Перші дні травня мають для українців, образно кажучи, сакральне значення. Як би вони не називалися (чи примирення, чи перемоги, чи пам’яті), зміст їх один: ми сумуємо і плачемо за полеглими у роки Другої світової війни, вшановуємо полеглих на полях кровопролитних битв, серед яких — мільйони українців, молимося за упокій їх душ. І як клятву, проголошуємо слова: «Ніколи знову!».
Все це відчувалося під час масових заходів 8-9 травня в Україні, на Волині і Ковельщині. Окрім пам’яті й вдячності Героям Другої світової війни, нас об’єднувала тривога за майбутнє України. На превеликий жаль, навіть через 80 років після розгрому нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, потвора-війна прийшла на українську землю. Прийшла підло, підступно, зненацька, триваючи ось уже четвертий рік поспіль.
Про це нагадав Президент України у своєму зверненні до народу 8 травня: «Сьогодні День пам’яті та перемоги над нацизмом. День, який ми відзначаємо разом з усім світом, з усіма, хто 80 років тому боровся за життя, аби зло програло, аби «ніколи знову». На жаль, три роки тому зло повторилося, і так само, як колись, над Києвом знову ревіла сирена повітряної тривоги, зло знову пішло на нашу землю українську».
Так, зло не вдалося перемогти й донині. Воно виявилося живучішим, аніж добро. Це засвідчив і так званий «парад пабєди» у москві 9 травня. На ньому не були присутні ті, хто справді наближав перемогу над нацизмом – ні представники країн антигітлерівської коаліції, ні учасники героїчної боротьби з інших демократичних держав світу. Зате у всій красі «засвітилися» прихильники і шанувальники кривавого режиму на чолі з китайським лідером Сі Цзіньпіном, слухняні васали з так званого СНД, диктатори Азії, Африки і Близького Сходу, гноблені народи якими жодного стосунку до розгрому нацизму не мають.
Войовнича промова путіна, мовчазна згода сателітів, хизування-парад військової техніки підтвердили: рашисти не хочуть ніякого «перемир’я». Вони прагнуть і далі йти на захід, вбивати, ґвалтувати і руйнувати з благословення російської православної церкви та її очільника кіріла – вірного служки бандитського режиму.
Разюче відрізнялися від московського «пабєдобєсія» заходи із відзначення 80-ї річниці перемоги над нацизмом в Україні, європейських країнах та й у США. Їх лейтмотив: «Пам’ятаємо. Шануємо. Переможемо». Бо й справді: альтернативою перемозі над силами зла й агресії, уособленням яких є московія та її союзники, може бути тільки третя світова війна, якої в жодному разі не можна допустити. Це – головне завдання лідерів демократичних держав, окремі представники яких 10 травня прибули до Києва, щоб підтримати героїчний український народ, його Збройні Сили в боротьбі проти найбільшого зла сучасності, страшнішого, ніж гітлерівський нацизм, — рашизму.
І як би не біснувалися путіністи, як би не хотіли «приватизувати» міжнародну перемогу над нацизмом у 1945 році, у них нічого не вийде. Приклад спротиву України московитам, які переважають нас і територією, і населенням, і озброєнням, — яскраве тому підтвердження. Якби світова спільнота взяла цей досвід на озброєння, зло назавжди зникло б із планети Земля. На превеликий жаль, цього поки що нема, і, напевно, не скоро буде. Це зайвий раз підтвердили політичні ігрища путіна навколо так званої ініційованої ним же зустрічі росії і України в турецькому Стамбулі, підтриманої президентом США Дональдом Трампом. Така зустріч відбулася 15 травня.
І що ж? З великої хмари вийшов малий дощ, про що попереджали мудрі політологи заздалегідь. Московити прислали делегацію на чолі з вірним путінцем мединським, який ніколи нічого не вирішував і не вирішує, путін очікувано не приїхав. Володимир Зеленський, відгукнувшись на заклик Трампа, був готовий вести переговори, але не було з ким. Як висловився президент, група переговірників виявилася абсолютно некваліфікованою і непрофесійною.
Єдине, про що домовилися, — майбутній обмін полоненими за формулою 1000 на 1000, який цими днями, на щастя, відбувся.
l
Після Стамбула травневі подїі стали розгортатися ще активніше. Їх своєрідною кульмінацією стала телефонна розмова Дональда Трампа і путіна 19 травня, на яку світ чекав з тривогою і слабкою надією. Але все виявилося, даремно: США фактично підтвердила свою відмову від військової підтримки України, заявивши вустами рудого Донні, що москва і Київ мають домовлятися самі, що це – не головна проблема для американської влади. Зате дуже важливо розвивати економічну співпрацю з росією, де для бізнесу США – необмежене поле можливостей.
З цього приводу впливове видання The New Times написало: «Трамп фактично дистанціювався від мирного процесу, хоча раніше обіцяв завершити війну за 24 години. Якщо не змінить свою позицію, події понеділка 19 травня залишають путіну саме те, чого він прагнув – припинення тиску та розкол НАТО – між США та європейськими союзниками, які заявляють, що й надалі вводитимуть санкції».
Важко сказати, що саме вплинуло на рішення Дональда Трампа фактично відмовитися від допомоги Україні. Причини називають різні: і його непередбачувану поведінку, і старечу деменцію, і компромат на нього в архівах КГБ як на колишнього агента «Краснова», і особиста неприязнь до Володимира Зеленського тощо.
Але факт залишається фактом: травень став для українців місяцем прикрих подій. Вони означають одне: війна триватиме й надалі, про що свідчать варварські обстріли й бомбардування росіян в останні дні травня.
Чи ж вистоїмо? Важко сказати однозначно і категорично, бо найближчий час стане важким і для влади, і для армії, і для народу. Але вистояти мусимо, бо надто дорогою ціною заплатили за наш шлях до свободи. Багато залежатиме і від позиції Євросоюзу, і від зусиль українських дипломатів, і від рішень військово-політичного керівництва, яке дедалі частіше критикують дописувачі в соціальних мережах.
Але Україна – це НАША країна, це НАША земля, це НАША історія, культура, традиції. Бог не пробачить жодному з нас, коли втратимо найдорожче, що здобули і захистили наші предки.
Хочеться вірити, що все буде Україна. Ось як нещодавно висловився письменник Дмитро «Калинчук» Вовнянко: «Взагалі, Трамп мені подобається все більше. Він таки примусить європейців прокинутись від сплячки, відкинути нафіг їхній гедонізм і самим зайнятися своєю безпекою. Тобто і нашою – також.
Бо інакше – каюк Європі».
До слів письменника-патріота хочу додати кілька слів нашого земляка Лева Баглика, який з побратимами захищає нас зі зброєю в руках і час від часу розміщує пости у мережі Фейсбук. На цей раз він був лаконічним:
«Чи всі живі-здорові? Ставимо «плюсики» в коментарях і продовжуємо тримати оборону.
У нас вийде здобути Перемогу!».
«Плюсики» поставили десятки ковельчан. Вони знають: допоки такі, як Лев Баглик та його побратими тримають оборону, віра і надія на розгром ворога житимуть у людських серцях.
Підтримуймо ЗСУ!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Великоднє вітання воїна ЗСУ, нашого земляка Лева Баглика в мережі Фейсбук.
Перші дні травня мають для українців, образно кажучи, сакральне значення. Як би вони не називалися (чи примирення, чи перемоги, чи пам’яті), зміст їх один: ми сумуємо і плачемо за полеглими у роки Другої світової війни, вшановуємо полеглих на полях кровопролитних битв, серед яких — мільйони українців, молимося за упокій їх душ. І як клятву, проголошуємо слова: «Ніколи знову!».
Все це відчувалося під час масових заходів 8-9 травня в Україні, на Волині і Ковельщині. Окрім пам’яті й вдячності Героям Другої світової війни, нас об’єднувала тривога за майбутнє України. На превеликий жаль, навіть через 80 років після розгрому нацистської Німеччини і мілітаристської Японії, потвора-війна прийшла на українську землю. Прийшла підло, підступно, зненацька, триваючи ось уже четвертий рік поспіль.
Про це нагадав Президент України у своєму зверненні до народу 8 травня: «Сьогодні День пам’яті та перемоги над нацизмом. День, який ми відзначаємо разом з усім світом, з усіма, хто 80 років тому боровся за життя, аби зло програло, аби «ніколи знову». На жаль, три роки тому зло повторилося, і так само, як колись, над Києвом знову ревіла сирена повітряної тривоги, зло знову пішло на нашу землю українську».
Так, зло не вдалося перемогти й донині. Воно виявилося живучішим, аніж добро. Це засвідчив і так званий «парад пабєди» у москві 9 травня. На ньому не були присутні ті, хто справді наближав перемогу над нацизмом – ні представники країн антигітлерівської коаліції, ні учасники героїчної боротьби з інших демократичних держав світу. Зате у всій красі «засвітилися» прихильники і шанувальники кривавого режиму на чолі з китайським лідером Сі Цзіньпіном, слухняні васали з так званого СНД, диктатори Азії, Африки і Близького Сходу, гноблені народи якими жодного стосунку до розгрому нацизму не мають.
Войовнича промова путіна, мовчазна згода сателітів, хизування-парад військової техніки підтвердили: рашисти не хочуть ніякого «перемир’я». Вони прагнуть і далі йти на захід, вбивати, ґвалтувати і руйнувати з благословення російської православної церкви та її очільника кіріла – вірного служки бандитського режиму.
Разюче відрізнялися від московського «пабєдобєсія» заходи із відзначення 80-ї річниці перемоги над нацизмом в Україні, європейських країнах та й у США. Їх лейтмотив: «Пам’ятаємо. Шануємо. Переможемо». Бо й справді: альтернативою перемозі над силами зла й агресії, уособленням яких є московія та її союзники, може бути тільки третя світова війна, якої в жодному разі не можна допустити. Це – головне завдання лідерів демократичних держав, окремі представники яких 10 травня прибули до Києва, щоб підтримати героїчний український народ, його Збройні Сили в боротьбі проти найбільшого зла сучасності, страшнішого, ніж гітлерівський нацизм, — рашизму.
І як би не біснувалися путіністи, як би не хотіли «приватизувати» міжнародну перемогу над нацизмом у 1945 році, у них нічого не вийде. Приклад спротиву України московитам, які переважають нас і територією, і населенням, і озброєнням, — яскраве тому підтвердження. Якби світова спільнота взяла цей досвід на озброєння, зло назавжди зникло б із планети Земля. На превеликий жаль, цього поки що нема, і, напевно, не скоро буде. Це зайвий раз підтвердили політичні ігрища путіна навколо так званої ініційованої ним же зустрічі росії і України в турецькому Стамбулі, підтриманої президентом США Дональдом Трампом. Така зустріч відбулася 15 травня.
І що ж? З великої хмари вийшов малий дощ, про що попереджали мудрі політологи заздалегідь. Московити прислали делегацію на чолі з вірним путінцем мединським, який ніколи нічого не вирішував і не вирішує, путін очікувано не приїхав. Володимир Зеленський, відгукнувшись на заклик Трампа, був готовий вести переговори, але не було з ким. Як висловився президент, група переговірників виявилася абсолютно некваліфікованою і непрофесійною.
Єдине, про що домовилися, — майбутній обмін полоненими за формулою 1000 на 1000, який цими днями, на щастя, відбувся.
l
Після Стамбула травневі подїі стали розгортатися ще активніше. Їх своєрідною кульмінацією стала телефонна розмова Дональда Трампа і путіна 19 травня, на яку світ чекав з тривогою і слабкою надією. Але все виявилося, даремно: США фактично підтвердила свою відмову від військової підтримки України, заявивши вустами рудого Донні, що москва і Київ мають домовлятися самі, що це – не головна проблема для американської влади. Зате дуже важливо розвивати економічну співпрацю з росією, де для бізнесу США – необмежене поле можливостей.
З цього приводу впливове видання The New Times написало: «Трамп фактично дистанціювався від мирного процесу, хоча раніше обіцяв завершити війну за 24 години. Якщо не змінить свою позицію, події понеділка 19 травня залишають путіну саме те, чого він прагнув – припинення тиску та розкол НАТО – між США та європейськими союзниками, які заявляють, що й надалі вводитимуть санкції».
Важко сказати, що саме вплинуло на рішення Дональда Трампа фактично відмовитися від допомоги Україні. Причини називають різні: і його непередбачувану поведінку, і старечу деменцію, і компромат на нього в архівах КГБ як на колишнього агента «Краснова», і особиста неприязнь до Володимира Зеленського тощо.
Але факт залишається фактом: травень став для українців місяцем прикрих подій. Вони означають одне: війна триватиме й надалі, про що свідчать варварські обстріли й бомбардування росіян в останні дні травня.
Чи ж вистоїмо? Важко сказати однозначно і категорично, бо найближчий час стане важким і для влади, і для армії, і для народу. Але вистояти мусимо, бо надто дорогою ціною заплатили за наш шлях до свободи. Багато залежатиме і від позиції Євросоюзу, і від зусиль українських дипломатів, і від рішень військово-політичного керівництва, яке дедалі частіше критикують дописувачі в соціальних мережах.
Але Україна – це НАША країна, це НАША земля, це НАША історія, культура, традиції. Бог не пробачить жодному з нас, коли втратимо найдорожче, що здобули і захистили наші предки.
Хочеться вірити, що все буде Україна. Ось як нещодавно висловився письменник Дмитро «Калинчук» Вовнянко: «Взагалі, Трамп мені подобається все більше. Він таки примусить європейців прокинутись від сплячки, відкинути нафіг їхній гедонізм і самим зайнятися своєю безпекою. Тобто і нашою – також.
Бо інакше – каюк Європі».
До слів письменника-патріота хочу додати кілька слів нашого земляка Лева Баглика, який з побратимами захищає нас зі зброєю в руках і час від часу розміщує пости у мережі Фейсбук. На цей раз він був лаконічним:
«Чи всі живі-здорові? Ставимо «плюсики» в коментарях і продовжуємо тримати оборону.
У нас вийде здобути Перемогу!».
«Плюсики» поставили десятки ковельчан. Вони знають: допоки такі, як Лев Баглик та його побратими тримають оборону, віра і надія на розгром ворога житимуть у людських серцях.
Підтримуймо ЗСУ!
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: Великоднє вітання воїна ЗСУ, нашого земляка Лева Баглика в мережі Фейсбук.
Перші дні травня мають для українців, образно кажучи, сакральне значення. Як би вони не називалися (чи примирення, чи перемоги, чи пам’яті), зміст їх один: ми сумуємо і плачемо за полеглими у роки Другої світової війни, вшановуємо полеглих на полях кровопролитних битв, серед яких — мільйони українців, молимося за упокій їх душ. І як клятву, проголошуємо слова: «Ніколи знову!».
Залишити коментар