Найжахливіше, що може бути – це війна, бо вона всенародна. Український народ миролюбний, працьовитий, здібний. Красиві будинки, сади, квіти. Все доглянуте, впорядковане.
І скільки-то треба мати злості, ненависті, заздрості, щоб усе це знищити! Для чого? Хто тобі завинив чи тебе образив, чи посягнув на твоє? Молиться путін перед іконою, а вийде з храму і дає команду бити, катувати, розстрілювати. Найнебезпечніша людина – лицемір. Жадоба до наживи, заздрість затьмарюють мозок.
Читаю в газеті “Вісті Ковельщини”, що у сфері оборони викрили корупційну схему викрадення державних коштів на мільйони гривень. У сфері оборони. І хто? Генерали, полковник, народний депутат. Маючи такі зарплатні, такі пенсії! А прості люди виживають на малі пенсії і зарплатні, рятують армію.
Продовжує випікати коржики Зоя Федорівна Голубова. Дізнався про це Іван Євдокимович Смітюх і почав постачати борошно. Так зробив і голова Велицької громади Віктор Ковальчук, який власноруч привозить їй вижарки із сала. За прикладом голови підгодовують ЗСУ і велицькі жіночки, про яких іде добра слава. Їм усім дуже вдячна Зоя Федорівна Голубова.
Візьме такого коржика боєць на ходу і мимоволі усміхнеться, бо подумає: чиясь добра мати чи дружина потурбувались про нього. Це підтримує моральний дух і фізичну силу. Отже, є за кого і за що боротись. Це і є єднання почуттів й сердець. Плетуть шкарпетки, зносять консервацію… А хто не може – підтримує щирою молитвою.
Їх, самотніх, не забуває соціальна служба. Скрізь потрібні чоловічі руки, особливо в селі. Там щось поламалось, там обірвалось, там вийшло з ладу… І на допомогу кличуть Андрія Новака, єдиного чоловіка в команді. А він невідмовний. Добрий син, дбайливий чоловік, люблячий тато трьох донечок. Такий він і в ставленні до чужих бабусь. Спокійний, уважний. Сам бачить, де потрібні його вмілі руки. Самотужки добирається до села, де його з нетерпінням чекають старенькі. Відходячи, він обов’язково побажає здоров’я і скаже: «Треба буде – телефонуйте». І на душі стає спокійніше, бо знаєш, що за тебе подбають.
Боляче усвідомлювати, що один із моїх здібних учнів осів у москві – військовий. Запрошувала його на виховну годину, щоб продемонструвати, як можна у російськомовному середовищі зберегти красу і чистоту рідної мови, якщо любиш своє. Інший — вчений, винахідник. Працює над випуском і вдосконаленням літаків, ракет, які нищать Одесу, де проживає його рідна сестра з сім’єю. Ще один – герой росії.
Не віриться, що їм байдуже. Бачать, як гинуть люди, близькі їм по крові, як руйнуються теплі людські гнізда. Вони повинні чути стукіт серця рідного народу, відчувати біль і горе тієї землі, яка їх народила, де могили їхніх батьків.
Невже не зірветься з їхніх грудей тяжке зітхання, не забринить в очах чиста сльоза, коли вони бачать, як горить Україна, як руйнується людська праця, як прощаються з життям ні в чому не винні люди? Молімося за тих, хто в окопі, у багнюці, під дощем, під розривами снарядів, за тих, хто готовий за свого побратима життя віддати, хто полюбив свою Батьківщину усім серцем і не зрадить присязі. Молімося за викрадених дітей і за тих, хто терпить нечувані знущання в полоні.
Дай, Боже, нам розуміння ще більше згуртуватися і вистояти, бо Україна – понад усе.
Лідія ГАРЛІНСЬКА,
ветеран педагогічної праці,
селище Голоби.
Найжахливіше, що може бути – це війна, бо вона всенародна. Український народ миролюбний, працьовитий, здібний. Красиві будинки, сади, квіти. Все доглянуте, впорядковане.
І скільки-то треба мати злості, ненависті, заздрості, щоб усе це знищити! Для чого? Хто тобі завинив чи тебе образив, чи посягнув на твоє? Молиться путін перед іконою, а вийде з храму і дає команду бити, катувати, розстрілювати. Найнебезпечніша людина – лицемір. Жадоба до наживи, заздрість затьмарюють мозок.
Читаю в газеті “Вісті Ковельщини”, що у сфері оборони викрили корупційну схему викрадення державних коштів на мільйони гривень. У сфері оборони. І хто? Генерали, полковник, народний депутат. Маючи такі зарплатні, такі пенсії! А прості люди виживають на малі пенсії і зарплатні, рятують армію.
Продовжує випікати коржики Зоя Федорівна Голубова. Дізнався про це Іван Євдокимович Смітюх і почав постачати борошно. Так зробив і голова Велицької громади Віктор Ковальчук, який власноруч привозить їй вижарки із сала. За прикладом голови підгодовують ЗСУ і велицькі жіночки, про яких іде добра слава. Їм усім дуже вдячна Зоя Федорівна Голубова.
Візьме такого коржика боєць на ходу і мимоволі усміхнеться, бо подумає: чиясь добра мати чи дружина потурбувались про нього. Це підтримує моральний дух і фізичну силу. Отже, є за кого і за що боротись. Це і є єднання почуттів й сердець. Плетуть шкарпетки, зносять консервацію… А хто не може – підтримує щирою молитвою.
Їх, самотніх, не забуває соціальна служба. Скрізь потрібні чоловічі руки, особливо в селі. Там щось поламалось, там обірвалось, там вийшло з ладу… І на допомогу кличуть Андрія Новака, єдиного чоловіка в команді. А він невідмовний. Добрий син, дбайливий чоловік, люблячий тато трьох донечок. Такий він і в ставленні до чужих бабусь. Спокійний, уважний. Сам бачить, де потрібні його вмілі руки. Самотужки добирається до села, де його з нетерпінням чекають старенькі. Відходячи, він обов’язково побажає здоров’я і скаже: «Треба буде – телефонуйте». І на душі стає спокійніше, бо знаєш, що за тебе подбають.
Боляче усвідомлювати, що один із моїх здібних учнів осів у москві – військовий. Запрошувала його на виховну годину, щоб продемонструвати, як можна у російськомовному середовищі зберегти красу і чистоту рідної мови, якщо любиш своє. Інший — вчений, винахідник. Працює над випуском і вдосконаленням літаків, ракет, які нищать Одесу, де проживає його рідна сестра з сім’єю. Ще один – герой росії.
Не віриться, що їм байдуже. Бачать, як гинуть люди, близькі їм по крові, як руйнуються теплі людські гнізда. Вони повинні чути стукіт серця рідного народу, відчувати біль і горе тієї землі, яка їх народила, де могили їхніх батьків.
Невже не зірветься з їхніх грудей тяжке зітхання, не забринить в очах чиста сльоза, коли вони бачать, як горить Україна, як руйнується людська праця, як прощаються з життям ні в чому не винні люди? Молімося за тих, хто в окопі, у багнюці, під дощем, під розривами снарядів, за тих, хто готовий за свого побратима життя віддати, хто полюбив свою Батьківщину усім серцем і не зрадить присязі. Молімося за викрадених дітей і за тих, хто терпить нечувані знущання в полоні.
Дай, Боже, нам розуміння ще більше згуртуватися і вистояти, бо Україна – понад усе.
Лідія ГАРЛІНСЬКА, ветеран педагогічної праці, селище Голоби.
Найжахливіше, що може бути – це війна, бо вона всенародна. Український народ миролюбний, працьовитий, здібний. Красиві будинки, сади, квіти. Все доглянуте, впорядковане.
Залишити коментар