Повідомлення в номер / “Поезія – це завжди неповторність...”

«Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.

Дехто з наших читачів запитує: «Чому ви так часто друкуєте вірші? В інших виданнях їх майже не зустрінеш. Краще б якусь невигадану історію опублікували чи кулінарний рецепт».

Що ж, друкує «міськрайонка» і невигадані історії, і  «смачні рецепти», і поради садоводам та городникам, і кримінальну хроніку. Але при тому всьому, дійсно, постійно надає  слово місцевим поетам. Хтось із них володіє пером вправніше, хтось слабше, але загалом завдяки їм жанрова палітра видання стає різноманітнішою і барвистішою.

l

Бо, як скажімо, відмовити людині в друкові  вірша, коли вона виносила-виплекала його   в душі і серці, недоспала ночей, вклала у твір і свій біль, і свою радість,  і свою надію? Ось, приміром, цими днями завітала до редакції ковельчанка Надія Микилюк.  Завітала не з порожніми руками, а з віршем. Назвала його жінка зворушливо і щиро – “Лелеча молитва”.

Лелеча молитва

Величний птах,  лелека білий

Так стомлено склада крило:

“Ну, здрастуй, Україно мила,

Ми так не бачились давно!

З чужих країв на дужих крилах

Я ніс кохання, ніс любов.

Чому ж сумна ти, Україно мила, 

Чому ж сльозами вмилася ізнов?

В дворі моїм – чужії люди,

Нема надії і нема тепла.

І звук  сирени діток будить;

Нема Марії і нема Павла.

Плине кача кривавою рікою,

Жіночий плач нам душу

  роздира.

І юна мати над труною –

За що ж нам, Господи, війна? 

Безмовний птах – не вмію я

  ридати,

Але я Господа молю 

Для діток ваших і для лелеченяти

Солодку пісню, пісню без жалю.

Де кіт тихесенько у  хаті

Колише діточок малих.

Хай сплять щасливі немовлята –

Земний цей рай лишень для

  них!”.  

l

Незважаючи на свій поважний вік (86-й рік!), не завжди добрий стан здоров’я, регулярно заходить до редакції ветеран педагогічної праці, активіст громадсько-політичного життя, член Асоціації українських письменників іменні Павла Чубинського Яків Лавренко. У його творах звучать іноді ностальгічні мотиви, в яких поєднується і сум  за прожитими літами, і скорбота за Героями, що віддали життя за Україну, і тверда  віра у перемогу над ворогом.

Знову ж таки,  як не підтримати Якова  Яковича, не надати йому слово у газеті?

Ось його два нових вірші.

Нічого не зробиш

Хочеться, люди, щось добре

  зробити,

Та сили, повірте, уже не ті.

Так і не знаю, де їх купити,

Це, видно, важче, ніж випікати

  млинці.

Роздати немає  чого – хіба

            зболену душу:

З нічого нічого не зробиш.

Вірша подарую учням й онукам –

Може, колись стане в нагоді,

Згадають, як слід шанувати

  слово,

Плекати його на одвічне добро,

Щоб стало в душі світанково.

Непевне буття

Сковують роки тугими ланцями,

Ні руки, ні ноги не хочуть

  служити,

Спина прагне скластися вдвоє,

І ніде здоров’я купити.

Життя промайнуло перелітним

  птахом:

Щось удалось, щось

         прикрилося прахом.

Оглянутись часом маю на що –

Звичайна життєва дорога

Від атеїзму радянських часів

До віри в великого Бога.

Час краде моменти життя,

І ніколи й нікому не повертає.

А передбачити своє майбуття

Тривожне буття заважає.

l

Завжди цікаво спілкуватися з Аркадієм Цикуном із  Облап. В минулому культпрацівник, активіст громадсько-політичного життя, він і тепер не байдужий до подій, що відбуваються на Ковельщині, в Україні. Свої думки, почуття, переживання довіряє паперу, на якому творить поетичні рядки. Не цурається він і сатири та гумору, про що свідчить бувальщина «Слово —  також зброя».

Слово – також зброя

Біля озера, що в лісі,

Після вдалої охоти

Зібралися три мисливці,

Що втекли з роботи.

Та робота – це не вовк,

І в ліс не втікає,

Шашлики – це добра справа,

Про те кожен знає.

До них пристав подорожній

(А четвертий зайвий).

Як же його позбутися

Без образ і лайки?

От і каже один з них:

«Ти тут п’єш, а того не знаєш:

Твоя жінка із сусідом

Зраджує, гуляє».

Той, що був з них не мисливець,

Не стерпів — вже б’ється.

А той, що набрехав,

Із них вже сміється.

Побиття були «вагомі»:

Сусід у – лікарні. 

А ревнивця поліція 

Миттю – в буцегарню.

х  х  х

Пам’ятайте, друзі  милі:

Слово – також зброя,

Є у нього сила  –

Може вбить без бою.

l

Не буває такого тижня, щоб до редакції не завітав (і не один раз!) неспокійний та енергійний Іван Ярошик, за спеціальністю – стоматолог. Це людина широкого кругозору, неабиякої ерудиції, який не має ні свят, ні вихідних у творчості.

А нещодавно передав до ознайомлення міні-фотоальбом автографів, які отримав від відомих людей, переважно – спортсменів  і митців. З усього видно, що в молоді роки вів активний спосіб життя, захоплювався спортом (особливо футболом), мав цікаві зустрічі з українськими акторами, композиторами, поетами.

Свої автографи у цьому своєрідному фотолітописі залишили багаторічний наставник Київського «Динамо» Валерій Лобановський, Заслужений майстер спорту, тренер Тбіліського «Динамо» Гіві Чохелі, легендарний футболіст Олег Блохін, відомі Йозеф Сабо, Володимир Мунтян, Заслужений тренер України Віталій Кварцяний та багато, багато інших «зірок» футболу. А славетний український співак (на жаль, покійний) Назарій  Яремчук написав: «Привіт із гір  Карпат!», Заслужений журналіст України Михайло Юхта зазначив: «Українське радіо завжди з Вами! Із новинами – у кожен дім! 24 травня 2012 року».

Переглядаючи міні-фотоальбом автографів Івана Ярошика, не можеш не дивуватися обширу його інтересів, зустрічей з цікавими людьми, мандрівок Україною в молоді роки. А найдорожчими місцями, судячи з усього, для  пана Івана є Ковельщина, Волинь, Львівщина. То чи варто дивуватися його постійному бажанню писати, ділитися з людьми своїми почуттями й емоціями?

Один з останніх віршів пан Іван присвятив пам’яті святих Кирила і Мефодія, які поклали початок слов’янській писемності:

Писемність – у вірі й любові

  святій, 

У келіях з молитовного світу. 

Міць серцю додасть у житті, 

У коханні розрадить привітно. 

Писемність у кроках до Істини

  йде, 

Йде з вектором мислі угору. 

Кладку наземну з тепла покладе 

У гронах-любистках  узору. 

Рух виважить кожен: у тьмі не

  прямуй 

У літописах шпальт піднебесних. 

Зоряниці свій допис зроблять

  «вживу» 

У митях сторіч, у ризах досвітніх. 

Зміст вишиванки у солов’їному

  світі 

У зливках Сонця Херувими

 мітять.

Писемності правічні перевали –

У вихорі Господніх молитов. 

Слов’янської «глаголиці»

           скрижалі –

У радостях й печалях, наче

  знов... 

Вік 21-й... мовні лабіринти, 

Мефодію й Кириле, щось не так. 

«мір руський» зневажає спів

  сопілки 

І точить злобу «под язик» гармат. 

О, розцвітай, Писемності осново 

З козацьким духом солов’їних

  рим. 

Калини гроно-світ плекає слово 

З любов’ю сили лебединих крил. 

Витвору нації, Гімн Перемоги 

Долає у святості миру дорогу!

l

Серед поетів, які тісно співпрацюють з редакцією нашої  газети не можу не відзначити члена Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Почесного громадянина міста Ковеля, поета-пісняра Анатолія Семенюка та педагога, члена літературно-мистецького товариства  «Творчий світ» Ігоря Вижовця. Їх твори часто з’являються на шпальтах «Вістей Ковельщини», за що їм щиро вдячні.

l

Сьогодні, на жаль, реалії життя, які захмарені війною, не завжди викликають бажання насолоджуватися поезією багатьох із нас. І все ж пам’ятаймо: « Поезія – це завше неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Так сказала геніальна Ліна Костенко, і не погодитися з нею неможливо.

Михайло КУЗЬМУК. 

 «Вісті Ковельщини» — одна з небагатьох громадсько-політичних газет  Волині, де регулярно публікують свої творчі доробки шанувальники українського поетичного Слова.

Дехто з наших читачів запитує: «Чому ви так часто друкуєте вірші? В інших виданнях їх майже не зустрінеш. Краще б якусь невигадану історію опублікували чи кулінарний рецепт».

Що ж, друкує «міськрайонка» і невигадані історії, і  «смачні рецепти», і поради садоводам та городникам, і кримінальну хроніку. Але при тому всьому, дійсно, постійно надає  слово місцевим поетам. Хтось із них володіє пером вправніше, хтось слабше, але загалом завдяки їм жанрова палітра видання стає різноманітнішою і барвистішою.

ххх

Бо, як скажімо, відмовити людині в друкові  вірша, коли вона виносила-виплекала його   в душі і серці, недоспала ночей, вклала у твір і свій біль, і свою радість,  і свою надію? Ось, приміром, цими днями завітала до редакції ковельчанка Надія Микилюк.  Завітала не з порожніми руками, а з віршем. Назвала його жінка зворушливо і щиро – “Лелеча молитва”.

ххх

Незважаючи на свій поважний вік (86-й рік!), не завжди добрий стан здоров’я, регулярно заходить до редакції ветеран педагогічної праці, активіст громадсько-політичного життя, член Асоціації українських письменників іменні Павла Чубинського Яків Лавренко. У його творах звучать іноді ностальгічні мотиви, в яких поєднується і сум  за прожитими літами, і скорбота за Героями, що віддали життя за Україну, і тверда  віра у перемогу над ворогом.

Знову ж таки,  як не підтримати Якова  Яковича, не надати йому слово у газеті?

Ось його два нових вірші.

ххх

Завжди цікаво спілкуватися з Аркадієм Цикуном із  Облап. В минулому культпрацівник, активіст громадсько-політичного життя, він і тепер не байдужий до подій, що відбуваються на Ковельщині, в Україні. Свої думки, почуття, переживання довіряє паперу, на якому творить поетичні рядки. Не цурається він і сатири та гумору, про що свідчить бувальщина «Слово —  також зброя».

ххх

Не буває такого тижня, щоб до редакції не завітав (і не один раз!) неспокійний та енергійний Іван Ярошик, за спеціальністю – стоматолог. Це людина широкого кругозору, неабиякої ерудиції, який не має ні свят, ні вихідних у творчості.

А нещодавно передав до ознайомлення міні-фотоальбом автографів, які отримав від відомих людей, переважно – спортсменів  і митців. З усього видно, що в молоді роки вів активний спосіб життя, захоплювався спортом (особливо футболом), мав цікаві зустрічі з українськими акторами, композиторами, поетами.

Свої автографи у цьому своєрідному фотолітописі залишили багаторічний наставник Київського «Динамо» Валерій Лобановський, Заслужений майстер спорту, тренер Тбіліського «Динамо» Гіві Чохелі, легендарний футболіст Олег Блохін, відомі Йозеф Сабо, Володимир Мунтян, Заслужений тренер України Віталій Кварцяний та багато, багато інших «зірок» футболу. А славетний український співак (на жаль, покійний) Назарій  Яремчук написав: «Привіт із гір  Карпат!», Заслужений журналіст України Михайло Юхта зазначив: «Українське радіо завжди з Вами! Із новинами – у кожен дім! 24 травня 2012 року».

Переглядаючи міні-фотоальбом автографів Івана Ярошика, не можеш не дивуватися обширу його інтересів, зустрічей з цікавими людьми, мандрівок Україною в молоді роки. А найдорожчими місцями, судячи з усього, для  пана Івана є Ковельщина, Волинь, Львівщина. То чи варто дивуватися його постійному бажанню писати, ділитися з людьми своїми почуттями й емоціями?

Один з останніх віршів пан Іван присвятив пам’яті святих Кирила і Мефодія, які поклали початок слов’янській писемності:

ххх

Серед поетів, які тісно співпрацюють з редакцією нашої  газети не можу не відзначити члена Національних спілок журналістів і краєзнавців України, Почесного громадянина міста Ковеля, поета-пісняра Анатолія Семенюка та педагога, члена літературно-мистецького товариства  «Творчий світ» Ігоря Вижовця. Їх твори часто з’являються на шпальтах «Вістей Ковельщини», за що їм щиро вдячні.

ххх

Сьогодні, на жаль, реалії життя, які захмарені війною, не завжди викликають бажання насолоджуватися поезією багатьох із нас. І все ж пам’ятаймо: « Поезія – це завше неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Так сказала геніальна Ліна Костенко, і не погодитися з нею неможливо.