Світ поступово занурюється в багнюку тоталітаризму. Нагадаю, що тоталітаризм – це політичний режим, при якому держава має абсолютний контроль над усіма сферами життя громадян — від економіки до культури, релігії та виховання. Цей контроль є цілковитим і не визнає автономії будь-яких сфер діяльності від держави.
Схоже на те, що слово «демократія», яке означає «влада народу», невдовзі зникне з людського лексикону. Залишки її ще живуть у деяких країнах Західної Європи, хоча і там не все так просто з народовладдям.
Добре це чи погано? Важко відповісти однозначно. Історія вчить, що крах наймогутніших держав та імперій розпочинався тоді, коли починалися свобода слова, право вибору, демократія і гласність. Найяскравіші приклади з минулого – Римська, Австро-Угорська, російська та деякі інші імперії. Сюди з певними обмовками можна віднести розпад радянського союзу, хоча процес цей не завершився і загрожує рецидивами.
Що ж свідчить про початок епохи тоталітаризму? Стрімке розширення кола країн, де до влади прийшли або готові прийти політичні сили, далекі від демократії і захисту прав людини. Не буду називати Китай, де диктатура і однопартійна система ввійшла в плоть і кров суспільства, зробили його слухняними і покірним перед владою, однак досить успішним в питаннях науково-технічного прогресу, зміцнення фінансової системи, оборонної потуги.
Однак дивує, що тоталітарну систему намагається вибудувати новообраний президент США Дональд Трамп, котрий, здавалося б, має бути взірцем для решти світу у розбудові та зміцненні демократії в державі, яка завжди у цих питаннях вела перед, жорстко втихомирювала диктаторські режими в різних регіонах планети.
Саме завдяки Штатам безславно закінчилась кар’єра Каддафі, Мілошевича, Чаушеску, Януковича, багатьох інших одіозних осіб, які уявили себе небожителями і володарями Всесвіту. Та й радянський союз, як і весь так званий «соцтабір», наказав довго жити не без допомоги тодішньої адміністрації Білого дому.
То чому ж сьогодні Дональд Трамп так захопився побудовою владної вертикалі, заточеної під нього, коханого, і так різко змінив антиросійський курс Джо Байдена на відверто пропутінський? Причин на те багато, і не всі вони нам відомі.
Але відомо інше: Трамп та його команда однодумців всерйоз взялась за руйнацію демократичних засад злагодженого державного механізму однієї з найпотужніших країн світу. Що з того вийде, не знаю. Але гірше стане ТОЧНО.
Це «гірше» ми бачимо на прикладі ставлення до України і припинення їй військової допомоги, плазування перед путіним та загравання з ним, порушення рівноваги у складних міжнародних стосунках, що все частіше призводить до серйозних військових конфліктів. Словом, триває, образно кажучи, гра з вогнем.
Гіршими стали стосунки Білого дому із лідерами європейських (та й не тільки) країн. Чого тільки варта зарозуміла, зверхня поведінка Трампа під час останнього саміту 67 в Канаді, де він шокував усіх заявою про те, що росія напала на Україну, бо не була членом... G8, звідки її виключили після анексії Криму.
Приклад «старшого брата-ковбоя» намагаються наслідувати угорський лідер Орбан, словацький дивак Фіцо та деякі інші. Ухил «вправо» все помітніший в настроях і діях європейського електорату. Навіть у сусідній Польщі перемогу на президентських виборах здобув висуванець ПІСу («Права і справедливості») Навроцький, який сповідує відверто націоналістичні погляди і не приховує свого якщо не ворожого, то далеко не дружнього ставлення до України. Зокрема, він наголосив, що не бачить Україну в ЄС і НАТО, якщо Україна не відповість за так звану “Волинську трагедію”.
Таке «поправіння» цілого ряду країн на чолі з США вимагає серйозної корекції зовнішньо-політичного курсу України. Нашій владі і дипломатичному корпусу слід зрозуміти: в нових умовах вони мають мислити і працювати по-новому. Час замилування Україною та українцями минув, табір безкорисливих їх заступників меншає. Це потрібно враховувати і Офісу президента, і Кабінету Міністрів, і Міністерству закордонних справ, й іншим інституціям.
Війна вимагає мобілізації зусиль не лише військових, суспільства, бізнесу, а й тих, в чиїх руках доля держави. Не треба забувати, що політика – це мистецтво можливого, де потрібні не гасла і гучні заяви, а копітка, наполеглива робота, яка вимагає знань, досвіду, готовності йти на компроміси в разі потреби задля порятунку держави.
Світ змінився, демократія, образно кажучи, програє. Отож, змінитися маємо і ми.
Михайло КУЗЬМУК.
Світ поступово занурюється в багнюку тоталітаризму. Нагадаю, що тоталітаризм – це політичний режим, при якому держава має абсолютний контроль над усіма сферами життя громадян — від економіки до культури, релігії та виховання. Цей контроль є цілковитим і не визнає автономії будь-яких сфер діяльності від держави.
Схоже на те, що слово «демократія», яке означає «влада народу», невдовзі зникне з людського лексикону. Залишки її ще живуть у деяких країнах Західної Європи, хоча і там не все так просто з народовладдям.
Добре це чи погано? Важко відповісти однозначно. Історія вчить, що крах наймогутніших держав та імперій розпочинався тоді, коли починалися свобода слова, право вибору, демократія і гласність. Найяскравіші приклади з минулого – Римська, Австро-Угорська, російська та деякі інші імперії. Сюди з певними обмовками можна віднести розпад радянського союзу, хоча процес цей не завершився і загрожує рецидивами.
Що ж свідчить про початок епохи тоталітаризму? Стрімке розширення кола країн, де до влади прийшли або готові прийти політичні сили, далекі від демократії і захисту прав людини. Не буду називати Китай, де диктатура і однопартійна система ввійшла в плоть і кров суспільства, зробили його слухняними і покірним перед владою, однак досить успішним в питаннях науково-технічного прогресу, зміцнення фінансової системи, оборонної потуги.
Однак дивує, що тоталітарну систему намагається вибудувати новообраний президент США Дональд Трамп, котрий, здавалося б, має бути взірцем для решти світу у розбудові та зміцненні демократії в державі, яка завжди у цих питаннях вела перед, жорстко втихомирювала диктаторські режими в різних регіонах планети.
Саме завдяки Штатам безславно закінчилась кар’єра Каддафі, Мілошевича, Чаушеску, Януковича, багатьох інших одіозних осіб, які уявили себе небожителями і володарями Всесвіту. Та й радянський союз, як і весь так званий «соцтабір», наказав довго жити не без допомоги тодішньої адміністрації Білого дому.
То чому ж сьогодні Дональд Трамп так захопився побудовою владної вертикалі, заточеної під нього, коханого, і так різко змінив антиросійський курс Джо Байдена на відверто пропутінський? Причин на те багато, і не всі вони нам відомі.
Але відомо інше: Трамп та його команда однодумців всерйоз взялась за руйнацію демократичних засад злагодженого державного механізму однієї з найпотужніших країн світу. Що з того вийде, не знаю. Але гірше стане ТОЧНО.
Це «гірше» ми бачимо на прикладі ставлення до України і припинення їй військової допомоги, плазування перед путіним та загравання з ним, порушення рівноваги у складних міжнародних стосунках, що все частіше призводить до серйозних військових конфліктів. Словом, триває, образно кажучи, гра з вогнем.
Гіршими стали стосунки Білого дому із лідерами європейських (та й не тільки) країн. Чого тільки варта зарозуміла, зверхня поведінка Трампа під час останнього саміту 67 в Канаді, де він шокував усіх заявою про те, що росія напала на Україну, бо не була членом... G8, звідки її виключили після анексії Криму.
Приклад «старшого брата-ковбоя» намагаються наслідувати угорський лідер Орбан, словацький дивак Фіцо та деякі інші. Ухил «вправо» все помітніший в настроях і діях європейського електорату. Навіть у сусідній Польщі перемогу на президентських виборах здобув висуванець ПІСу («Права і справедливості») Навроцький, який сповідує відверто націоналістичні погляди і не приховує свого якщо не ворожого, то далеко не дружнього ставлення до України. Зокрема, він наголосив, що не бачить Україну в ЄС і НАТО, якщо Україна не відповість за так звану “Волинську трагедію”.
Таке «поправіння» цілого ряду країн на чолі з США вимагає серйозної корекції зовнішньо-політичного курсу України. Нашій владі і дипломатичному корпусу слід зрозуміти: в нових умовах вони мають мислити і працювати по-новому. Час замилування Україною та українцями минув, табір безкорисливих їх заступників меншає. Це потрібно враховувати і Офісу президента, і Кабінету Міністрів, і Міністерству закордонних справ, й іншим інституціям.
Війна вимагає мобілізації зусиль не лише військових, суспільства, бізнесу, а й тих, в чиїх руках доля держави. Не треба забувати, що політика – це мистецтво можливого, де потрібні не гасла і гучні заяви, а копітка, наполеглива робота, яка вимагає знань, досвіду, готовності йти на компроміси в разі потреби задля порятунку держави.
Світ змінився, демократія, образно кажучи, програє. Отож, змінитися маємо і ми.
Михайло КУЗЬМУК.
Залишити коментар