У минулі часи Ковель мав неабияке стратегічне значення, знаходячись майже на кордоні з Польщею. Невипадково радянська влада розташувала тут декілька військових частин, в тому числі артилерійську, танкову, ракетну, протиповітряної оборони.
У зв'язку з цим на базі Ковельського військового гарнізону командування Прикарпатського військового округу часто проводило навчання із залученням авіаційної, танкової та іншої техніки. Мешканці міста до цього звикли і не надто дивувалися, коли зранку до вечора лунали постріли, вибухи, артилерійські залпи, а в небі кружляли літаки, з яких іноді вистрибували парашутисти.
Наша сім'я в ті роки мешкала на вулиці Луговій, розташування якої повністю відповідало своїй назві. Відразу внизу за людськими городами несла свої води тихоплинна Турія, береги якої потопали в різнотрав'ї, пахучих квітах. Таке роздолля тішило око аж до самого села Вільки (так тоді називали Волю-Ковельську), оскільки "варшавської траси" ще не існувало.
Розлогі луки, теплі річкові води вабили не лише відпочивальників, а й… військових. Їм (точніше командуванню) було зручно проводити тут різного роду маневри, про що я вище сказав. Значимості цій місцевості додавав той факт, що у боях за Ковель в 1944-му році тут точилися жорстокі й кровопролитні бої між нацистами і "червоними" солдатами. Про них нагадували траншеї, зарослі бур'янами, де місцеві жителі після закінчення воєнних дій обладнували землянки, в яких жили.
Будучи дитиною, я з цікавістю спостерігав за їх побутом, а після виїзду із землянок разом із сусідськими ровесниками бавилися там "у війну".
І ось одного дня розпочалися чергові навчання. На цей раз – з використанням авіації. Небо, здавалося, розколювалося від гуркоту реактивних літаків, спалахів вибухів, що імітували залпи артилерії. Я був на подвір'ї будинку разом із батьками. Раптом, подивившись у небо і помітивши там літак, що різко знижувався, закричав: "Втікаймо! Літак падає на нас!".
Батьки не встигли й злякатися, бо винищувач на максимально низькій висоті промчав над нашою хатиною, і згодом десь недалеко пролунав оглушливий вибух. Отямившись від переляку, ми із сусідом Славком чимдуж помчали до місця падіння. Це сталося на лузі неподалік Вільки.
Доки ми бігли, місце оточили військові, які брали участь у навчаннях, і нікого близько не підпускали. Із розмов людей, які теж прийшли сюди, стало відомо, що впав військовий реактивний літак. Пілот загинув, бо катапультувався надто пізно. Згодом нам пояснили, що запізнення, мабуть, було пов'язане з тим, що льотчик до останніх хвилин тримався за штурвал, намагаючись відвести свою машину подалі від людських осель, в тому числі й нашої оселі.
Вже пізніше, коли охорону зняли, провівши необхідні експертні дослідження, ми часто з друзями відвідували те місце. Там утворилась величезна яма, наповнена водою, адже поблизу протікала Турія, котра широко розливалася весною. Довкола валялися шматки дюралюмінію – це все, що лишилося від літака. Тіло пілота, наскільки я пам'ятаю, так і не знайшли. Очевидно, крісло із ним вгрузло так глибоко у землю, що його неможливо було відкопати.
Тепер на місці падіння винищувача – штучна водойма. Ніщо не нагадує про подвиг невідомого льотчика, який ціною свого життя врятував життя багатьох ковельчан. Можливо, і моє…
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. Подібна авіакатастрофа нещодавно сталася неподалік Луцька: тут впав український винищувач Mirage-2000 французького виробництва. Командування Повітряних сил ЗСУ повідомило, що під час польоту в літаку відмовило електронне обладнання. Пілоту теж вдалося спрямувати несправний винищувач у безпечне місце, а тому з людей ніхто не постраждав. Сам льотчик зумів вчасно катапультуватися.
Цікаво, що недавня авіакатастрофа повторилася через 70 років після тієї, про яку я розповів вище.
М. В.
У минулі часи Ковель мав неабияке стратегічне значення, знаходячись майже на кордоні з Польщею. Невипадково радянська влада розташувала тут декілька військових частин, в тому числі артилерійську, танкову, ракетну, протиповітряної оборони.
У зв'язку з цим на базі Ковельського військового гарнізону командування Прикарпатського військового округу часто проводило навчання із залученням авіаційної, танкової та іншої техніки. Мешканці міста до цього звикли і не надто дивувалися, коли зранку до вечора лунали постріли, вибухи, артилерійські залпи, а в небі кружляли літаки, з яких іноді вистрибували парашутисти.
Наша сім'я в ті роки мешкала на вулиці Луговій, розташування якої повністю відповідало своїй назві. Відразу внизу за людськими городами несла свої води тихоплинна Турія, береги якої потопали в різнотрав'ї, пахучих квітах. Таке роздолля тішило око аж до самого села Вільки (так тоді називали Волю-Ковельську), оскільки "варшавської траси" ще не існувало.
Розлогі луки, теплі річкові води вабили не лише відпочивальників, а й… військових. Їм (точніше командуванню) було зручно проводити тут різного роду маневри, про що я вище сказав. Значимості цій місцевості додавав той факт, що у боях за Ковель в 1944-му році тут точилися жорстокі й кровопролитні бої між нацистами і "червоними" солдатами. Про них нагадували траншеї, зарослі бур'янами, де місцеві жителі після закінчення воєнних дій обладнували землянки, в яких жили.
Будучи дитиною, я з цікавістю спостерігав за їх побутом, а після виїзду із землянок разом із сусідськими ровесниками бавилися там "у війну".
І ось одного дня розпочалися чергові навчання. На цей раз – з використанням авіації. Небо, здавалося, розколювалося від гуркоту реактивних літаків, спалахів вибухів, що імітували залпи артилерії. Я був на подвір'ї будинку разом із батьками. Раптом, подивившись у небо і помітивши там літак, що різко знижувався, закричав: "Втікаймо! Літак падає на нас!".
Батьки не встигли й злякатися, бо винищувач на максимально низькій висоті промчав над нашою хатиною, і згодом десь недалеко пролунав оглушливий вибух. Отямившись від переляку, ми із сусідом Славком чимдуж помчали до місця падіння. Це сталося на лузі неподалік Вільки.
Доки ми бігли, місце оточили військові, які брали участь у навчаннях, і нікого близько не підпускали. Із розмов людей, які теж прийшли сюди, стало відомо, що впав військовий реактивний літак. Пілот загинув, бо катапультувався надто пізно. Згодом нам пояснили, що запізнення, мабуть, було пов'язане з тим, що льотчик до останніх хвилин тримався за штурвал, намагаючись відвести свою машину подалі від людських осель, в тому числі й нашої оселі.
Вже пізніше, коли охорону зняли, провівши необхідні експертні дослідження, ми часто з друзями відвідували те місце. Там утворилась величезна яма, наповнена водою, адже поблизу протікала Турія, котра широко розливалася весною. Довкола валялися шматки дюралюмінію – це все, що лишилося від літака. Тіло пілота, наскільки я пам'ятаю, так і не знайшли. Очевидно, крісло із ним вгрузло так глибоко у землю, що його неможливо було відкопати.
Тепер на місці падіння винищувача – штучна водойма. Ніщо не нагадує про подвиг невідомого льотчика, який ціною свого життя врятував життя багатьох ковельчан. Можливо, і моє…
Микола ВЕЛЬМА.
P. S. Подібна авіакатастрофа нещодавно сталася неподалік Луцька: тут впав український винищувач Mirage-2000 французького виробництва. Командування Повітряних сил ЗСУ повідомило, що під час польоту в літаку відмовило електронне обладнання. Пілоту теж вдалося спрямувати несправний винищувач у безпечне місце, а тому з людей ніхто не постраждав. Сам льотчик зумів вчасно катапультуватися.
Цікаво, що недавня авіакатастрофа повторилася через 70 років після тієї, про яку я розповів вище.
М. В.
У минулі часи Ковель мав неабияке стратегічне значення, знаходячись майже на кордоні з Польщею. Невипадково радянська влада розташувала тут декілька військових частин, в тому числі артилерійську, танкову, ракетну, протиповітряної оборони.
Залишити коментар