Є у нашому місті категорія людей, яких називають старожилами Ковеля. До них, безперечно, можна зарахувати Миколу Євгеновича Мартинюка, головного інженера ремонтного житлово-комунального підприємства, або скорочено РЖКП №1.
І хоч народився у Рожищенському районі, середню спеціальну освіту здобував у Малині, починав трудову діяльність у Любомлі, Ковелю присвятив свої найкращі роки життя. 44 з них віддав роботі у галузі житлово-комунального господарства.
Для мене пан Микола – "обличчя" комуналки, яку не можу уявити без нього, а його – без неї. Така собі своєрідна любов на многії і благії літа. Скажу чесно: не кожен витримає випробування, які випадають на долю працівників цієї галузі. Це – величезна відповідальність перед людьми, недоспані ночі й недогуляні відпустки, вміння орієнтуватися у складних ситуаціях і знаходити вихід з них.
А ще, коли ти – керівник, відповідаєш не лише за себе, а й за своїх підлеглих, то труднощі подвоюються або потроюються, вимагають максимальної мобілізації сил, знань, досвіду. У зв'язку з цим Миколі Євгеновичу, мабуть, неабияк пощастило, що довелося у різний час працювати з людьми, котрі вписали яскраві сторінки в книгу літопису ковельської "комуналки". В першу чергу, це – Антон Іванович Сарапін, котрий запросив на роботу в житлово-експлуатаційну контору №1, яку очолював. Спочатку – на посаду майстра, а з 1993 року – головного інженера.
В Антона Івановича вчився професійному підходу до справи, вимогливості до підлеглих, людяності й щирості у спілкуванні, що було властивим цьому справжньому "зубру" житлово-комунального господарства міста. Гарні стосунки підтримував з колишніми очільниками "Ковельводоканалу" Степаном Павловичем Тищуком, "Добробуту" – Петром Григоровичем Дубіком та іншими. Їх досвід, вміння розв'язувати найскладніші проблеми допомагали у повсякденній діяльності.
Деякий час – з 2006 по 2009 р. р. – довелось очолювати ЖЕК, застосовувати набуті знання на практиці, що було і нелегко, і непросто. Після об'єднання двох РЖКП в одне знову працює на посаді головного інженера. В його підпорядкуванні – весь інженерно-технічний персонал ремонтного житлово-комунального господарства №1, його виробнича діяльність.
– Сьогодні обов'язків у нас побільшало, – каже пан Микола. – Це й зрозуміло. Адже одне підприємство – це не два, як було колись. Але нічого: справляємось. Багато значить злагоджена робота адміністрації, яку очолює Віктор Степанович Солов’янчук, тісна взаємодія з міською владою.
У вирішенні виробничих питань нам повсякчас допомагають міський голова Ігор Чайка, його перший заступник Тарас Яковлев, начальник управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства Сергій Дудка. Відчувається їх надійне "плече". Так, завдяки співфінансуванню Програми підтримки житлового фонду з боку міської ради нам вдалося поліпшити стан справ у цій сфері. Стараємось вчасно реагувати на заяви і скарги ковельчан, розширювати види послуг, впроваджувати сучасні технології ремонту.
– Ваше підприємство є одним з управителів частини міського житлового фонду. Що цікавого з'явилося тут останнім часом?
– Завдяки впровадженню системи "Вайбер" маємо постійний зв'язок з уповноваженими особами того чи іншого багатоквартирного будинку, володіємо оперативною інформацією про їх потреби і запити. Відтак – можемо своєчасно реагувати на них, в тому числі й із використанням робочої сили підприємства, необхідної техніки.
Микола Євгенович – не тільки "ас" житлово-комунального господарства. Він – активний учасник громадсько-політичного життя Ковеля, був депутатом міської ради двох скликань. Добрим словом згадує міського голову Ярослава Шевчука, який багато зробив для розвитку "комуналки" у ті роки, глибоко вникав у проблеми галузі. У свою чергу, пан Микола відповідально ставився до виконання обов'язків депутата, намагався в міру своїх сил сприяти соціально-економічному розвитку рідного Ковеля.
У героя моєї розповіді – гарна сім’я. Дружина Галина Володимирівна багато років працювала на "Ковельсільмаші", зараз перебуває на заслуженому відпочинку. Син Андрій у відповідальний і нелегкий час для країни несе службу в Збройних Силах. Невістка Оксана – педагог Ліцею №13. Там же навчається онука Влада. Мешкають окремо від батьків.
Не можу втриматися від запитання:
– Все свідоме життя Ви присвятили роботі. Скільки пам'ятаю, Ви завжди у виробничих клопотах, як-то кажуть, трудовому неспокої. Але ж бувають і вільні хвилини. Яке маєте хобі?
Микола Євгенович усміхається:
– "Тихе полювання" – гриби. Це моє улюблене заняття. Ще, правда, є "дача". Але там, в основному, господарює дружина, дай її, Боже, здоров'я!
х х х
Отакий він, Микола Мартинюк. Рухливий, неспокійний, енергійний. Навіть не віриться, що 9 серпня йому виповниться 70. Можливо, секрет його "зрілої" молодості у постійному русі, залюбленості в працю, яка визначила сенс життя. Як би там не було, але можу з повним правом назвати свого тезку почесним старожилом Ковеля, якому вірою і правдою служить майже пів століття. Думаю, владі варто по-належному оцінити його роль і значення в житті міської громади. Як? На те й влада, щоб думати і приймати рішення…
А я бажаю пану Миколі одного, як кажуть причетні до техніки: "До ста літ без капремонту!".
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: (зліва направо) головний інженер РЖКП №1 м. Ковеля Микола Мартинюк, начальник аварійної ремонтної служби Петро Коляда, майстер ремонтної служби Андрій Неридько.
Фото Аліни Романюк.
Залишити коментар