Надвечір’я з Лесею Українкою
У переддень Лесиного свята ковельчани, юні і літні, зібралися, щоб вшанувати її життєвий і творчий подвиг. Вона й понині дивує і надихає нас.
Поетеса, яка в темні імперські часи свою поезію творила мовою свого народу, дала йому надію на те, що рідна мова відродиться, проб'ється крізь морок заборон і принижень, стане державною і шанованою, що Україна буде вільною.
Ми слухали поезію Лесі Українки у виконанні талановитих декламаторів і бачили її проекцію на день сьогоднішній. Знову з лютої Півночі чути ненависне: «Смерть Україні!», знову бряжчать малороси рабськими кайданами страху й зневіри, знов «сіль землі, то ж сила молода ішла на смерть, на згубу неминучу», і знову поети «гострять зброю іскристу» – меч духовний, слово правди, щоб запалювати серця людей. Їм довірила Леся Українка свої корогви – волю, одвагу, честь і любов.
Наша зустріч стала справжнім святом для душі, для всіх, хто прагне слова потужного й щирого, адже свою високу Поезію нам дарували Любов Проць, поетичний голос Львівщини і волинянка Ніна Горик. Літературні й освітянські посестри, члени Національної спілки письменників України, багато років вони плекали у юних душах любов до рідного слова. У їх віршах – любов до України і біль її утрат, гаряче бажання розтопити лід байдужості й відчуження, збудити з духовного сну, поділитися світлом віри. Незабутні враження справили виступи наших гостей, їх твори. Слухати поезію в авторському виконанні – вишукана насолода!
Щира подяка усім гостям свята, Любові Проць та Ніні Горик, читцям-декламаторам (Анні Акуловій, Анні Матяшук, Ірині Дейнеці, Катерині Васковець, Соломії Чих, Катерині Cомчинській, Олені Місюрі), музикантам-віртуозам (Олександру Марчуку, Олені Артеменко, Надії Матвійчук, Аллі Мазур)! Усім, хто любить українську Україну, працює для неї, б'ється за неї на фронті.
Поезія єднає серця
Американська письменниця ХІХ століття Тереза Тальві, що в дитинстві проживала на Харківщині, писала: «Здається, що в Україні кожна гілочка має свого поета!».
В чому особливість нашого народу, що він в усьому бачить поезію? Може, в тому, що його душа походить із неба. Що шукає у всьому красу, дивується і поклоняється їй. Що пам’ятає божественне походження Слова й відповідальність перед ним. Поетична творчість – це розмова з Богом, який створив нас за своїм образом та подобою – творцями. Сам процес творення приносить людині насолоду, втіху, які передаються іншим, викликаючи в них піднесений стан душі, здивування, захоплення, радість.
Багатий на творців красного слова наш рідний край. Поетичний калейдоскоп «Поезія єднає серця», присвячений Всесвітньому дню поезії, зібрав у бібліотеці поетів Ковельщини і шанувальників їх творчості. Свої вірші читали: Марія Богданович, Ігор Вижовець, Марія Дятел, Любов Євтушик, Володимир і Леся Козачуки, Микола Курилюк, Тетяна Невесенко, Галина Оліферчук, Олена Прадійчук, Федір Савлук, Віра Семеній, Алла Третякова, Григорій Шворак, Ірина Ярмолюк. Поезії – це відбитки їх сердець, світлини на згадку про наші дні, про все пережите.
Ще донедавна нам здавалось, що здобута Героями незалежність України – це вже назавжди. Та знову смертельна небезпека нависла над краєм, і знову бринить у поетичному слові синівська тривога за Вітчизну, злість на ворога, біль утрат, і впевненість у нашому війську, і віра у Перемогу.
Тож нехай наша зустріч додасть натхнення тим, хто звик висловлювати у віршованих рядках свої думки і почуття, і всім, кого поезія підтримує і втішає.
Організатори й учасники заходу – Публічна бібліотека Ковеля й члени літературно-мистецького товариства «Творчий світ» – щиро дякують за прекрасний музичний супровід чудовій піаністці Аллі Мазур і всім, хто завітав на нашу зустріч.
Шевченкові Музи
Серед сузір’я поетів і художників світу незгасно світить ім’я Тараса Шевченка, митця, який залишив нам свій заповіт любові: «Любов є життєдайний вогонь в душі людини. І все, що створено людиною під впливом цього божественного почуття, відзначено печаттю життя й поезії». Перлинами світової поезії й малярства стали його твори, присвячені жінці, матері, коханню.
«Шевченкові Музи» – таку назву мала літературна година, яку Публічна бібліотека підготувала разом із бібліотекою військового ліцею. Натхненно, з почуттям декламували курсанти Шевченкову лірику, а на екрані один за одним з’являлися портрети красунь, які стали Музами поета й подарували йому незабутні хвилини душевного піднесення, хвилювання, пристрасті.
А найвірнішою Музою усього життя Тараса Шевченка, його найвищим ідеалом була Україна. Вся його поетична й малярська творчість – сповідь-освідчення в любові до України, натхненна молитва за Україну.
Серед інших творів Шевченка-художника привертає увагу малюнок під назвою «Солдат і Смерть». З погляду сьогоднішнього дня, він неймовірно цікавий, особливо – текст під ним, написаний Шевченком. На цьому офорті Тараса Григоровича в українському селі російський солдат зустрічає Смерть і доповідає їй: «Із самой Расєі ідьом на тот свєт, судариня смерть». Що це – одне з геніальних передбачень Шевченка? Адже його недаремно називають пророком!
Будемо сподіватися, що воно скоро збудеться!
Ольга БИЧКОВСЬКА,
бібліотекар Публічної бібліотеки м. Ковеля.
Залишити коментар