах. В 2007-2010 р. р. – Міністр культури України. 22 лютого 2017 р. призначений художнім керівником Львівського національного театру опери та балету. Член Національної Спілки театральних діячів України. Має ряд державних і церковних нагород.
Дружина Лідія Вовкун (дівоче прізвище Жук, родом із Білина Ковельської громади) – Народна артистка України, працює у Київському академічному Молодому театрі. Мають сина, двох онуків. До речі, як розповідав в одному з інтерв'ю пан Василь, весілля сина вони відзначали з дотриманням національних традицій: "Режисура була така, що легше зробити три державні акції, аніж весілля сина. Бо ти тут розумієш, що не маєш права помилитися – все має бути органічно і не пафосно. Це було поєднання європейського та автентичного весілля…".
х х х
Інформація про присудження звання лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка Володимиру Вовкуну викликала величезний інтерес у громадськості Ковельщини, особливо у мешканців села Білина, яке тепер належить до Ковельської територіальної громади.
Я зателефонував до Заслуженої працівниці культури України, колишньої директорки Білинського будинку культури Валентини Мефодіївни Повх, яку давно знаю і яку ціную за величезний внесок у розвиток і становлення самобутнього культурно-просвітницького простору рідного краю, й попросив кілька слів сказати про родину Вовкунів, особливо про землячку Лідію Сергіївну Жук.
– Обоє надзвичайно талановиті і обдаровані Богом люди, – зазначила пані Валентина. – Ліда, навчаючись у школі, була учасницею драмгуртка, який діяв при сільському Будинку культури. Згодом вона вступила на режисерське відділення Луцького культурно-освітнього училища. У 1978-1982 р. р. навчалася у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, де здобула фах акторки театру і кіно.
Тривалий час була акторкою Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Нині, наскільки знаю, живе і працює у Києві. Має ще двох сестер.
Лідія Сергіївна – Заслужена артистка України і Народна артистка України, має інші високі відзнаки.
– А що можете сказати про чоловіка Василя Володимировича Вовкуна?
– Тільки хороше. Разом із дружиною не раз бували в Білині, де 28 серпня 1958 року народилася Лідія Сергіївна. Її батьки були порядні,чесні люди, мати сумлінно працювала у місцевому колгоспі. Василь Володимирович, коли приїжджав у село, обов'язково відвідував Божий храм і навіть підспівував церковному хору. Голос у нього дуже потужний.
Бував він і в Скулині, цікавився старовинними реліквіями, бо залюблений в нашу національну культури, минувшину рідного народу. У свій час експонував у Колодяжненському музеї Лесі Українки виставку старожитностей, зібраних ним особисто.
Можна сказати, що це – Патріот з великої літери, а тому присвоєння йому Шевченківської премії – мудре і виважене рішення.
х х х
Довідково. Лідія Вовкун на сцені Чернівецького театру зіграла чимало ролей, які відзначаються щирістю переживань, глибокою проникливістю, художньою переконливістю: Тетянка і Настка («У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської), Пріська («Українські вечорниці»), Оля («Кабанчик» П. Розова), Марина («Сад без землі» Л. Розумовської), Дочка («Мати Ісуса» О. Володіна), Джулія («Ох, водевіль, водевіль»), Бланш («Трамвай бажань» Т. Вільямса). Створила моноспектакль за інтимною лірикою Ліни Костенко «Моя любове, я перед тобою».
Великим внеском акторки у популяризацію українського мистецтва й культури є її робота на телебаченні, де вона створила літературні та поетичні передачі за творчістю Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Юрія Федьковича, Михайла Івасюка, багатьох сучасних буковинських поетів. Відома як ведуча багатьох вечорів, концертів і зустрічей із творчими особистостями.
х х х
Що ж, Ковельська громада, як, зрештою, вся Волинь можуть пишатися людьми, які примножують культурно мистецьку славу Лесиного краю, гідно продовжують славні традиції своїх великих попередників. Завдяки їм навіть в умовах жорстокої російсько-української війни міцніє дух і сила української нації.
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар