Лев Баглик: "Честь маю захищати таку Україну та українців!"З нагоди свого недавнього дня народження отримав десятки вітань від щирих і добрих людей, яких шаную, як і вони, сподіваюсь, мене. Всім намагався подякувати, хоч не впевнений, що когось не "пропустив". Тому прошу вибачення. І ще раз ДЯКУЮ.
Серед усіх вітань для мене було, мабуть, найдорожчим таке: "Вітаю Вас від нашого підрозділу та всіх бійців 14-ої ОМБр. Будьте щасливі!". Надіслав його в месенджер наш земляк, воїн ЗСУ Лев Баглик, про якого писала наша газета і пости якого у Фейсбуці із проханням підтримати бійців на передовій поширювали на шпальтах видання. Кілька вітальних слів зворушили до глибини душі. Бо знаючи, в яких умовах перебуває воїн з побратимами, як непросто боротися із ворогом, не можу бути байдужим до вісточки-поздоровлення з фронту.
Пишаюся, що серед шанувальників газети і друзів її очільника є наші мужні захисники країни, котрі служать або служили в армійських лавах. Це – ковельчани Микола Більшевич, Олександр Головницький, Валерій Черняков, Андрій Товстига, Павло Мельник, турійчанин Сергій Яровенко, горохівчанин Сергій Годлевський та інші. Приязні стосунки з нашими, без перебільшення, героїчними людьми зігрівають душу, надихають і зобов'язують до ще енергійнішої роботи в ім'я нашої спільної справи.
Підтримувати і допомагати таким самовідданим та мужнім чоловікам – нині першочерговий обов'язок кожного з нас. Не зважаючи на вік, професію, релігійні переконання, мусимо усвідомити: перед ними всі, хто знаходиться в умовному "тилу", – в неоплатному боргу. Завдяки живим і полеглим Героям ми маємо можливість працювати, вчитися, займатися вихованням дітей і онуків, поратися по господарству, сподіватися на краще майбутнє.
Нещодавно мав розмову із одним своїм знайомим, який перебуває на пенсії. Розговорилися.
– Як справи? – поцікавився я.
– По-різному, – із зажурою в голосі відповів той. – Можна було б жити, якби не війна. Важко читати і слухати повідомлення про події на фронті. Щодня там гинуть хлопці. Болить і в мене серце, адже на Сході – двоє синів.
Мить помовчавши, додав:
– Прикро, але війна не об'єднала суспільство в єдину силу. Є такі, що наживаються на ній, ховаються від мобілізації, насміхаються над учасниками бойових дій. Не бачимо в лавах ЗСУ синів та онуків високопосадовців, народних депутатів, державних чиновників. Це погано, бо війна надовго, вона рано чи пізно торкнеться всіх. Та далеко не всі це розуміють. І допоки не зрозуміють, не можемо навіть мріяти про Перемогу.
Що ж, має рацію ветеран. Якщо не об'єднаємось в одну потужну силу, то наслідки і для України, і для всього народу будуть жахливі. “Руський мір”, який силою нав'язує путінська росія, – це смерть, руїни, знущання, репресії. Біснуватого кремлівського карлика не можна нормальній людині зрозуміти. Якщо гітлер воював за розширення “життєвого простору”, то в путіна того "простору" – хоч відбавляй. Правда, простору дикого, безкультурного, занехаяного, де люди трохи далі від столиці живуть без елементарних комунально-побутових зручностей. Щоб у цьому переконатися, достатньо подивитися відеофільми, створені прогресивними блогерами і журналістами, які поширюють їх на просторах інтернету або в соціальних мережах. І цей "мір", а точніше "пекло", московити хочуть нав'язати українцям і навіть – світові.
Ось чому допомога ЗСУ – не тільки наш патріотичний обов'язок, а й необхідна умова виживання в близькому майбутньому. Не дамо відкоша ворогу сьогодні – будемо плакати кривавими сльозами завтра. Так, як сьогодні плачуть українці на окупованих територіях, де панують жорстокий терор, диктатура місцевих колаборантів.
Небезпеку цю усвідомлює значна частина населення держави, а тому бере найактивнішу участь у волонтерському русі на підтримку ЗСУ. Соціальні мережі переповнені повідомленнями про добрі справи активістів, їх закликами посилювати допомогу військовим, не заспокоюватися досягнутим. Газетного номера не вистачило б, аби розповісти бодай коротко про хороші справи громадських і релігійних громад, благодійних організацій, трудових, педагогічних, учнівських, студентських колективів Ковельщини та їх очільників. Всі вони завзято працюють під гаслом: "Все – для фронту! Все – для Перемоги!".
Звичайно, у волонтерстві, як і в кожній справі, бувають і недоліки, й упущення. Трапляються в їх рядах нечесні люди, про яких час від часу повідомляють засоби масової інформації, соцмережі. Не всім зрозумілою є позиція окремих урядових структур, які іноді не можуть чітко відповісти на запитання: "Куди і скільки грошей витрачено на потреби ЗСУ? Чому на фронті не завжди вистачає необхідного озброєння, військової амуніції тощо? Як витрачається так званий військовий збір, який з 1 січня ц. р. зріс до 5 відсотків, скільки коштів отримала Україна з початку Великої війни від зарубіжних партнерів і як ними розпорядилося військове керівництво? Чому захисники країни скаржаться на корупцію серед окремих осіб командного складу і чому їх не притягують до суворої відповідальності згідно і з законами воєнного стану?”.
Але як би там не було, українці сьогодні довіряють армії найбільше. І славні воїни ЗСУ за це дуже вдячні. Ось який пост нещодавно опублікував на своїй сторінці у Фейсбуці наш земляк Лев Баглик, про якого я вище згадував і який нині з побратимами знаходиться на “гарячому” Куп'янському напрямку:
"Важко працювати, залишатися стійким, донатити. Воювати не усім хочеться.
Правду кажучи, не всі й можуть.
Але багато хто з вас проявили найкращі риси і допомогли зібрати нам навіть більше, ніж 300 тисяч гривень.
Зібрані кошти вже "працюють" і покращують нам умови на фронті. Ми тримаємо оборону, наш підрозділ евакуює вчасно поранених. Це дозволяє зберегти життя багатьом захисникам України.
Дякую, що з нами! Дякую, що особисто мене не забуваєте і щедро даруєте підтримку в усьому!
Честь маю захищати таку Україну та українців!".
Кілька днів перед тим Лев Баглик написав:
"Розумію, що "закривати" потреби військових стає все важче і важче. Така правда. На жаль. Чому нам мають допомагати американці, якщо ми самі втомилися? Звісно, що вони не хочуть, бо це не їхня, а чужа війна. Ми – різні, і це також гірка правда.
Втім виграють війни незламні та стійкі.
Що для перемоги робити? Нехай з десятого разу, але ми збираємо потрібну суму… Ми боремося, ми і ви робимо більше, ніж спроможна звичайна людина у звичайних умовах.
А у нас війна. Не чужа, вже вона рідна, бо у всіх є родичі, друзі чи знайомі, які загинули, віддали життя за нас.
І будемо битися, збирати кошти, рятувати поранених.
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/2EiP2eT1qD
Номер картки банки:
4441 1111 2180 6198”.
Не буду коментувати написаного паном Левом. Скажу коротко: мудро і сильно. Такі слова може промовити лише людина, яка власними очима побачила, що таке війна і якою важливою є всенародна підтримка ЗСУ в час, коли наші найближчі союзники, в першу чергу США, поступово дистанціюються від допомоги Україні в силу різних причин. Але ми не маємо права опускати руки, на чому наголосив мужній воїн. Кожен з нас повинен робити в міру своїх сил та можливостей все, щоб допомогти Збройним Силам вистояти, не дати ворогу знищити Державу.
Іншого просто не дано.
Микола Вельма.
Залишити коментар