75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»).
Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості.
Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися.
l
Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі. Для викриття підпільників чекісти використовували найбільш підступні методи. На лісовому хуторі Тулова, який належав до Видраницької сільради, вони завербували двох інформаторів, які мали клички «Іскра» та «Хутірський». Через цих агентів їм вдалося дізнатися, що житель хутора Назарук Роман Микитович зв’язаний із повстанцями. Вивчивши його особу, емгебісти зробили висновок, що для вербування він не підходить і добровільно нічого не розкаже.
Тому було прийнято рішення провести з Назаруком спецоперацію. Уночі 6 лютого 1950 року підіслали до нього агентурно-бойову групу, яка діяла під виглядом повстанців. У складі групи було три офіцери – начальник відділення Управління МГБ по Волинській області капітан Ізотов, оперуповноважений Ратнівського РО МГБ молодший лейтенант Русняк і командир взводу 277 СП внутрішніх військ МГБ капітан Слабенко. Перевдягнуті чекісти намагалися випитати у Романа таємну інформацію, але їм це не вдалося. Про це свідчить, зокрема, скарга, яку Назарук написав з Луцької тюрми у липні 1950-го міністру Держбезпеки СРСР:
«У лютому 1950 року до мене на квартиру вночі хтось постукав. На моє питання, хто ви будете, відповіли, що військові. Коли я відкрив їм двері, то у хату зайшли два солдати. Один із них сказав, щоб я одягнувся і що мене в сільській раді чекає начальник із району. Коли я одягнувся, ці військові взяли шнурок і хустку, і ми вийшли. Відійшовши від хати біля 50 метрів ці військові зав’язали мені очі хусткою і зв’язали руки вірьовкою і ми вирушили в невідомому напрямку. Після довгої дороги я опинився у якійсь землянці, в якій було ще два військових.
Почався допит, в процесі якого я був побитий до втрати свідомості. Коли я прийшов до тями, мені ці військові дали підписати якісь папери. Що там було написано, мені невідомо. Після цього я був знову зв’язаний і виведений із землянки, звідки і направилися невідомим шляхом. Ми йшли довго. Коли мені розв’язали очі, то я побачив, що знаходжусь біля районного центру м. Ратне і біля мене виявилося 6 чоловік із Ратнівського РО МГБ. З цими людьми я пішов у райвідділ. Там мені висунули звинувачення у тому, що я нібито давав жито бандитам. Мені показали свідчення Михальчука Євдокима, що він видавав мені жито для посіву, а я це жито віддав бандитам…».
l
Оскільки Роман Назарук викрив підступ чекістів і нічого їм не розповів, то його затримали і продовжили катувати у райвідділі МГБ. Як видно із протоколів допитів, перші свідчення він почав давати 10 лютого, хоча офіційно був заарештований тижнем пізніше. Цікаво, що капітан Ізотов приховав від керівництва провал спецоперації і лише 18 лютого написав акт про отримання від Назарука важливої інформації. Тому в оперативних звітах МГБ написано, що нібито спецоперація пройшла успішно.
Під час допитів Роман Назарук розповів, що він ще із 1946-го допомагає «Косу» та його побратимам. До нього часто приходить «Панас», а сестра «Коса» Марія тривалий час переховувалася в його будинку. Також Назарук признався, що за наказом «Панаса» ще три місяці тому забрав два мішки колгоспного зерна у бригадира і один мішок перемолов на муку:
«У січні 1950 року знову прийшов «Панас» з двома невідомими і запропонував запрягти коня і разом з ними відвезти жито та муку туди, куди вони скажуть. Ми поїхали в Панський ліс в сторону села Велимче до урочища під назвою «Сова». Зупинившись на лісовій дорозі, бандити зняли з воза мішок жита, а муку ми повезли далі з пів кілометра, після чого вони запропонували мені залишитись на місці, а самі поїхали далі і зникли за деревами. Приблизно через пів години бандити повернулися до мене, віддали мені коня і я поїхав додому, а вони пішли в ліс».
l
Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків провели масштабну операцію із залученням 150 солдатів внутрішніх військ із пошуковими собаками. Всю територію лісу між селами Велимче та Замшани ретельно оглянули кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. Після цього до пошуків залучили групу стрибків і голову сільради та дільничного міліції із Велимче.
Як сказано в оперативних документах МГБ, саме їх агент «Гайстер» помітив сліди паморозі на кущах від випарів. Він примусив свого мисливського пса ретельно оглянути місцевість. Пес знайшов продух зі схрону і загавкав. Агентурно-бойова група заблокувала криївку. Оточені в схроні намагалися відкрити люк, але їх обстріляли. На пропозицію здатися вони не відповіли, а через деякий час із криївки пролунали глухі постріли.
l
Так загинули дві машиністки Ковельського окружного проводу: «Галина» – Сидорук Олександра Мелентіївна і «Наталка» – Олексюк Федора Вікторівна, 1927 р. н.. уродженка села Ниці Старовижівського району, член ОУН з1944 року та Марія Калачук – «Веселка». Як працівники технічної ланки окружного проводу, вони передруковували написані від руки різні документи – автобіографії повстанців, інформації розвідників, протоколи допитів сексотів та радянських активістів, характеристики та акти обвинувачення на них, звіти Проводу керівним ланкам ОУН та інше. Знали вони дуже багато, тому здаватися живими не могли.
Зі схрону було вилучено три пістолети, дві друкарських машинки та велику кількість націоналістичної літератури. Перед тим, як вчинити самогубство, героїчні жінки спалили всі таємні документи. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг, щоб їх не можна було використати для провокації.
Що стосується долі Романа Назарука, то під час слідства у Луцьку він відмовився від своїх попередніх свідчень і заперечив будь-який зв’язок із повстанцями. Але на той час чекісти вже зібрали свідчення деяких інших жителів хутора Тулова, в тому числі його дружини та її сестри, і таким чином мали достатньо доказів його вини.
Витяг із обвинувального висновку:
«Враховуючи, що по справі обв. Назарук застосовувались оперативні заходи, у зв’язку з чим розглядати справу в суді недоцільно. Постановив слідчу справу № 5166 по обвинуваченню Назарука Р. М. направити на розгляд особливої наради при МГБ СРСР з пропонованою мірою покарання обв. Назарук 10 років ВТТ без конфіскації майна погодитися. Термін утримання під вартою обв. Назаруку рахувати з 13 лютого 1950 року».
18 травня 1956-го Президія Верховної Ради СРСР розглянула справу Романа Назарука і зменшила термін покарання до фактично відбутого. Після звільнення він виїхав на проживання у село Вільна Долина Криворізького району Дніпропетровської області, де працював теслею у колгоспі. Реабілітований рішенням Президії Волинського обласного суду 27 грудня 1989 року.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На світлинах: Марія Калачук; Степан Калачук із дружиною, загиблі “Наталка”, «Веселка» та “Галина”.
75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»).
Марія була рідною сестрою відомого повстанця Андрія Михалевича («Коса») і дружиною командира боївки Степана Калачука («Панаса»). Членом ОУН вона стала ще раніше за чоловіка у 1942-му, хоча й була на два роки молодша. Марія мала невисокий зріст і непримітну зовнішність, але відзначалася сміливим і рішучим характером. Постійно виконуючи обов’язки зв’язкової, «Веселка» знала багатьох підпільників і легко орієнтувалася вночі на будь-якій місцевості.
Як згадувала ще одна зв’язкова «Коса» Ликерія Шиманська, у червні 1949-го Марія провідувала свою матір, яка переховувалася у Забродах. А потім вони разом пішли в ліс біля села Лучичі. По дорозі Марія сказала, що вона передасть шинель брата Шиманської Йосипа, який був у повстанцях. У домовленому місці Марія сказала зупинитися, а сама пішла вглиб лісу і принесла шинель та попросила її нікому не показувати. Тоді ж «Веселка» сказала Ликерії, що в якому б лісі вона не була, добре знає проходи по потрібних місцях. За законами підпільної боротьби Марія і Степан перебували окремо один від одного, і лише інколи могли зустрічатися.
ххх
Чекісти дуже наполегливо розшукували «Коса» та його найближчих соратників. Для цього із досвідчених працівників обласного управління МГБ було створено спеціальну оперативну групу, яка постійно перебувала у Ратнівському районі. Для викриття підпільників чекісти використовували найбільш підступні методи. На лісовому хуторі Тулова, який належав до Видраницької сільради, вони завербували двох інформаторів, які мали клички «Іскра» та «Хутірський». Через цих агентів їм вдалося дізнатися, що житель хутора Назарук Роман Микитович зв’язаний із повстанцями. Вивчивши його особу, емгебісти зробили висновок, що для вербування він не підходить і добровільно нічого не розкаже.
Тому було прийнято рішення провести з Назаруком спецоперацію. Уночі 6 лютого 1950 року підіслали до нього агентурно-бойову групу, яка діяла під виглядом повстанців. У складі групи було три офіцери – начальник відділення Управління МГБ по Волинській області капітан Ізотов, оперуповноважений Ратнівського РО МГБ молодший лейтенант Русняк і командир взводу 277 СП внутрішніх військ МГБ капітан Слабенко. Перевдягнуті чекісти намагалися випитати у Романа таємну інформацію, але їм це не вдалося. Про це свідчить, зокрема, скарга, яку Назарук написав з Луцької тюрми у липні 1950-го міністру Держбезпеки СРСР:
«У лютому 1950 року до мене на квартиру вночі хтось постукав. На моє питання, хто ви будете, відповіли, що військові. Коли я відкрив їм двері, то у хату зайшли два солдати. Один із них сказав, щоб я одягнувся і що мене в сільській раді чекає начальник із району. Коли я одягнувся, ці військові взяли шнурок і хустку, і ми вийшли. Відійшовши від хати біля 50 метрів ці військові зав’язали мені очі хусткою і зв’язали руки вірьовкою і ми вирушили в невідомому напрямку. Після довгої дороги я опинився у якійсь землянці, в якій було ще два військових.
Почався допит, в процесі якого я був побитий до втрати свідомості. Коли я прийшов до тями, мені ці військові дали підписати якісь папери. Що там було написано, мені невідомо. Після цього я був знову зв’язаний і виведений із землянки, звідки і направилися невідомим шляхом. Ми йшли довго. Коли мені розв’язали очі, то я побачив, що знаходжусь біля районного центру м. Ратне і біля мене виявилося 6 чоловік із Ратнівського РО МГБ. З цими людьми я пішов у райвідділ. Там мені висунули звинувачення у тому, що я нібито давав жито бандитам. Мені показали свідчення Михальчука Євдокима, що він видавав мені жито для посіву, а я це жито віддав бандитам…».
ххх
Оскільки Роман Назарук викрив підступ чекістів і нічого їм не розповів, то його затримали і продовжили катувати у райвідділі МГБ. Як видно із протоколів допитів, перші свідчення він почав давати 10 лютого, хоча офіційно був заарештований тижнем пізніше. Цікаво, що капітан Ізотов приховав від керівництва провал спецоперації і лише 18 лютого написав акт про отримання від Назарука важливої інформації. Тому в оперативних звітах МГБ написано, що нібито спецоперація пройшла успішно.
Під час допитів Роман Назарук розповів, що він ще із 1946-го допомагає «Косу» та його побратимам. До нього часто приходить «Панас», а сестра «Коса» Марія тривалий час переховувалася в його будинку. Також Назарук признався, що за наказом «Панаса» ще три місяці тому забрав два мішки колгоспного зерна у бригадира і один мішок перемолов на муку:
«У січні 1950 року знову прийшов «Панас» з двома невідомими і запропонував запрягти коня і разом з ними відвезти жито та муку туди, куди вони скажуть. Ми поїхали в Панський ліс в сторону села Велимче до урочища під назвою «Сова». Зупинившись на лісовій дорозі, бандити зняли з воза мішок жита, а муку ми повезли далі з пів кілометра, після чого вони запропонували мені залишитись на місці, а самі поїхали далі і зникли за деревами. Приблизно через пів години бандити повернулися до мене, віддали мені коня і я поїхав додому, а вони пішли в ліс».
ххх
Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків провели масштабну операцію із залученням 150 солдатів внутрішніх військ із пошуковими собаками. Всю територію лісу між селами Велимче та Замшани ретельно оглянули кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. Після цього до пошуків залучили групу стрибків і голову сільради та дільничного міліції із Велимче.
Як сказано в оперативних документах МГБ, саме їх агент «Гайстер» помітив сліди паморозі на кущах від випарів. Він примусив свого мисливського пса ретельно оглянути місцевість. Пес знайшов продух зі схрону і загавкав. Агентурно-бойова група заблокувала криївку. Оточені в схроні намагалися відкрити люк, але їх обстріляли. На пропозицію здатися вони не відповіли, а через деякий час із криївки пролунали глухі постріли.
ххх
Так загинули дві машиністки Ковельського окружного проводу: «Галина» – Сидорук Олександра Мелентіївна і «Наталка» – Олексюк Федора Вікторівна, 1927 р. н.. уродженка села Ниці Старовижівського району, член ОУН з1944 року та Марія Калачук – «Веселка». Як працівники технічної ланки окружного проводу, вони передруковували написані від руки різні документи – автобіографії повстанців, інформації розвідників, протоколи допитів сексотів та радянських активістів, характеристики та акти обвинувачення на них, звіти Проводу керівним ланкам ОУН та інше. Знали вони дуже багато, тому здаватися живими не могли.
Зі схрону було вилучено три пістолети, дві друкарських машинки та велику кількість націоналістичної літератури. Перед тим, як вчинити самогубство, героїчні жінки спалили всі таємні документи. Також зламали друкарські машинки і порізали свій одяг, щоб їх не можна було використати для провокації.
Що стосується долі Романа Назарука, то під час слідства у Луцьку він відмовився від своїх попередніх свідчень і заперечив будь-який зв’язок із повстанцями. Але на той час чекісти вже зібрали свідчення деяких інших жителів хутора Тулова, в тому числі його дружини та її сестри, і таким чином мали достатньо доказів його вини.
Витяг із обвинувального висновку:
«Враховуючи, що по справі обв. Назарук застосовувались оперативні заходи, у зв’язку з чим розглядати справу в суді недоцільно. Постановив слідчу справу № 5166 по обвинуваченню Назарука Р. М. направити на розгляд особливої наради при МГБ СРСР з пропонованою мірою покарання обв. Назарук 10 років ВТТ без конфіскації майна погодитися. Термін утримання під вартою обв. Назаруку рахувати з 13 лютого 1950 року».
18 травня 1956-го Президія Верховної Ради СРСР розглянула справу Романа Назарука і зменшила термін покарання до фактично відбутого. Після звільнення він виїхав на проживання у село Вільна Долина Криворізького району Дніпропетровської області, де працював теслею у колгоспі. Реабілітований рішенням Президії Волинського обласного суду 27 грудня 1989 року.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На світлинах: Марія Калачук; Степан Калачук із дружиною, загиблі “Наталка”, «Веселка» та “Галина”.
75 літ тому, 17 грудня 1950 року, у лісовому схроні поблизу села Велимче загинули молоді жінки – члени технічної ланки Ковельського окружного проводу ОУН. Це були друкарки: «Галина» і «Наталка» та їх керівник – Марія Калачук («Веселка»). 
Почався допит, в процесі якого я був побитий до втрати свідомості. Коли я прийшов до тями, мені ці військові дали підписати якісь папери. Що там було написано, мені невідомо. Після цього я був знову зв’язаний і виведений із землянки, звідки і направилися невідомим шляхом. Ми йшли довго. Коли мені розв’язали очі, то я побачив, що знаходжусь біля районного центру м. Ратне і біля мене виявилося 6 чоловік із Ратнівського РО МГБ. З цими людьми я пішов у райвідділ. Там мені висунули звинувачення у тому, що я нібито давав жито бандитам. Мені показали свідчення Михальчука Євдокима, що він видавав мені жито для посіву, а я це жито віддав бандитам…».
Оскільки була зима, чекісти зробили висновок, що десь поблизу знаходиться повстанський схрон. Для його пошуків провели масштабну операцію із залученням 150 солдатів внутрішніх військ із пошуковими собаками. Всю територію лісу між селами Велимче та Замшани ретельно оглянули кілька разів за 7 днів, але схрон знайти не вдавалося. Після цього до пошуків залучили групу стрибків і голову сільради та дільничного міліції із Велимче.
Залишити коментар