Мабуть, не знайдеться на Ковельщині людини, яка б не знала протоієрея о. Івана Оринчака, настоятеля храму святого Андрія Першозванного Волинської єпархії Православної Церкви України.
Він не просто священник. Він – духовний наставник прихожан церкви, яскравий приклад для наслідування як зразковий сім'янин, організатор волонтерського руху на підтримку ЗСУ, патріот України. А ще – непересічна особистість, яка свої почуття майстерно передає мовою поезії, де головними темами є любов до Бога, рідної землі, українського народу та його культури і традицій.
Отця Івана єднає міцна творча дружба з ковельською інтелігенцією – педагогами, працівниками культури, поетами і письменниками "Творчого світу", журналістами. Він – активний читач і дописувач "Вістей Ковельщини", має особисту сторінку в мережі Фейсбук.
Постійно цікавлюся дописами священнослужителя. У них, крім роздумів про життя, мудрих думок і настанов, власних поезій, – постійна інформація про потреби українських воїнів, участь у волонтерстві наших земляків, підсумки зробленого і плани на подальшу роботу в ім'я Перемоги над ворогом. Чітко прослідковується заклик: "За єдність фронту і тилу! Тільки так порятуємо Україну".
Зворушив днями його ілюстрований портретом Лесі Українки пост: "Щоб не плакать – я донатила". Мудро і влучно, отче. Браво! А ще до глибини душі пронизує повідомлення: "Оголошено черговий збір на придбання русорізів для воїнів 10 ШП "Да Вінчі". Дякую!". А за день перед цим схвилював поширений допис Олени Джумберовни (разом з Валентином Семенюком). Не можу стриматися, щоб не процитувати:
"Сьогодні були під Куп'янськом і в Краматорську. В Дружківку не пускають самі військові, бо там справжнє пекло. До Куп'янська теж щоразу відстань збільшується, бо літають дрони, ракети, каби, а хлопці нас намагаються вберегти...
Щоразу не знаю, куди доїдемо наступного разу, бо фронт все ближче і ближче...
А виїжджаєш за лінію фронту, і ніби в країні нічого не відбувається... Сумно...
Сумно і страшно..."
А далі – текст Ігоря Чернецького: "А хочете правду? Без прикрас…".
Це не просто текст. Це – біль серця і змученої душі. Прочитайте. Обов'язково. В мережі знайдете. Невеликий уривок пропоную до Вашої уваги: "На фронті не "просто важко". На фронті – бій за саме існування… Ворог цілить не лише в наші міста – він цілить у наші артерії. У логістику. У постачання. У маршрути. У залізниці. У склади. І якщо він переріже це все – зламається фронт.
Але головне – він цілить у вашу байдужість. У вашу втомленість. У ваше бажання забути, що йде війна. У те, що ви хочете чути: "Все нормально, тримаємося".
НІ, НЕ НОРМАЛЬНО.
У нас кожного тижня – втрати позицій, життя, можливостей. Ми з кожним днем наближаємось до тієї межі, за якою – тільки прорив або катастрофа".
х х х
Гірко і боляче читати ці слова. У них – сувора правда війни, яку можновладці не завжди хочуть говорити, про що й пише автор. Ось і сьогодні (12 серпня) читаю: "Ситуація у Донецькій області – критична. Російські війська прорвали оборону ЗСУ в районі Добропілля, внаслідок чого Покровськ і Мирноград перебувають на межі оточення, а Костянтинівка – у напівоточенні".
Водночас речник оперативно-стратегічного угрупування військ "Дніпро" підполковник Віктор Трегубов спростовує інформацію про прорив. Мовляв, “мова не йде про масове просування російського війська, а про рух вперед груп з кількох осіб".
Отець Іван, поширюючи вищенаведений пост, розуміє: люди мають знати правду, але водночас вони повинні усвідомлювати, що над Україною нависла СМЕРТЕЛЬНА НЕБЕЗПЕКА, тому ДОНАТИТИ – не тільки велика честь, а й громадянський обов'язок кожної людини, яка не хоче потрапити в новітнє рабство до москалів.
Прихожани храму, ковельські волонтери щиро вдячні отцю Івану за його чесну громадянську позицію, яку він засвідчує і своїми новими поезіями, які пропонуємо увазі читачів газети.
Микола ВЕЛЬМА.
Не даймо матір зневажати!
Сини і доньки матері України, будьмо воїнами світла, кожен на своєму місці, щоб прихилити небо на її святий захист!
Хоч весь світ заходився кричати
Про підступність й жорстокість Кремля.
Ми все ж будем її захищати,
Бо то є найрідніша земля.
Вона нам, як для дуба – коріння!
І хоч ворог носій всіх розрух,
Землю живить у всі покоління
Кров і піт. Славних лицарів дух.
То ж нехай зазвучить на сторінці,
І почує цей заклик весь світ:
“Об’єднаймось в одне, українці!
Щоб не було ворожих чобіт.
Бо земля для дітей – рідна мати,
І для сина й для доньки, обох.
Матір слід зо всіх сил захищати –
Так велить із небес Святий Бог!”.
Українські янголи
Просимо помочі в небі Господнім!
В храмі горять знов запалені свічі,
І моляться діти в святі небеса:
Янголи Божі, полеглі на Січі,
Над вашим народом біда нависа.
Янголи Божі, стрільці січовії,
Й ті, що під Крутами йшли без страху,
Ви – наче тиша в страшнім буревії,
Провідники нам на життєвім шляху.
Янголи Божі, світлі повстанці,
Що від орди тілом в землю лягли.
Будьте щитом нам увечері й вранці,
Бо ви нам приклад святий зберегли.
Кличемо кров святу, в землю пролиту,
Від всякої нечисті, у всі часи.
О, почуй, Всесвіте, нашу молитву,
Своїх нащадків малі голоси!
Станьте із нам разом в оборону,
За рідну землю, її майбуття.
Щоб витерла мати сльозуцю солону,
Щоб усміхнулось маленьке дитя!”.
Іван ОРИНЧАК.
х х х
Від редакції: нещодавно в житті о. Івана Оринчака сталася непересічна подія – його прийняли у Спілку християнських письменників України. Посвідчення і значок йому вручив керівник Волинського осередку СХПУ Юрій Вавринюк, а привітали колеги по творчому цеху Віктор Гребенюк та Дмитро Богуш (на світлині).
Журналісти й читачі “Вістей Ковельщини” щиро вітають Вас, отче, бажають нових творчих злетів. Бог Вам у поміч!
Залишити коментар