На фронті готують борщі, ліплять голубці, печуть сирники, смажать рибу. Бійці 100-ої окремої механізованої бригади 54-го батальйону варять їжу не лише для себе, а й для чотирилапих «гостей» – собак, лисиць, їжаків і навіть ласок.
Війна – це не лише бої, вибухи й окопи. Це ще й повсякденне життя, яке триває навіть на фронті. Одним із таких аспектів є приготування їжі. І хоч звучить буденно, насправді в польових умовах кожна страва – це результат винахідливості та злагодженої роботи кухарів. Більшість військових готують на «квартирах», польових кухнях або просто неба. Іноді щось купують, щось привозять волонтери, а дещо «позичають» у покинутих будівлях.
Раціон наших захисників – це не тільки консерви та сухпайки. Вони стараються приготувати справжню домашню їжу. «Ліпили голубці – спершу величезні, бо не мали досвіду, згодом навчились скручувати майстерніше. А ще – ліпили пельмені, смажили чебуреки. В сезон сушили гриби та спійману рибу. Завжди мав бути суп або борщ, але найбільше любили зелений», – розповідає військовий ЗСУ Володимир з Турійщини.
«Навіть на передовій намагалися готувати. Брали плиту з невеликим газовим балоном, аби щось зготувати нашвидкуруч. Часто в меню була каша консервована з м’ясом», – додає він.
Свята на війні – теж свята. На Різдво – кутя, на Великдень – фарбовані яйця, а на день народження – справжній торт. «Їжі, яку привозили волонтери, іноді бувало забагато, особливо в святкові дні. Тоді возили стільки продуктів, що ми й не встигали все з’їдати», – зізнається чоловік.
Особливе місце в житті наших воїнів займають тварини, тож і готують там не лише для себе. Володимир розповів, що часто підгодовували собак, їжаків, лисиць, білок, які навідувались до них. Курйозний випадок трапився з ласкою – вона крала ковбасу в наших військових. А ще якось, окрім підгодівлі, взялись лікувати голуба.
Після зарплати всі у підрозділі складалися грішми в спільну «касу». За ці кошти купували необхідне. Так формувався не лише запас продуктів, а й дух підтримки та єдності.
Звісно, були й важкі моменти. Інколи доводилося їсти, що трапиться під руками. У Торецьку, наприклад, з побратимами жували сухий, згорілий виноград, бо хотілося їсти, а нічого було.
Все це не просто спогади про кухню. Їжа на фронті – це більше, ніж їжа. Це спогади про затишок дому і щирі розмови на кухні з рідними. Це – підтримка, турбота, згуртованість. Це – про людей, які в найважчих умовах не втратили людяності, гумору і здатності триматися разом.
Дарина Хільчук,
студентка Львівського національного університету імені Івана Франка.
Залишити коментар