В останні дні липня на Світязі відбувся етнофестиваль "Культура єднає". Приємно, що наш край став осередком для єднання майстрів з усієї України, які творчістю та вміннями демонстрували духовні багатства своїх регіонів, підкреслюючи спільне українське коріння. Адже культура нас об'єднує – у піснях, танцях, одязі, стравах, ремеслах і спілкуванні. Учасницею дійства була ковельська майстриня соломоплетіння Інна Чонка, яка представила громадськості свої неймовірні вироби та провела майстер-клас з виготовлення ангела.
В колекції Інни Миколаївни – сотні унікальних плетених виробів. У кожному – душа майстрині, яка живе справою уже більше 20 років. Про неї часто пишуть видання та знімають телесюжети, а її "Соломинка" – вже не просто гурток, а впізнаваний бренд. Її вироби вражають складністю, "ювелірністю" виконання та високо цінуються серед шанувальників народного ремесла не лише в Україні, а й за кордоном.
Вона – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Двічі отримувала стипендію Президента України для молодих майстрів. Пані Інна є учасницею різних конкурсів та фестивалів, неодноразово представляла свої роботи на персональних виставках по Україні.
За красивими виробами – важка і натхненна праця майстрині поєднана зі щоденними клопотами, турботою про близьких, материнськими обов'язками та хвилюваннями за чоловіка Олександра. Адже поки пані Інна підтримує і розвиває одне із найдавніших народних ремесел, її чоловік разом з іншими захисниками мужньо тримають український фронт.
Днями нам вдалось поспілкуватися з майстринею, тож далі пропонуємо невеличке інтерв'ю з Інною Чонкою.
– Пані Інно, розкажіть, як захоплення дитинства стало справою життя?
– Я неодноразово казала, що у цьому –заслуга моєї наставниці Марії Кравчук, Заслуженого майстра народної творчості України. Вона не просто професіонал справи, а й мудрий вчитель. Бо одне діло навчити, а інше прищепити любов до ремесла, що стане улюбленою справою, яка приносить задоволення та допоможе в самореалізації. В цьому майстерність педагога.
Наше знайомство з нею розпочалось із творчого гуртка "Житечко" в моєму рідному Купичеві (Турійська громада). До слова, у 2008 році з її ініціативою в сільській школі створили єдиний в Україні музей солом'яного мистецтва "Солом'яне диво". А у 2022 році традицію соломоплетіння у Турійському районі внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Мене захопило це мистецтво, і далі я пішла з ним, як кажуть, по життю. Навчання в Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки на старших курсах поєднувала з веденням гуртка "Соломинка" в Палаці учнівської молоді міста Луцька. Після переїзду в Ковель вчителювала за спеціальністю ("Соціальна педагогіка") в Ліцеї №10. В цей період і розпочалась історія моєї "Соломинки", де ми з дітками вчились ремеслу соломоплетіння.
– А як зараз вдається поєднувати основну роботу, творчість, домашні справи?
– Я пішла з вчителювання. Після декрету зрозуміла, що потрібні зміни. І зараз я роблю те, що добре вмію і люблю. Я довго мріяла про майстерню. І завдяки підтримці близьких вже рік як маю свій простір. Тут гарно зберігаються мої роботи, тут панує спокійна і творча атмосфера, а ще – зручна локація (мікрорайон "Ковельсільмашу") для мене і діток, з якими я працюю, для кого є наставником.
– Творча ніша потребує натхнення. Де черпаєте його? Чим ще захоплюєтесь в житті?
– Моє захоплення живе зі мною, мені не потрібно викроювати час на ідеї, вони з'являються в моїй голові під час щоденних справ. Мені не потрібно їхати чи йти кудись для натхнення. Тому що мене надихає моє життя, моя сім’я. Та найважливіше, що творчість допомагає витримувати складні моменти життя. Зайняті руки відганяють з голови різні тривожні думки.
Чоловік Олександр служив в АТО, а від початку повномасштабного вторгнення росії стоїть на захисті країни, зараз служить на Запорізькому напрямку. У нас двоє діток: Каріна і Дмитро. Усі рідні потребують від мене підтримки і допомоги, як і я від них. Разом справляємось з усіма негараздами. Попри те, що чоловік фізично не має можливості допомогти, завжди підтримує морально, і я йому за це дуже вдячна.
Дякую батькам, які теж є великою підтримкою і дуже допомагають в полі при заготівлі колосків. Без них я б не справилась. Тепер і дітки підросли, тож і вони залучені до справи. От так усім сімейством і трудимось.
– Літо – час жнив. Як Ваш урожай?
– У Купичеві ми засіваємо житом і пшеницею близько десяти сотих поля. Збір починаємо в червні. Тут важливо, щоб і погода була хорошою, і правильно висушити урожай, і зберігати. Від цього залежить, як довго прослужить виріб (може, й більше 10 років).
– Які вироби користуються популярністю? І чи можливо їх використовувати в повсякденному житті?
– Звісно! Зараз дуже актуальні солом'яні сумки та капелюхи, жіночі прикраси. Часто замовляють віночки. Їх використовують на тематичних фотосесіях, виступах. Серед замовників, наприклад, був танцювальний колектив із Великобританії, якому я виготовила віночки, що служать їм вже більше 6 років. Попри те, що у них дуже динамічні танці, вироби збереглись чудово.
Популярними є й Різдвяні атрибути: дідухи, ялинкові прикраси. Люди прагнуть відновити традиції. Тож наше завдання – розвивати, популяризувати та осучаснювати те, що підтримує зв'язок з предками.
Що стосується дідуха, то ми вже не збираємо останній обжинковий сніп, бо колоски після дозрівання не мають естетичного вигляду. Після свят не спалюємо його, як це було заведено раніше.
У моїх доробках чимало дідухів. Це – традиційний український оберіг із колосся, зроблений із житніх чи пшеничних колосків, прикрашений сушеними квітами. Низ снопика майстерно перев'язаний соломою у формі ніжок – це характерна деталь ручної роботи в стилі соломоплетіння.
Такий виріб символізує: достаток і урожай, зв'язок із предками та є оберегом дому. А ще це – частина української народної традиції, особливо поширена під час свят, наприклад, Різдва, Зелених свят або на весіллях.
– Нещодавно Ви були учасницею етнофестивалю. Поділіться враженнями.
– Хочу зазначити, що такий фестиваль відбувається вперше на Волині. Раніше, в силу життєвих обставин, я часто відмовлялася від подібних пропозицій. А тут така нагода зустрітись із творчими людьми, майстрами з усієї України, поспілкуватись в живу з колегами, обмінятись досвідом та енергією.
У програмі були автентичні виступи, майстер-класи з народних ремесел, кулінарна зона з регіональними смаколиками, виставки, перформенси, арт-простори, інтерактиви для дітей та дорослих, жива музика і тепла атмосфера на березі озера.
Були й відомі артисти. Приємно, що мої роботи помандрували в їх домівки. Наталка Карпа обрала віночок для донечки, а гуморист Володимир Ковцун ("Владзьо") – дідуха. Ми з дітками, які дуже допомагали в підготовці і на заході, отримали чудовий заряд позитивних емоцій.
х х х
3 серпня Інна Чонка відзначила своє 35-річчя. Молода, енергійна майстриня, кохана дружина, чудова матуся, турботлива донька, надійна подруга має перевірений рецепт щастя: "Вміти ризикувати. Жити кожним днем. Любити те, що ти робиш. А щоб чогось досягти і щось мати, – багато, натхненно і наполегливо працювати".
Тому на завершення кажу:
– Дякую, пані Інно, що підтримуєте та популяризуєте українське ремесло, дякую Вашому чоловіку та Збройним силам, що мужньо тримають оборону та виборюють мирне майбутнє для нащадків. Будьте здорові, ніколи не втрачайте натхнення та оптимізму!
Аліна РОМАНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: Інна ЧОНКА із сім'єю; на етнофестивалі з Наталкою Карпою; роботи майстрині.
Фото з домашнього архіву.
Залишити коментар