Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада.
Сидір Антонюк народився у 1927 році в селі Старостине Прохідської сільради поблизу Ратного, закінчив 5 класів місцевої школи, допомагав батькові по господарству. Після війни працював у Ратнівській заготконторі та створив підпільну групу ОУН. Був арештований органами МГБ восени 1948-го, але зумів утекти з-під варти і через деякий час приєднався до повстанської боївки «Зоренка». Вже 19 березня 1949 року брав участь у пограбуванні кооперації в селі Прохід, де повстанці забрали товарів на суму 13 300 крб.
«Кузьменко» більшість часу проводив окремо від боївки, поблизу сіл Гірники, Прохід і Комарове. Влітку 1949-го він подружився із жителем с. Гірники Лещуком Адамом Тимофійовичем, який пішов у ліс, щоб уникнути арешту. За свій маленький зріст та міцну статуру отримав псевдо «Горобчик», був озброєний німецькою гвинтівкою. «Кузьменко» і «Горобчик» мали хороші відносини з місцевими жителями, які їх годували та переховували у своїх приміщеннях. На прохання селян хлопці вбили лісничого Бориса Бухаріна, який не дозволяв рубати ліс.
Восени 1949 року боївка «Зоренка» активізує свої дії і на території сусідньої Берестейщини вбила двох радянських активістів. У селі Броди Ратнівського району спалили автомашину з обладнанням, яка належала Малоритському ліспромгоспу, на суму 56 000 крб. У цьому ж селі пограбували фінагента та лісників, які отримали гроші на збір жолудів.
Ковельський окружний провід ОУН призначив Сидора Антонюка командиром окремої кущової боївки. Основним місцем її базування стає ліс між Кортелісами і Сільцями – Гірницькими, де було збудовано декілька схронів. У цей час повстанці налагоджують зв’язки із жителями багатостраждальних кортеліських хуторів, які були спалені під час німецької окупації. Житель хутора Рябине Улян Павлючик пізніше розповів, що група «Кузьменка» відвідувала його разів 15-17. При цьому «Кузьменко» читав багато листівок націоналістичного змісту, де були заклики до місцевого населення і особливо до молоді не вступати в колгоспи, не йти на службу в радянську армію, протидіяти всім заходам радянської влади у селах. Павлючик настільки подружився із повстанцями, що допоміг їм скоїти напад на машину Малоритської кооперації, що їхала з ратнівського базару. Всього товарів і грошей було забрано на суму понад 25 000 крб.
l
У січні 1950-го боївка «Кузьменка» жила в лісі, поблизу хутора Рябине. Були сильні морози і часто йшов сніг, тому повстанці з лісу нікуди не виходили, щоб не робити слідів. Тим часом Ратнівський райвідділ МГБ завів на цю боївку ОУН агентурну справу № 356 під кодовою назвою «Приречені». У чекістів вже було достатньо інформації про вояків, які входили до складу групи. Вони знали, що під командування «Кузьменка», крім «Горобчика», перейшли також «Стьопа» і «Старий» та про їхнє озброєння.
«Стьопа» – Микола Ганіч, житель с. Видраниця Ратнівського району, заступник командира, у квітні 1949 року разом із ще одним «стрибком» – Пилипом Романюком за завданням «Коса» убив дільничного уповноваженого міліції і перейшов на нелегальне становище, вік 20-22 роки, зріст середній, міцної статури, озброєний німецькою гвинтівкою і пістолетом «ТТ».
«Старий» – Михайло Ятчук, псевдо отримав за поважний, як для повстанця, 30-річний вік, житель с. Броди, член ОУН з 1944-го, озброєний російським карабіном та пістолетом.
До боївки приєднався також житель хутора Рябине Григорій Трофімук (отримав псевдо «Мирон»). 2 лютого він мав іти на службу в радянську армію, але замість цього перейшов на нелегальне становище.
На початку квітня 1950-го в боївку «Кузьменка» вступив житель хутора Засвяття Самарівської сільради Петро Тарасюк, який був круглим сиротою. «Кузьменко» розповів новобранцю про мету та завдання ОУН і присвоїв йому псевдо «Тополя». Хлопці з кортеліського лісу пішли до хутора Липово Гірниківської сільради. Недалеко від озера їх зустрів господар Данилюк Улян Антонович на псевдо «Розгром». Повстанці кілька днів перебували на острівці біля озера, а Улян приносив їм їсти. Два дні тривало «політичне навчання». «Кузьменко» вголос читав націоналістичні брошури та листівки, розповідав, що незабаром розпочнеться війна між США і СРСР. Американці швидко переможуть завдяки атомній зброї, а потім допоможуть створити самостійну Україну.
l
За два дні до Пасхи боївку вступив чоловік сестри «Кузьменка» – Осіюк Петро Оніпатійович, який жив на хуторі біля Гірник. Він вже давно допомагав повстанцям і змушений був до них приєднатися, щоб уникнути арешту. Петро був озброєний російським карабіном без мушки і отримав псевдо «Хоменко». Увечері в суботу перед Великоднем хлопці назбирали на хуторах у жителів яєць та інших продуктів, пішли в ліс під село Кортеліси, де переховувався «Старий», і три дні святкували. Весною в «Старого» загострився туберкульоз і йому було важко ходити, тому більшість часу перебував сам у лісовій схованці.
У ніч на 30 квітня повстанці пішли на хутір до батька «Мирона». Але потрапили в засідку. «Горобчик», який заходив у будинок першим, був убитий, а іншим вдалося втекти. Після цього офіцер МГБ Русняк наказав ні в чому не винному батькові «Мирона» Федору Трофімуку йти в бік лісу та розстріляв його в спину з автомата. 15 травня боївка «Кузьменка» знову потрапила в засідку. Ось як про це згадував Павло Тарасюк:
«За вказівкою «Кузьменка», ми пішли в с. Старостине до Адама Литвинця, який нібито був сексотом МГБ, щоб його пограбувати, поговорити з ним, побити і, якщо він не відмовиться від роботи на органи МГБ, то його розстріляти… Не доходячи до будинку Литвинця метрів до 30 нас обстріляли і ми розбіглися. Потім ми в болоті наткнулись на «Стьопу», який був поранений у ліву ногу і не міг іти. Ми його донесли на хутір, а потім верхом на коні повезли далі. Під час нічного обстрілу був також убитий Осіюк Петро – «Хоменко». «Стьопу» Улян – «Розгром» взяв на плечі, приніс до берега озера і човном перевіз на другий берег, де він переховувався в кущах».
Серед надійних помічників повстанців були жителі с. Конище – Грицюк Григорій Іванович, псевдо «Залізняк», Харлампович Павло Семенович та його небіж – Терещук Василь. Грицюк і Терещук були кваліфіковані в документах МГБ, як легальні бандити, оскільки мали зброю та брали участь в окремих повстанських акціях. Саме до них зумів втертися в довіру агент МГБ «Литвин». Цим агентом був комсомолець, житель с. Конище, який у квітні 1950 року демобілізувався із радянської армії. Він отримав завдання від органів держбезпеки використати проти повстанців нервово-паралітичний препарат «Нептун-47». Така можливість трапилася 29 травня, під час свята Трійці.
Агент «Литвин» зустрів у будинку Павла Харламповича – «Кузьменка», «Мирона» і «Тополю». «Кузьменко» попросив його та Грицюка дістати десь самогону, щоб відзначити свято. Самогону дістали півтора літра.Коли Грицюк пішов додому, щоб взяти ще й хліба із салом, «Литвин» влив у його пляшку снодійне. Під час обіду поблизу садиби Павла Харламповича «Залізняк» першим почав розливати свою пляшку, а вже потім «Литвина». При цьому агент МГБ зробив помилку – випив до 200 г горілки, зокрема і 50 г з препаратом. Отрута справила сильний ефект, і вже через 15 хвилин всі учасники застілля втратили притомність більше, ніж на добу. «Литвин» залишився при свідомісті, але сильно захмелів, і його не відпускали з двору господар із сусідом, які не пили. Лише на другу добу агенту вдалося через місцеву вчительку повідомити райвідділ про виконане завдання.
l
Оперативно-військова група прибула в Конище увечері 30 травня, але повстанців уже не застала. Виявилося, що першим прийшов до тями «Кузьменко» і відразу ж кинувся втікати. Через кілька годин проснувся «Мирон». Він забрав свої та «Кузьменкові» речі та зброю і також пішов у ліс. Оперативно-військова група негайно кинулася прочісувати прилегле урочище «Крушина» і затримала там наймолодшого повстанця «Тополю», який перебував у напівпритомному стані. Як розвивалися події далі, описано в документі МГБ:
Акт про знищення боївки «Кузьменка»
«31травня 1950 р. м. Ратне.
…30 травня 1950 року в 20:00 в РО МГБ прийшло донесення про те, що в лісовому масиві під селом Конище Комарівської сільради знаходиться банда «Кузьменко» в кількості 3 чол. По цьому сигналу, до місця знаходження банди для її ліквідації був висланий військовий наряд в кількості 8 чол. на чолі з командиром взводу ст. лейтенантом Мєльніковим. Від РО МГБ виїхали офіцери Мінєєв, Блінов і Сімонов. Під час прочісування лісового масиву під с. Конище (урочище Крушино) оперативно-військовою групою був захоплений живим в 22:00 год. учасник банди «Кузьменко» бандит «Тополя» – Тарасюк П.О., який на допиті повідомив, що 2 бандити – «Кузьменко» і «Мирон» пішли у невідомому напрямку, а два легальних бандити – Грицюк Григорій і Терещук Василь знаходяться в будинку бандпособника Харламповича Павла Семеновича…
Також бандит «Тополя» повідомив, що в болоті за 200 м від х. Липово Гірниківської сільради переховується поранений бандит «Стьопа» – Ганіч Микола Іванович. На основі цих даних наша група вийшла до місцезнаходження пораненого бандита «Стьопа». В 10 год. ранку 31 травня 1950 р. оперативно-військовою групою було виявлено місцезнаходження «Стьопи». З ним разом виявився бандит «Мирон». На підході бандити обстріляли оперативно-військову групу і під час перестрілки обидва бандити «Стьопа» і «Мирон» були вбиті».
6 червня оперативна група виявила ще одного повстанця – «Старого», який відмовився здаватися і був убитий. У вбитих повстанців було вилучено зброю: три гвинтівки іноземного зразка, автомат, два пістолети, дві гранати і оунівські документи.
11 жовтня 1950 року, в с. Броди агент МГБ «Ільїн» застрелив Сидора Антонюка із пістолета, коли той прийшов до нього за продуктами.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На світлинах: Сидір Антонюк і Григорій Грицюк.
Фото з архіву автора.
Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада.
Сидір Антонюк народився у 1927 році в селі Старостине Прохідської сільради поблизу Ратного, закінчив 5 класів місцевої школи, допомагав батькові по господарству. Після війни працював у Ратнівській заготконторі та створив підпільну групу ОУН. Був арештований органами МГБ восени 1948-го, але зумів утекти з-під варти і через деякий час приєднався до повстанської боївки «Зоренка». Вже 19 березня 1949 року брав участь у пограбуванні кооперації в селі Прохід, де повстанці забрали товарів на суму 13 300 крб.
«Кузьменко» більшість часу проводив окремо від боївки, поблизу сіл Гірники, Прохід і Комарове. Влітку 1949-го він подружився із жителем с. Гірники Лещуком Адамом Тимофійовичем, який пішов у ліс, щоб уникнути арешту. За свій маленький зріст та міцну статуру отримав псевдо «Горобчик», був озброєний німецькою гвинтівкою. «Кузьменко» і «Горобчик» мали хороші відносини з місцевими жителями, які їх годували та переховували у своїх приміщеннях. На прохання селян хлопці вбили лісничого Бориса Бухаріна, який не дозволяв рубати ліс.
Восени 1949 року боївка «Зоренка» активізує свої дії і на території сусідньої Берестейщини вбила двох радянських активістів. У селі Броди Ратнівського району спалили автомашину з обладнанням, яка належала Малоритському ліспромгоспу, на суму 56 000 крб. У цьому ж селі пограбували фінагента та лісників, які отримали гроші на збір жолудів.
Ковельський окружний провід ОУН призначив Сидора Антонюка командиром окремої кущової боївки. Основним місцем її базування стає ліс між Кортелісами і Сільцями – Гірницькими, де було збудовано декілька схронів. У цей час повстанці налагоджують зв’язки із жителями багатостраждальних кортеліських хуторів, які були спалені під час німецької окупації. Житель хутора Рябине Улян Павлючик пізніше розповів, що група «Кузьменка» відвідувала його разів 15-17. При цьому «Кузьменко» читав багато листівок націоналістичного змісту, де були заклики до місцевого населення і особливо до молоді не вступати в колгоспи, не йти на службу в радянську армію, протидіяти всім заходам радянської влади у селах. Павлючик настільки подружився із повстанцями, що допоміг їм скоїти напад на машину Малоритської кооперації, що їхала з ратнівського базару. Всього товарів і грошей було забрано на суму понад 25 000 крб.
ххх
У січні 1950-го боївка «Кузьменка» жила в лісі, поблизу хутора Рябине. Були сильні морози і часто йшов сніг, тому повстанці з лісу нікуди не виходили, щоб не робити слідів. Тим часом Ратнівський райвідділ МГБ завів на цю боївку ОУН агентурну справу № 356 під кодовою назвою «Приречені». У чекістів вже було достатньо інформації про вояків, які входили до складу групи. Вони знали, що під командування «Кузьменка», крім «Горобчика», перейшли також «Стьопа» і «Старий» та про їхнє озброєння.
«Стьопа» – Микола Ганіч, житель с. Видраниця Ратнівського району, заступник командира, у квітні 1949 року разом із ще одним «стрибком» – Пилипом Романюком за завданням «Коса» убив дільничного уповноваженого міліції і перейшов на нелегальне становище, вік 20-22 роки, зріст середній, міцної статури, озброєний німецькою гвинтівкою і пістолетом «ТТ».
«Старий» – Михайло Ятчук, псевдо отримав за поважний, як для повстанця, 30-річний вік, житель с. Броди, член ОУН з 1944-го, озброєний російським карабіном та пістолетом.
До боївки приєднався також житель хутора Рябине Григорій Трофімук (отримав псевдо «Мирон»). 2 лютого він мав іти на службу в радянську армію, але замість цього перейшов на нелегальне становище.
На початку квітня 1950-го в боївку «Кузьменка» вступив житель хутора Засвяття Самарівської сільради Петро Тарасюк, який був круглим сиротою. «Кузьменко» розповів новобранцю про мету та завдання ОУН і присвоїв йому псевдо «Тополя». Хлопці з кортеліського лісу пішли до хутора Липово Гірниківської сільради. Недалеко від озера їх зустрів господар Данилюк Улян Антонович на псевдо «Розгром». Повстанці кілька днів перебували на острівці біля озера, а Улян приносив їм їсти. Два дні тривало «політичне навчання». «Кузьменко» вголос читав націоналістичні брошури та листівки, розповідав, що незабаром розпочнеться війна між США і СРСР. Американці швидко переможуть завдяки атомній зброї, а потім допоможуть створити самостійну Україну.
ххх
За два дні до Пасхи боївку вступив чоловік сестри «Кузьменка» – Осіюк Петро Оніпатійович, який жив на хуторі біля Гірник. Він вже давно допомагав повстанцям і змушений був до них приєднатися, щоб уникнути арешту. Петро був озброєний російським карабіном без мушки і отримав псевдо «Хоменко». Увечері в суботу перед Великоднем хлопці назбирали на хуторах у жителів яєць та інших продуктів, пішли в ліс під село Кортеліси, де переховувався «Старий», і три дні святкували. Весною в «Старого» загострився туберкульоз і йому було важко ходити, тому більшість часу перебував сам у лісовій схованці.
У ніч на 30 квітня повстанці пішли на хутір до батька «Мирона». Але потрапили в засідку. «Горобчик», який заходив у будинок першим, був убитий, а іншим вдалося втекти. Після цього офіцер МГБ Русняк наказав ні в чому не винному батькові «Мирона» Федору Трофімуку йти в бік лісу та розстріляв його в спину з автомата. 15 травня боївка «Кузьменка» знову потрапила в засідку. Ось як про це згадував Павло Тарасюк:
«За вказівкою «Кузьменка», ми пішли в с. Старостине до Адама Литвинця, який нібито був сексотом МГБ, щоб його пограбувати, поговорити з ним, побити і, якщо він не відмовиться від роботи на органи МГБ, то його розстріляти… Не доходячи до будинку Литвинця метрів до 30 нас обстріляли і ми розбіглися. Потім ми в болоті наткнулись на «Стьопу», який був поранений у ліву ногу і не міг іти. Ми його донесли на хутір, а потім верхом на коні повезли далі. Під час нічного обстрілу був також убитий Осіюк Петро – «Хоменко». «Стьопу» Улян – «Розгром» взяв на плечі, приніс до берега озера і човном перевіз на другий берег, де він переховувався в кущах».
Серед надійних помічників повстанців були жителі с. Конище – Грицюк Григорій Іванович, псевдо «Залізняк», Харлампович Павло Семенович та його небіж – Терещук Василь. Грицюк і Терещук були кваліфіковані в документах МГБ, як легальні бандити, оскільки мали зброю та брали участь в окремих повстанських акціях. Саме до них зумів втертися в довіру агент МГБ «Литвин». Цим агентом був комсомолець, житель с. Конище, який у квітні 1950 року демобілізувався із радянської армії. Він отримав завдання від органів держбезпеки використати проти повстанців нервово-паралітичний препарат «Нептун-47». Така можливість трапилася 29 травня, під час свята Трійці.
Агент «Литвин» зустрів у будинку Павла Харламповича – «Кузьменка», «Мирона» і «Тополю». «Кузьменко» попросив його та Грицюка дістати десь самогону, щоб відзначити свято. Самогону дістали півтора літра.Коли Грицюк пішов додому, щоб взяти ще й хліба із салом, «Литвин» влив у його пляшку снодійне. Під час обіду поблизу садиби Павла Харламповича «Залізняк» першим почав розливати свою пляшку, а вже потім «Литвина». При цьому агент МГБ зробив помилку – випив до 200 г горілки, зокрема і 50 г з препаратом. Отрута справила сильний ефект, і вже через 15 хвилин всі учасники застілля втратили притомність більше, ніж на добу. «Литвин» залишився при свідомісті, але сильно захмелів, і його не відпускали з двору господар із сусідом, які не пили. Лише на другу добу агенту вдалося через місцеву вчительку повідомити райвідділ про виконане завдання.
ххх
Оперативно-військова група прибула в Конище увечері 30 травня, але повстанців уже не застала. Виявилося, що першим прийшов до тями «Кузьменко» і відразу ж кинувся втікати. Через кілька годин проснувся «Мирон». Він забрав свої та «Кузьменкові» речі та зброю і також пішов у ліс. Оперативно-військова група негайно кинулася прочісувати прилегле урочище «Крушина» і затримала там наймолодшого повстанця «Тополю», який перебував у напівпритомному стані. Як розвивалися події далі, описано в документі МГБ:
Акт про знищення боївки «Кузьменка»
«31травня 1950 р. м. Ратне.
…30 травня 1950 року в 20:00 в РО МГБ прийшло донесення про те, що в лісовому масиві під селом Конище Комарівської сільради знаходиться банда «Кузьменко» в кількості 3 чол. По цьому сигналу, до місця знаходження банди для її ліквідації був висланий військовий наряд в кількості 8 чол. на чолі з командиром взводу ст. лейтенантом Мєльніковим. Від РО МГБ виїхали офіцери Мінєєв, Блінов і Сімонов. Під час прочісування лісового масиву під с. Конище (урочище Крушино) оперативно-військовою групою був захоплений живим в 22:00 год. учасник банди «Кузьменко» бандит «Тополя» – Тарасюк П.О., який на допиті повідомив, що 2 бандити – «Кузьменко» і «Мирон» пішли у невідомому напрямку, а два легальних бандити – Грицюк Григорій і Терещук Василь знаходяться в будинку бандпособника Харламповича Павла Семеновича…
Також бандит «Тополя» повідомив, що в болоті за 200 м від х. Липово Гірниківської сільради переховується поранений бандит «Стьопа» – Ганіч Микола Іванович. На основі цих даних наша група вийшла до місцезнаходження пораненого бандита «Стьопа». В 10 год. ранку 31 травня 1950 р. оперативно-військовою групою було виявлено місцезнаходження «Стьопи». З ним разом виявився бандит «Мирон». На підході бандити обстріляли оперативно-військову групу і під час перестрілки обидва бандити «Стьопа» і «Мирон» були вбиті».
6 червня оперативна група виявила ще одного повстанця – «Старого», який відмовився здаватися і був убитий. У вбитих повстанців було вилучено зброю: три гвинтівки іноземного зразка, автомат, два пістолети, дві гранати і оунівські документи.
11 жовтня 1950 року, в с. Броди агент МГБ «Ільїн» застрелив Сидора Антонюка із пістолета, коли той прийшов до нього за продуктами.
Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.
На світлинах: Сидір Антонюк і Григорій Грицюк.
Фото з архіву автора.
Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада. 
«За вказівкою «Кузьменка», ми пішли в с. Старостине до Адама Литвинця, який нібито був сексотом МГБ, щоб його пограбувати, поговорити з ним, побити і, якщо він не відмовиться від роботи на органи МГБ, то його розстріляти… Не доходячи до будинку Литвинця метрів до 30 нас обстріляли і ми розбіглися. Потім ми в болоті наткнулись на «Стьопу», який був поранений у ліву ногу і не міг іти. Ми його донесли на хутір, а потім верхом на коні повезли далі. Під час нічного обстрілу був також убитий Осіюк Петро – «Хоменко». «Стьопу» Улян – «Розгром» взяв на плечі, приніс до берега озера і човном перевіз на другий берег, де він переховувався в кущах». 
Залишити коментар