Не відаю, як у вас, а в мене іноді буває таке: поговорю з людиною, яку мало знаю, але через деякий час мені здається, що знайомі з дитинства.
Саме так чимало років тому сталося після знайомства з Ігорем Пінісом. Особисто його практично не знав, але був знайомий з татом і мамою. Життя у них було непросте, не завжди, як-то кажуть, «з медом», але обоє викликали симпатію своєю щирістю, відкритістю. Відчувалося: знають собі ціну, водночас поважаючи тих, хто з ними спілкується.
Доля сина Ігоря, на перший погляд, була прихильною до нього: на «відмінно» закінчив загальноосвітню школу № 1 у 1981 році, потім успішно здобув вищу освіту в Львівській академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького. І теж – з «червоним» дипломом. Батьки раділи успіхам сина, бо розуміли: без знань у наш час важко.
Але і освіта не завжди допомагає, коли живеш в епоху змін. А зміни у кінці 90-их років минулого століття настільки були стрімкими, що встигнути за ними було майже неможливо. Так сталося і в житті молодого фахівця. Попрацювавши два роки на посаді головного лікаря ветеринарної медицини у колись передовому колгоспі «Україна», герой нашої розповіді зрозумів: колективному господарюванню настає кінець, треба обирати інший шлях у житті. В кінцевому підсумку пішов у сферу підприємництва. Тут заробляв на «шматок» хліба майже 20 років.
За вдачею неспокійний, енергійний, Ігор Олексійович розумів: щоб краще жити, треба активніше боротися з бюрократизмом, захищати свої права, вміти їх відстоювати. В середовищі ковельських підприємців він став людиною відомою, якому довіряли і на яку надіялися у важку хвилину. Особливо зросла активність пана Ігоря у період Помаранчевої революції, Майдану Гідності. Важко перерахувати добрі і потрібні справи, якими займався чоловік разом з однодумцями, особливо після бандитського нападу росії на Україну 24 лютого 2022 року.
l
Про той період його діяльності нагадує інтерв’ю, яке він дав газеті «Вісті Ковельщини» у 2022 році. Журналіст Світлана Троцюк запитала: «Пане Ігоре, Ви – один з тих ковельчан, хто брав активну участь у революційний подіях 2014-2015 років, стояв біля витоків волонтерського руху на Ковельщині. Чи продовжується ця робота сьогодні?».
Ігор Пініс: «З перших днів російсько-української війни наші активісти включилися у волонтерську роботу. В нашому місті майже кожен долучився до неї. Адже ми взяли за правило і вважаємо своїм обов’язком усі сили максимально спрямувати на фронт для підтримки наших військовослужбовців…
Вже в лютому 2022 р. разом з Миколою Печенюком, Галиною Стасюк поповнили ряди добровільного формування Ковельської територіальної громади. В перші дні війни разом з Миколою Печенюком, колегами-депутатами Сергієм Дружиновичем, Андрієм Миронюком та іншими охороняли залізничний вузол…
Добре, що усю координацію волонтерського руху взяла на себе міська влада, завдяки чому волонтерські центри працюють на високому рівні. Місця їх дислокації – Палац учнівської молоді, Палац культури імені Тараса Шевченка, КЗ «КДЮСШ імені Євгена Кондратовича». У волонтерську діяльність активно включились депутати різних фракцій, серед них – Андрій Мигуля, Віра Федосюк, Світлана Верчук, Тетяна Середюк та інші».
Саме так чимало років тому сталося після знайомства з Ігорем Пінісом. Особисто його практично не знав, але був знайомий з татом і мамою. Життя у них було непросте, не завжди, як-то кажуть, «з медом», але обоє викликали симпатію своєю щирістю, відкритістю. Відчувалося: знають собі ціну, водночас поважаючи тих, хто з ними спілкується.
Доля сина Ігоря, на перший погляд, була прихильною до нього: на «відмінно» закінчив загальноосвітню школу № 1 у 1981 році, потім успішно здобув вищу освіту в Львівській академії ветеринарної медицини імені С. З. Гжицького. І теж – з «червоним» дипломом. Батьки раділи успіхам сина, бо розуміли: без знань у наш час важко.
Але і освіта не завжди допомагає, коли живеш в епоху змін. А зміни у кінці 90-их років минулого століття настільки були стрімкими, що встигнути за ними було майже неможливо. Так сталося і в житті молодого фахівця. Попрацювавши два роки на посаді головного лікаря ветеринарної медицини у колись передовому колгоспі «Україна», герой нашої розповіді зрозумів: колективному господарюванню настає кінець, треба обирати інший шлях у житті. В кінцевому підсумку пішов у сферу підприємництва. Тут заробляв на «шматок» хліба майже 20 років.
За вдачею неспокійний, енергійний, Ігор Олексійович розумів: щоб краще жити, треба активніше боротися з бюрократизмом, захищати свої права, вміти їх відстоювати. В середовищі ковельських підприємців він став людиною відомою, якому довіряли і на яку надіялися у важку хвилину. Особливо зросла активність пана Ігоря у період Помаранчевої революції, Майдану Гідності. Важко перерахувати добрі і потрібні справи, якими займався чоловік разом з однодумцями, особливо після бандитського нападу росії на Україну 24 лютого 2022 року.
ххх
Про той період його діяльності нагадує інтерв’ю, яке він дав газеті «Вісті Ковельщини» у 2022 році. Журналіст Світлана Троцюк запитала: «Пане Ігоре, Ви – один з тих ковельчан, хто брав активну участь у революційний подіях 2014-2015 років, стояв біля витоків волонтерського руху на Ковельщині. Чи продовжується ця робота сьогодні?».
Ігор Пініс: «З перших днів російсько-української війни наші активісти включилися у волонтерську роботу. В нашому місті майже кожен долучився до неї. Адже ми взяли за правило і вважаємо своїм обов’язком усі сили максимально спрямувати на фронт для підтримки наших військовослужбовців…
Вже в лютому 2022 р. разом з Миколою Печенюком, Галиною Стасюк поповнили ряди добровільного формування Ковельської територіальної громади. В перші дні війни разом з Миколою Печенюком, колегами-депутатами Сергієм Дружиновичем, Андрієм Миронюком та іншими охороняли залізничний вузол…
Добре, що усю координацію волонтерського руху взяла на себе міська влада, завдяки чому волонтерські центри працюють на високому рівні. Місця їх дислокації – Палац учнівської молоді, Палац культури імені Тараса Шевченка, КЗ «КДЮСШ імені Євгена Кондратовича». У волонтерську діяльність активно включились депутати різних фракцій, серед них – Андрій Мигуля, Віра Федосюк, Світлана Верчук, Тетяна Середюк та інші».
Можливо, об’єднання волонтерського активу Ковельщини було у ті по-справжньому «чорні» дні успішним ще й тому, що Ігор Пініс мав досвід такого об’єднання в минулому. У свій час на одному із засідань «круглого столу» в редакції «Вістей Ковельщини» саме його обрали координатором дій громадських організацій на підтримку воїнів АТО на пропозицію Світлани Карпук.
Вибір, як згодом стало зрозуміло, був правильний. Не випадково ж пан Ігор належить до спільноти «Волонтери Волині», був заступником голови ради ВГО «Комітет громадянського спротиву» у 2014 році. Два рази поспіль ковельчани обирали його депутатом міської ради, де сьогодні він є головою фракції Політичної Партії «Сила і честь», членом постійної депутатської комісії з питань планування, бюджету та фінансів.
ххх
З лютого 2022 року Ігор Пініс – заступник начальника ремонтного житлово-комунального підприємства № 1. Посада відповідальна, що й говорити. Але керівник підприємства Віктор Солов’янчук його роботою задоволений. Не виключено, що причиною цього є те, що у заступнику органічно поєдналися риси підприємницького пошуку, розумного ризику, бажання постійно йти вперед, розвиватися, а не стояти на місці.
Сьогодні, на мою думку, як людини, що знала практично всіх начальників ЖЕКів, як колись вони називались, команда Солов’янчука в тандемі з Пінісом – одна з найсильніших (на світлині). Зрештою, багато про це говорити не буду, бо у «Вістях Ковельщини» ми постійно інформуємо мешканців громади про добрі справи комунальників, нові види послуг, які запровадили останнім часом, творчий новаторський підхід до розв’язання складних проблем, які стоять сьогодні перед керівництвом і трудовим колективом РЖКП-1.
Знаю, що на адресу Ігоря Пініса в соціальних мережах нерідко звучить критика. Іноді справедлива, іноді занадто різка й образлива. Але він спокійно її сприймає, бо знає: не критикують лише того, хто нічого не робить. І ще: той не вродив, щоб всім догодив. Недарма у його профілі в мережі Фейсбук на видному місці розміщено слова: «Не питай, що країна зробила для тебе – скажи, що ти зробив для України!».
ххх
Так, характер в ювіляра непростий, неспокійний, іноді його дії не всім подобаються. Але за всім тим я не бачу корисливості, особистої зацікавленості, заздрості. Недарма серед його друзів у соцмережах багато креативних, небайдужих людей. Наприклад, чемпіон Кубка світу, нині сержант одного з підрозділів «сталевої сотки» Олександр Головницький, якого нещодавно Головнокомандувач ЗСУ нагородив Золотим Хрестом. І першим про цю подію землякам у засобах масової інформації повідомив саме Ігор Пініс, щиро радіючи за друга дитинства і юності.
Незважаючи на те, що пан Ігор активний в соціальних мережах, він – постійний дописувач «Вістей Ковельщини». Завжди йде на контакт із журналістами, дописує сам, пропонує цікаві ідеї до реалізації з газетою.
Пам’ятаю, як разом із ним та іншими активістами на чолі з начальником станції Ковель, депутатом міської ради Русланом Александруком вели боротьбу за збереження вузлової лікарні, де певні зрушення на краще зараз намічаються, хоч і не зовсім такі, які мали б бути. Спільно проводили акції з озеленення міста, благоустрою.
Всього в Ігоря Пініса у Фейсбуці – 6 тисяч читачів. Ювіляр робить успішні спроби у висвітленні історико-краєзнавчої тематики, розповідає про невідомі широкому загалу сторінки минувшини краю. За це йому вдячні користувачі інтернету, як, зрештою, і читачі газети.
Пан Ігор, до всього того, ще й поет. Не все у його творах, які друку-валися в «міськрайонці», бездоганно в літературному плані, але найголовніше, що у віршах є щирість, ідея, патріотизм, ненависть до ворогів, віра в майбутнє України. Саме про це – його вірш «Орда», який бажаючі можуть прочитати у профілі автора, де він з’явився нещодавно.
Ось такий непростий, непосидючий, креативний Ігор Олексійович Пініс, якому 23 червня виповниться пів століття. Не думаю, що образиться на мене за те, що називаю його вік, бо знаю: пройденого життєвого шляху він, родина і друзі можуть не соромитися.
Тож з ювілеєм, земляче! Перемог завжди і в усьому. Божої ласки на кожен день!
Микола ВЕЛЬМА.
Не відаю, як у вас, а в мене іноді буває таке: поговорю з людиною, яку мало знаю, але через деякий час мені здається, що знайомі з дитинства.
Залишити коментар