В кінці шістдесятих років у Ковелі було розпочато будівництво заводу сільськогосподарських машин. Його спорудження велося швидкими темпами й отримало почесне на той час найменування: «Ударна комсомольська будова всесоюзного значення».
А вже у 1970 році завод видав першу продукцію – транспортери ТВК-80 А. Одночасно в дію вводилися об’єкти соціального призначення – житло, заклади торгівлі і громадського харчування, діяли садочки, професійно-технічне училище. Згодом відкрили вечірній машинобудівний технікум.
В різні роки підприємство очолювали різні керівники. Першим директорське крісло обійняв учасник Другої світової війни Михайло Михайлович Шабанов. В числі очільників одного з найбільших машинобудівних підприємств Волині та України були Іван Квочин, Мирон Ткачук, Анатолій Понікарчук та інші. З розпадом радянського союзу у 1991 році на базі «Ковельсільмашу» створили Відкрите акціонерне товариство з однойменною назвою, трудовий колектив якого налічував понад 6 тисяч працівників.
В числі тих, хто одним з перших прийшов на завод, був Микола Михайлович Заікін. Ось як про нього пише історик-краєзнавець Дмитро Корнелюк (на жаль, покійний) у книзі «Вогонь дерзання»:
«Народився герой нашої розповіді 22 травня 1955 року. Батько Михайло Тимофійович трудився головним інженером на одному з підприємств, мама Анна Павлівна – швачка на швейній фабриці. В сім’ї, окрім Миколи, зростали ще брат Василь і сестра Надія.
З ранніх років хлопець захоплювався конструюванням, радіотехнікою. Окрім того, всіляко допомагав батькам по господарству, а щоб підсобити їм коштами, на літніх канікулах працював на місцевому м’ясокомбінаті.
В Ковелі Микола Заікін закінчив середню школу №1. Під час навчання був активним у громадському житті: староста класу, учасник художньої самодіяльності, захоплювався спортом. Але улюбленим заняттям були радіотехніка, якій віддавав дуже багато часу.
— Міг не їсти, не спати, аби щось паяти, — напівжартома – напівсерйозно згадує керівник радіотехнічного гуртка, вчитель школи Валентин Наріжний.
Після здобуття середньої освіти Микола Михайлович розпочав свій самостійний трудовий шлях на заводі сільськогосподарських машин».
l
Про те, як склалася його доля, читаємо в короткій біографічній довідці-характеристиці:
«У 1973-1975 р.р. перебував на армійській службі, після закінчення якої повернувся на «Ковельсільмаш». Працюючи на підприємстві, здобув вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, який закінчив в 1981 році, отримавши кваліфікацію інженера-механіка (спеціальність «Технологія машинобудування, металоріжучі верстати та інструменти»). За час своєї трудової діяльності впродовж 53-ох років пройшов шлях від слюсаря першого розряду цеху №4 до Президента ТОВ «ВО «Ковельсільмаш». Нині працює на посаді директора ТОВ «Компресорна техніка».
За значний особистий внесок у забезпечення розвитку вітчизняного машинобудування, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня машинобудівника відзначений Подякою Прем’єр-міністра України (2009 р.), Почесною грамотою Міністерства промислової політики України (2013 р.). У 2016 р. здобув звання «Меценат року у м. Ковелі».
Щорічно отримує нагороди від Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Ковельської міської влади за вагомий внесок у розвиток Волині. За успіхи у виробничій, технічній та громадській діяльності неодноразово відзначений грамотами та подяками керівництва підприємства, преміями та авторськими винагородами.
Указом Президента України від 23 вересня 2016 року, № 407 Миколі Заікіну присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник України» за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування, впровадження передових технологій у виробництво сучасної продукції, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.
У 2018 році Микола Заікін був удостоєний ордена і звання «Лицар Вітчизни» III ступеня. Нагорода – відзнака за багаторічну сумлінну працю, допомогу Збройним Силам України, участь у підтримці воїнів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Микола Михайлович – один з тих господарських керівників Волині, які вважають підтримку армії своїм першочерговим патріотичним обов’язком.
Вручення ордена з відповідним посвідченням, нагрудним знаком, іменним дипломом та лицарською шаблею відбулося в урочистій обстановці у державній резиденції Президента України – малому Маріїнському палаці.
У 2006-2019 р.р. – член виконавчого комітету Ковельської міської ради.
l
Дещо «сухуваті» рядки службової характеристики не можуть передати настрій, почуття, емоції ювіляра. А їх у нього за 70 років життя було чимало. Це тільки на папері все ніби гладко і безтурботно, а насправді довелося пережити чимало тривожних моментів, переживань за долю колективу, різноманітних реформ і реформацій. Однак труднощі долав з вірою у власні сили, відчуваючи підтримку колег, друзів та однодумців. Іноді докучали проблеми із здоров’ям, але він не опускав руки, йшов вперед і перемагав.
Микола Михайлович, в міру своїх сил та можливостей, займається благодійністю, допомагає школам, навчальним закладам, а особливо – «підшефному» Ковельському промислово-економічному фаховому коледжу, який багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Селівончик, його вірна соратниця в боротьбі за престиж професії машинобудівника, честь і славу «Ковельсільмашу», підготовку висококваліфікованих спеціалістів для галузі.
Вірна дружба впродовж багатьох років єднає пана Миколу з Почесним громадянином міста Ковеля Володимиром Бойком, ветераном державної служби і правоохоронних органів Сергієм Матяшуком та іншими добрими людьми. На жаль, передчасно пішов у Вічність Петро Петрович Смаль, людина відкритої душі і щирого серця. Його справу продовжує син Олександр Смаль. Вдячні Миколі Заікіну, його команді і журналісти «Вістей Ковельщини» за ділову співпрацю, взаєморозуміння, підтримку.
— Ціную Миколу Михайловича за діловитість, готовність у будь-яку хвилину допомогти, прийти на поміч. Ось і на цей рік сприяв у передплаті ветеранам праці, сім’ям воїнів ЗСУ. Вдячна йому за підтримку церковна громада Свято-Володимирського храму ПЦУ, з якою поєднують роки спільної турботи про становлення Української Церкви, — каже директор ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма. – Бажаю йому головного – міцного здоров’я, родинного і сімейного благополуччя, Божого благословення на кожен прийдешній день!
l
Наша розповідь про ювіляра була б далеко не повною, якби ми не згадали про його надійний «тил» — сім’ю. Ось що з цього приводу розповів син Василь Миколайович:
— Наші батьки Микола Михайлович і Валентина Несторівна йдуть по життю, як-то кажуть, пліч-о-пліч, рука-в-руку. У 2024 році відсвяткували 45-ліття шлюбу. Виростили трьох дітей, мають 8 онуків та одну правнучку.
Старша донька Анна разом з чоловіком Віктором Голечком займаються бізнесом, виховують двох дітей. Донька Ангеліна, яка працює бухгалтером на «Ковельсільмаші», незабаром виходить заміж, син Влад, який теж трудиться на підприємстві, одружений і має доньку Емілію.
Син Михайло Заікін – директор заводу «Ковельсільмаш», дружина Оксана – завідувач сектора «Трудовий архів». Мають трьох дітей: син Назар закінчує навчання в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Комп’ютерні науки», донька Ольга навчається в 9 класі ліцею №11, син Микола – в 3 класі ліцею №11.
Я – головний інженер ПТМ «Ковельтепло», дружина Оксана – медпрацівник Ковельського МТМО. Маємо трьох дітей: донька Ольга навчається на 1-му курсі в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Транспортні технології», донька Вікторія – учениця 7-ого класу ліцею №11, донька Анна має 3 роки.
Батько – це опора для усієї родини, її захисник та найважливіший для нас чоловік. У цей особливий день хочеться сказати, як сильно ми його любимо і цінуємо. Ми вдячні за все, що зробив для нашого щасливого життя, за опіку і ласку, за дисципліну і розуміння. Тато є найкращим прикладом для усіх поколінь сім’ї.
Хочемо побажати міцного здоров’я та довгих років життя, сповнених світлих моментів. Будь оточений любов’ю рідних та повагою друзів. Нехай у всіх починаннях супроводжує удача й успіх, більше позитивних й приємних емоцій, сил, щастя і радості тобі!
l
У народі кажуть: «Тільки праця і Бог творять людину, формують її характер і вдачу». На прикладі життєпису Миколи Михайловича можемо переконатися в цьому. Йому є чим пишатися, адже династія Заікіних впевнено продовжує традиції попередніх поколінь родини, всі свої знання, досвід, уміння віддає праці на благо рідної України в ім’я її зміцнення перемоги над ворогом.
Тож нехай і надалі Господь не полишає Миколу Михайловича у добрих справах на благо людей, сприяє реалізації найсміливіших планів і задумів.
Многих і благих йому літ життя!
Володимир ПЕТРУК.
НА СВІТЛИНАХ: миті життя Миколи Заікіна та його рідних.
Фото з сімейного і редакційного архівів.
В кінці шістдесятих років у Ковелі було розпочато будівництво заводу сільськогосподарських машин. Його спорудження велося швидкими темпами й отримало почесне на той час найменування: «Ударна комсомольська будова всесоюзного значення».
А вже у 1970 році завод видав першу продукцію – транспортери ТВК-80 А. Одночасно в дію вводилися об’єкти соціального призначення – житло, заклади торгівлі і громадського харчування, діяли садочки, професійно-технічне училище. Згодом відкрили вечірній машинобудівний технікум.
В різні роки підприємство очолювали різні керівники. Першим директорське крісло обійняв учасник Другої світової війни Михайло Михайлович Шабанов. В числі очільників одного з найбільших машинобудівних підприємств Волині та України були Іван Квочин, Мирон Ткачук, Анатолій Понікарчук та інші. З розпадом радянського союзу у 1991 році на базі «Ковельсільмашу» створили Відкрите акціонерне товариство з однойменною назвою, трудовий колектив якого налічував понад 6 тисяч працівників.
В числі тих, хто одним з перших прийшов на завод, був Микола Михайлович Заікін. Ось як про нього пише історик-краєзнавець Дмитро Корнелюк (на жаль, покійний) у книзі «Вогонь дерзання»:
«Народився герой нашої розповіді 22 травня 1955 року. Батько Михайло Тимофійович трудився головним інженером на одному з підприємств, мама Анна Павлівна – швачка на швейній фабриці. В сім’ї, окрім Миколи, зростали ще брат Василь і сестра Надія.
З ранніх років хлопець захоплювався конструюванням, радіотехнікою. Окрім того, всіляко допомагав батькам по господарству, а щоб підсобити їм коштами, на літніх канікулах працював на місцевому м’ясокомбінаті.
В Ковелі Микола Заікін закінчив середню школу №1. Під час навчання був активним у громадському житті: староста класу, учасник художньої самодіяльності, захоплювався спортом. Але улюбленим заняттям були радіотехніка, якій віддавав дуже багато часу.
— Міг не їсти, не спати, аби щось паяти, — напівжартома – напівсерйозно згадує керівник радіотехнічного гуртка, вчитель школи Валентин Наріжний.
Після здобуття середньої освіти Микола Михайлович розпочав свій самостійний трудовий шлях на заводі сільськогосподарських машин».
ххх
Про те, як склалася його доля, читаємо в короткій біографічній довідці-характеристиці:
«У 1973-1975 р.р. перебував на армійській службі, після закінчення якої повернувся на «Ковельсільмаш». Працюючи на підприємстві, здобув вищу освіту у Львівському політехнічному інституті, який закінчив в 1981 році, отримавши кваліфікацію інженера-механіка (спеціальність «Технологія машинобудування, металоріжучі верстати та інструменти»). За час своєї трудової діяльності впродовж 53-ох років пройшов шлях від слюсаря першого розряду цеху №4 до Президента ТОВ «ВО «Ковельсільмаш». Нині працює на посаді директора ТОВ «Компресорна техніка».
За значний особистий внесок у забезпечення розвитку вітчизняного машинобудування, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня машинобудівника відзначений Подякою Прем’єр-міністра України (2009 р.), Почесною грамотою Міністерства промислової політики України (2013 р.). У 2016 р. здобув звання «Меценат року у м. Ковелі».
Щорічно отримує нагороди від Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Ковельської міської влади за вагомий внесок у розвиток Волині. За успіхи у виробничій, технічній та громадській діяльності неодноразово відзначений грамотами та подяками керівництва підприємства, преміями та авторськими винагородами.
Указом Президента України від 23 вересня 2016 року, № 407 Миколі Заікіну присвоєно почесне звання «Заслужений машинобудівник України» за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного машинобудування, впровадження передових технологій у виробництво сучасної продукції, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.
У 2018 році Микола Заікін був удостоєний ордена і звання «Лицар Вітчизни» III ступеня. Нагорода – відзнака за багаторічну сумлінну працю, допомогу Збройним Силам України, участь у підтримці воїнів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході країни. Микола Михайлович – один з тих господарських керівників Волині, які вважають підтримку армії своїм першочерговим патріотичним обов’язком.
Вручення ордена з відповідним посвідченням, нагрудним знаком, іменним дипломом та лицарською шаблею відбулося в урочистій обстановці у державній резиденції Президента України – малому Маріїнському палаці.
У 2006-2019 р.р. – член виконавчого комітету Ковельської міської ради.
ххх
Дещо «сухуваті» рядки службової характеристики не можуть передати настрій, почуття, емоції ювіляра. А їх у нього за 70 років життя було чимало. Це тільки на папері все ніби гладко і безтурботно, а насправді довелося пережити чимало тривожних моментів, переживань за долю колективу, різноманітних реформ і реформацій. Однак труднощі долав з вірою у власні сили, відчуваючи підтримку колег, друзів та однодумців. Іноді докучали проблеми із здоров’ям, але він не опускав руки, йшов вперед і перемагав.
Микола Михайлович, в міру своїх сил та можливостей, займається благодійністю, допомагає школам, навчальним закладам, а особливо – «підшефному» Ковельському промислово-економічному фаховому коледжу, який багато років поспіль очолює Тетяна Василівна Селівончик, його вірна соратниця в боротьбі за престиж професії машинобудівника, честь і славу «Ковельсільмашу», підготовку висококваліфікованих спеціалістів для галузі.
Вірна дружба впродовж багатьох років єднає пана Миколу з Почесним громадянином міста Ковеля Володимиром Бойком, ветераном державної служби і правоохоронних органів Сергієм Матяшуком та іншими добрими людьми. На жаль, передчасно пішов у Вічність Петро Петрович Смаль, людина відкритої душі і щирого серця. Його справу продовжує син Олександр Смаль. Вдячні Миколі Заікіну, його команді і журналісти «Вістей Ковельщини» за ділову співпрацю, взаєморозуміння, підтримку.
— Ціную Миколу Михайловича за діловитість, готовність у будь-яку хвилину допомогти, прийти на поміч. Ось і на цей рік сприяв у передплаті ветеранам праці, сім’ям воїнів ЗСУ. Вдячна йому за підтримку церковна громада Свято-Володимирського храму ПЦУ, з якою поєднують роки спільної турботи про становлення Української Церкви, — каже директор ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма. – Бажаю йому головного – міцного здоров’я, родинного і сімейного благополуччя, Божого благословення на кожен прийдешній день!
ххх
Наша розповідь про ювіляра була б далеко не повною, якби ми не згадали про його надійний «тил» — сім’ю. Ось що з цього приводу розповів син Василь Миколайович:
— Наші батьки Микола Михайлович і Валентина Несторівна йдуть по життю, як-то кажуть, пліч-о-пліч, рука-в-руку. У 2024 році відсвяткували 45-ліття шлюбу. Виростили трьох дітей, мають 8 онуків та одну правнучку.
Старша донька Анна разом з чоловіком Віктором Голечком займаються бізнесом, виховують двох дітей. Донька Ангеліна, яка працює бухгалтером на «Ковельсільмаші», незабаром виходить заміж, син Влад, який теж трудиться на підприємстві, одружений і має доньку Емілію.
Син Михайло Заікін – директор заводу «Ковельсільмаш», дружина Оксана – завідувач сектора «Трудовий архів». Мають трьох дітей: син Назар закінчує навчання в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Комп’ютерні науки», донька Ольга навчається в 9 класі ліцею №11, син Микола – в 3 класі ліцею №11.
Я – головний інженер ПТМ «Ковельтепло», дружина Оксана – медпрацівник Ковельського МТМО. Маємо трьох дітей: донька Ольга навчається на 1-му курсі в Ковельському промислово-економічному фаховому коледжі за спеціальністю «Транспортні технології», донька Вікторія – учениця 7-ого класу ліцею №11, донька Анна має 3 роки.
Батько – це опора для усієї родини, її захисник та найважливіший для нас чоловік. У цей особливий день хочеться сказати, як сильно ми його любимо і цінуємо. Ми вдячні за все, що зробив для нашого щасливого життя, за опіку і ласку, за дисципліну і розуміння. Тато є найкращим прикладом для усіх поколінь сім’ї.
Хочемо побажати міцного здоров’я та довгих років життя, сповнених світлих моментів. Будь оточений любов’ю рідних та повагою друзів. Нехай у всіх починаннях супроводжує удача й успіх, більше позитивних й приємних емоцій, сил, щастя і радості тобі!
ххх
У народі кажуть: «Тільки праця і Бог творять людину, формують її характер і вдачу». На прикладі життєпису Миколи Михайловича можемо переконатися в цьому. Йому є чим пишатися, адже династія Заікіних впевнено продовжує традиції попередніх поколінь родини, всі свої знання, досвід, уміння віддає праці на благо рідної України в ім’я її зміцнення перемоги над ворогом.
Тож нехай і надалі Господь не полишає Миколу Михайловича у добрих справах на благо людей, сприяє реалізації найсміливіших планів і задумів.
Многих і благих йому літ життя!
Володимир ПЕТРУК.
НА СВІТЛИНАХ: миті життя Миколи Заікіна та його рідних.
Фото з сімейного і редакційного архівів.
В кінці шістдесятих років у Ковелі було розпочато будівництво заводу сільськогосподарських машин. Його спорудження велося швидкими темпами й отримало почесне на той час найменування: «Ударна комсомольська будова всесоюзного значення».
За значний особистий внесок у забезпечення розвитку вітчизняного машинобудування, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня машинобудівника відзначений Подякою Прем’єр-міністра України (2009 р.), Почесною грамотою Міністерства промислової політики України (2013 р.). У 2016 р. здобув звання «Меценат року у м. Ковелі». 
Вручення ордена з відповідним посвідченням, нагрудним знаком, іменним дипломом та лицарською шаблею відбулося в урочистій обстановці у державній резиденції Президента України – малому Маріїнському палаці.
Наша розповідь про ювіляра була б далеко не повною, якби ми не згадали про його надійний «тил» — сім’ю. Ось що з цього приводу розповів син Василь Миколайович:
Залишити коментар