В Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.
Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок. Тих, хто похований на кладовищі під Люблинцем, – теж у неділю, тобто 27 квітня ц. р. В селах і селищах дні поминання можуть бути різними.
Але головний зміст обряду не стільки у дні, коли його відзначають, скільки у змісті, який в нього вкладаємо. Це – молитва за тих, хто пішов у Вічність, відвідання місця поховання, згадка про померлих або загиблих. На жаль, цьогоріч їх кількість значно збільшилась, адже триває кровопролитна війна з путінською росією, щоденно у боях з окупантами гинуть наші Герої.
Мабуть, зайве нагадувати, що поминальні дні мають бути наповнені побожністю, смутком, смиренністю і вдячністю до тих, кого немає з нами. Не можна вважати нормальним, коли дехто перетворює проводи у пиятику, своєрідну «маївку», забуваючи і Бога, і померлих.
Міська влада у Ковелі має певний досвід організації перевезень людей до місць поховання у поминальні дні. Хочеться сподіватися, що й цьогоріч тут не буде проблем, як, зрештою, й із забезпеченням громадського порядку.
Варто особливу увагу правоохоронним органам звернути на поведінку молоді, особливо тієї її частини, яка має автомототранспорт. Прохання одне: дотримуватися тиші, шанувати почуття ближніх своїх, не дратувати надмірним галасом інших.
«Людина живе доти, доки її пам’ятають», – кажемо ми часто. І це справді так, бо як написала Світлана Моренець:
«І всі одного просять в Бога,
Відчувши подих небуття:
Коли обірветься дорога –
Щоб не прирік на небуття.
Щоб нас ще довго пам’ятали
І спомин той всіх грів теплом,
Щоб і Звідтіль ми огортали
Найближчих пам’ятним
добром».
Михайло КУЗЬМУК.

В Україні є зворушлива і щемлива традиція – після Великодня поминати померлих. Як правило, це відбувається на 9-й день після свята, хоча проводи можуть відбуватися і раніше.
Так, наприклад, у Ковелі традиційно розмежували обряд проводів: на «старому» кладовищі по вулиці Грушевського – у першу неділю після Воскресіння Христового, на кладовищі, що по вулиці Володимирській, – у понеділок. Тих, хто похований на кладовищі під Люблинцем, – теж у неділю, тобто 27 квітня ц. р. В селах і селищах дні поминання можуть бути різними.
Але головний зміст обряду не стільки у дні, коли його відзначають, скільки у змісті, який в нього вкладаємо. Це – молитва за тих, хто пішов у Вічність, відвідання місця поховання, згадка про померлих або загиблих. На жаль, цьогоріч їх кількість значно збільшилась, адже триває кровопролитна війна з путінською росією, щоденно у боях з окупантами гинуть наші Герої.
Мабуть, зайве нагадувати, що поминальні дні мають бути наповнені побожністю, смутком, смиренністю і вдячністю до тих, кого немає з нами. Не можна вважати нормальним, коли дехто перетворює проводи у пиятику, своєрідну «маївку», забуваючи і Бога, і померлих.
Міська влада у Ковелі має певний досвід організації перевезень людей до місць поховання у поминальні дні. Хочеться сподіватися, що й цьогоріч тут не буде проблем, як, зрештою, й із забезпеченням громадського порядку.
Варто особливу увагу правоохоронним органам звернути на поведінку молоді, особливо тієї її частини, яка має автомототранспорт. Прохання одне: дотримуватися тиші, шанувати почуття ближніх своїх, не дратувати надмірним галасом інших.
«Людина живе доти, доки її пам’ятають», – кажемо ми часто. І це справді так, бо як написала Світлана Моренець:
«І всі одного просять в Бога,
Відчувши подих небуття:
Коли обірветься дорога –
Щоб не прирік на небуття.
Щоб нас ще довго пам’ятали
І спомин той всіх грів теплом,
Щоб і Звідтіль ми огортали
Найближчих пам’ятним добром».
Михайло КУЗЬМУК.
Залишити коментар