Сьогодні боляче і страшно дивитися у передачах всеукраїнських та волинських телеканалів «Аверс», «Конкурент», читати у місцевих газетах про те, як нищівно вирізають наші ліси.
За останні пів століття, особливо двадцятиліття, таким згубним акціям немає ніякого спротиву. Пилорами ростуть, як гриби. Спритники вирізають столітні дуби та сосни, підробляють документи, щоб прикрити самовільну рубку лісових угідь. На жаль, більшості горе-лісорубам усе сходить з рук: хто більше вирізав і вкрав, той отримав більшу вигоду або й вищу посаду.
Пригадую, як у серпні 1969 року я вперше їхав у село Рудню тодішнього Старовижівського району вчителювати після закінчення Луцького педагогічного інституту. Дорогою із села Сьомаки до Рудні по обидва боки дороги росли столітні, а, може, й старші, дуби. Неповторна краса величних цих красенів, а також струнких сосен, вільх, осин зачаровувала душу. Вона також панувала у лісах між Руднею, Новою Вижвою, Галиною Волею, Лісняками, особливо в урочищі Циганка.
Пройшло небагато часу, і все це багатство, яке виплекали наші діді і прадіди сто і більше років тому, пустили під сокиру та пилку під надуманим приводом, що дерева нібито хворі, а деревину продали за кордон. Тим, у кого душа, як трухлявий пеньок, байдуже, що нищиться довкілля, руйнується екологічний баланс Полісся, яке поетично називали зеленою перлиною України.
Але якщо нині їм ще такі злочини проти природи сходять з рук, то настане час, і кара впаде на їхню долю. Бо природа і Господь Бог не прощають глуму над собою.
Сьогодні боляче і страшно дивитися у передачах всеукраїнських та волинських телеканалів «Аверс», «Конкурент», читати у місцевих газетах про те, як нищівно вирізають наші ліси.
За останні пів століття, особливо двадцятиліття, таким згубним акціям немає ніякого спротиву. Пилорами ростуть, як гриби. Спритники вирізають столітні дуби та сосни, підробляють документи, щоб прикрити самовільну рубку лісових угідь. На жаль, більшості горе-лісорубам усе сходить з рук: хто більше вирізав і вкрав, той отримав більшу вигоду або й вищу посаду.
Пригадую, як у серпні 1969 року я вперше їхав у село Рудню тодішнього Старовижівського району вчителювати після закінчення Луцького педагогічного інституту. Дорогою із села Сьомаки до Рудні по обидва боки дороги росли столітні, а, може, й старші, дуби. Неповторна краса величних цих красенів, а також струнких сосен, вільх, осин зачаровувала душу. Вона також панувала у лісах між Руднею, Новою Вижвою, Галиною Волею, Лісняками, особливо в урочищі Циганка.
Пройшло небагато часу, і все це багатство, яке виплекали наші діді і прадіди сто і більше років тому, пустили під сокиру та пилку під надуманим приводом, що дерева нібито хворі, а деревину продали за кордон. Тим, у кого душа, як трухлявий пеньок, байдуже, що нищиться довкілля, руйнується екологічний баланс Полісся, яке поетично називали зеленою перлиною України.
Але якщо нині їм ще такі злочини проти природи сходять з рук, то настане час, і кара впаде на їхню долю. Бо природа і Господь Бог не прощають глуму над собою.
Горе-лісівникам
Вас гризтиме совість на старості літ
За те, що безбожно так різали ліс,
За зниклі столітні і старші дуби –
Погані нащадки страшної доби.
Все те, що садили і прадід, і дід,
Пустили на гроші й ковбаску в обід.
Якби вона встали і глянули скрізь,
Не стримали б, бідні, і горя, і сліз.
Ну, як не любити ліси з їх красою,
Щоб ліс вирізати, як трави, косою?
Не ви – наші діти, не ви – наші внуки,
Не вмієте ліс ви ростити й глядіти.
Ви втратили совість і душу народу,
Невже ви родились у нашого роду?
Мабуть, ви до лісу — як ті глухарі.
«Давайте нам плани», – кричать вам вгорі.
А ви, як манкурти, без розуму й дум
Над лісом зробили наругу і глум.
Хіба тих, що зверху, накормлять колись?
Дай, Боже, щоб з них хтось колись подавивсь.
Тож ви перестаньте рубати ліси,
Ну хоч би до ста вони років росли.
А то їм лише набереться копа,
І ви вже пускаєте сосну із пенька!
Який ви залишите слід на Землі?
Хіба тільки лози та ліс-коноплі!
Микола Шаясюк.
смт. Стара Вижівка.
Залишити коментар