"Краса вірності" – так називається тридцять сьома книжка Олени Іванівни Чабан, добре знайомої читачам газети. Шкода, що видання за тиражем невелике – всього 50 примірників, бо сьогодні ціни видавничі надзвичайно високі.
Але як би там не було, книга вийшла, і вона вже в мене. Тож з радістю прочитала все від першої до останньої сторінки – як-то кажуть, не відриваючись.
Книга, як і попередні, – в блакитному і синьому кольорах. На фоні неба – жовто-золотисті хмарки, наче провісниці віри й перемоги та Ангел – символ спасіння.
Молимо Святого Бога,
Щоб пропала вся "тривога",
Повернулися з війни.
Всіх нас, Боже, бережи,
Свою милість покажи.
Рядки, в яких тема війни, болю проходить через усю книгу, яка стала продовженням попереднього видання "На все, Господи, воля Твоя".
Олена Іванівна пам'ятає події Другої світової війни, тяжке повоєнне життя. До болю хвилює вірш "Мамі". Це – спогад, біль за пережитим. І як продовження спогадів про ті далекі, але незабутні часи – вірш "З вірою святою":
"…Виживали в трудах
Там, за хатнім порогом,
Вибирались на шлях".
Поезія Олени Чабан – це щира молитва, своєрідний аналіз прожитого і пережитого. Це – її душа, котра, як і колись, болить за рідну землю, людей. Знає ціну життя, миру, тому кожен вірш сприймається легко, бо написаний з душею, любов'ю. Поезія така близька, хвилююча, що читати без хвилювання неможливо, "бо сатанинським кривавим мечем, обірвалася синова доля, залилась материнським плачем"…
Але вірить поетеса: "І зійде Перемоги зоря! І кровопивцю втопити пора у його власні крові… І станеться диво – зійде зоря Перемоги”.
Авторка – щиро віруюча людина, і кожен вірш – це молитва за наше життя, за мир, за дітей, що гинуть, захищаючи Україну.
"Врятуй нас, Господи, від горя і біди,
Ми жити в мирі хочемо завжди".
Кожен вірш, прозові рядки неповторні, викликають повагу до самої авторки. Приваблюють читачів багатою, але водночас простою мовою, доступно розкривають духовні скарби людського життя. Як у вірші "Просимо миру":
"Мій Боже милий, зупини війну,
Прости нам всі гріхи, усі провини
На всі віки, во славу України
Прощаємось з тими, хто загинув
Ридаємо, стаємо на коліна
І просимо, щоб Ти нас не покинув".
Здається, де в Олени Іванівни, людини, до якої постукала осінь у життя, таке глибоке розуміння сьогоднішніх подій. Давно хворіє жінка. Хвороба забрала в неї зір, практично не бачить. Тож Олена Іванівна диктує свої вірші, а помічники їх записують. Має добру пам'ять, все через деякий час перевіряє. Практично так і з'явилась ця книга – книга любові і болю, книга віри і надії, книга вічної поваги до Бога.
"…бо війна нам юний цвіт вбиває,
кров і сльози змішані зі злом.
Рідну землю нашу поливають,
Сіють гради, біль і смерть кругом".
Але авторка багато прожила і пережила, вона вірить, що "Україна буде жити. Всі сили злі і ті, що на нас напали, – зникнуть. Чому я в цьому впевнена? Бо наші захисники віддають своє життя за свою країну, свою землю. У кожного з них – хрест на грудях з розіп'ятим Христом, який їх не залишає. Вони – захисники, і цим все сказано.
х х х
Ми побували в оселі Олени Іванівни Чабан на презентації книги. Із задоволенням читали вірші, ділились, обговорювали прочитане. Приємно, що вона має таку чудову пам'ять, адже багато віршів авторка просто декламувала.
Завдяки розмові ми ніби опинились в полоні її спогадів. Вона – вчитель, працювала довго в школі, а коли переїхала до Старої Вижівки, працювала у редакції тодішньої районної газети "Сільські новини". Ось так стала журналістом. Довгий час писала "для себе" – то якусь "невигадану історію", то життєву ситуацію на "літературний лад" опише, то вірш, і все – в папку. Якось тодішній редактор Віталій Павлов, узявши до рук написане, запропонував видати книжку. Дякуючи Тетяні Заболотній – тодішній директорці Ковельської друкарні, в 2001 році вийшла в світ перша книга Олени Чабан "Одкровення". Як кажуть в народі, – "з легкої руки", бо за 34 роки вийшло 37 книжок. Кожна з них надзвичайно цікава, і швидко знаходила своїх читачів, хоча тиражі їх були великими.
Олена Іванівна проживає одна, чоловік, з яким ділили і радість, і горе, давно покинув цей світ. Але в її домівці ніколи не буває одиноко. В жінки багато друзів, однодумців. В минулому Олена Іванівна – активна у ветеранському колі, учасниця ветеранського хору, його солістка (до речі, багато віршів поетеси покладені на музику і виконують їх не тільки в селищі).
Та й нині на вечори зустрічі ветеранів Олену Іванівну не забувають запросити, бо знають, що сама поетеса не прийде, а підготує цікавий художній номер, пісню, вірш. Хоча вона про себе каже: "Я сама не буваю, бо завжди зі мною Бог. І все, що я роблю, то Його воля. І щиро вдячна, бо в житті, як на широкій ниві, всього було. Я завжди відчуваю Господню підтримку, і це допомагає долати труднощі й негаразди. І навіть в написанні поезії відчуваю, що хтось їх ніби підказує, заставляє думати".
Авторка – життєлюб. Не дивлячись на вік, з Оленою Іванівною цікаво спілкуватись. І я щиро вдячна долі, що на якомусь відрізку життєвого шляху перетнулись наші дороги, і моя домашня бібліотека поповнюється чудовими книгами.
Нове видання Олени Чабан – це ще одна – 37 сходинка у творчому житті вчителя, журналіста, поетеси. Книга дуже цікава, потрібна, бо це книга сьогоднішнього дня – війни, миру і Божого захисту.
Я вітаю Олену Іванівну з таким прекрасним творінням, бажаю довголіття і нових творчих задумів!
Як голова ветеранської організації району, щиро вдячна голові Старовижівської громади Василю Федоровичу Камінському за розуміння і таку потрібну допомогу своїм ветеранам! Розумію: сьогодні важко всім, але наше старше покоління страждає, опинившись за межею бідності. Підтримка, як ніколи, потрібна. Навіть належна робота із обслуговування соціальними працівниками одиноких – це також велика робота громади.
Валентина СІЧКАР.
НА СВІТЛИНАХ: обкладинка нової книги “Краса вірності”; під час презентації.
Фото з архіву автора.
Залишити коментар