«Життя коротке, мистецтво – вічне», – слова давньогрецького лікаря і мислителя Гіппократа всім відомі. І часто ми не задумуємося над ними, а просто любимо мистецтво, особливо – приємну, гарну музику, чудове виконання того чи іншого твору.
Кожен по-своєму розуміє значення музичного мистецтва. Одні кажуть: «Це джерело доброго настрою, воно допомагає в тяжкі, сумні хвилини життя». Інші стверджують, що то – вид розваг. Дехто наполягає на тому, що музика дає змогу висловити свої почуття і відчути та зрозуміти почуття інших.
В Голобській музичній школі педагогічний колектив висококваліфікованих музикантів робить все для того, щоб не тільки навчити дітей грати на музичних інструментах, але й відкрити чарівний світ музики, усвідомити його значення, багатство й різноманітність.
Тому на запитання до директорки школи Тетяни Олександрівни Приступи: «Як розповісти дітям про музику?», вона відповіла так: «Щоб захопити, зацікавити, дати зрозуміти, яка велика сила в тому чи іншому музичному інструменті, треба виховувати в учнів розуміння того, яку надійну опору, окрасу свого життя можна у ній знайти. Інтерес до музики, захоплення нею – неодмінна умова для того, щоб музика подарувала дітям свою красу, могла виконати виховну та пізнавальну роль».
До речі, Тетяна Олександрівна має багатий досвід роботи. Вона більше 20 років очолює школу і майже 40 літ тут трудиться.
Музична школа в селищі працює з 1973 року. Роботи для тодішнього директора було багато, адже важко починати з «нуля». Треба було закупити інструменти, меблі, нотну літературу, провести відповідний ремонт приміщення. Але все зробили, і школа запрацювала. З часом відкрили філіали. Хоча в школі персонал налічував переважно любителів-музикантів. Ці філіали гарно зарекомендували себе в Любитові, Тойкуті, Велицьку і мали значний успіх.
З роками школа розросталась. Приходили на роботу нові викладачі-спеціалісти – молоді, енергійні, талановиті, кожен робив значний внесок у розвиток закладу, вдосконалення навчального процесу, зміцнення матеріальної бази.
Тетяна Олександрівна розповідає, що учні здобувають знання, оволодівають мистецтвом гри на фортепіано, акордеоні, скрипці, бандурі, сопілці, духових інструментах. Вони опановують, опрацьовують музичну літературу. За час існування закладу його закінчили 543 учні. Багато з них продовжують справу викладачів на ниві просвітницької діяльності, викладачі Валерій Воробей, І. Мартинюк, Олена Зубчик. Віктор і Алла Шиятюки, Світлана Корікова та її доньки Євгенія й Алевтина – колишні учні школи, її гордість.
Так, Валерій Воробей створив колектив «Дударик», який відомий за межами області, Світлана Корікова – чудова, любляча мама, сама закінчила школу, а нині її донечки також викладачі. Звичайно, напередодні були навчання у вищих закладах.
До речі, ще в 2015 р. ансамбль сопілкарів отримав звання «Зразкового дитячого ансамблю». Тепер він дуже відомий, а колектив є гордістю школи.
«Сьогодні, звичайно, важко всім, – продовжує директор, – але дякуючи нашій громаді, допомогу якої постійно відчуваємо, ми придбали два електричні піаніно «Корч», баян, акордеон, три скрипки і отримали кошти на ремонт класів. Стараємось робити дещо і своїми силами, адже колектив дружний, працьовитий. Ми беремо участь у всіх святах, концертах, які проводяться в селищі, районі. Учні, як правило, завжди займають призові місця. В тому числі, на обласних конкурсах.
Приємно відзначити, що багато наших випускників працюють за межами Ковельщини. Так, Вадим Яромчук трудився в Інституті культури в Києві, а нині — в Торонто; Богдан Кисляк – «Заслужений артист естради», працює в Львівському інституті культури; Анна Войтюк – солістка в Об’єднаних Арабських Еміратах; Богдана Шевчук і Таня Стоянович – обидві працюють в Будинку народної творчості у Варшаві; Ольга Рубік – викладачка Луцького музичного училища; Анатолій Поліщук – соліст Волинського народного хору.
Цей список обдарованих випускників можна продовжувати, то є наша гордість, результат нашої праці».
l
Коли буваєш в школі, відчуваєш своєрідну ауру: немає шуму, гамору. Тільки то тут, то там звучать чарівні, мелодійні звуки. Кожен, хто за дверима, старається передати свої думки, почуття засобами інструментів. Під впливом музичних композицій зникають грози і блискавки, а настає світанок спокою, миру, добра.
Звичайно, про музику писати важко, бо її легше слухати. Але коли на сцену виходить маленький музикант, можливо, ще не зовсім навчений, зал завмирає. Музика робить нас кращими, яскравішає наше життя.
…У час, коли осінь вступає у свої права, 1 жовтня, професійне свято відзначили люди, для яких музика стала сутністю їх життя. Тож дирекції, викладачам Голобської музичної школи бажаємо нових творчих звершень, а любителям і шанувальникам музики – вічної любові до прекрасного!
Пам’ятаймо: «Все минає, а музика вічна».
Валентина Січкар,
громадський кореспондент «Вістей Ковельщини».
На світлинах: будні, свята, репетиції учнів та викладачів Голобської музичної школи.
Фото з архіву автора.
«Життя коротке, мистецтво – вічне», – слова давньогрецького лікаря і мислителя Гіппократа всім відомі. І часто ми не задумуємося над ними, а просто любимо мистецтво, особливо – приємну, гарну музику, чудове виконання того чи іншого твору.
Кожен по-своєму розуміє значення музичного мистецтва. Одні кажуть: «Це джерело доброго настрою, воно допомагає в тяжкі, сумні хвилини життя». Інші стверджують, що то – вид розваг. Дехто наполягає на тому, що музика дає змогу висловити свої почуття і відчути та зрозуміти почуття інших.
В Голобській музичній школі педагогічний колектив висококваліфікованих музикантів робить все для того, щоб не тільки навчити дітей грати на музичних інструментах, але й відкрити чарівний світ музики, усвідомити його значення, багатство й різноманітність.
Тому на запитання до директорки школи Тетяни Олександрівни Приступи: «Як розповісти дітям про музику?», вона відповіла так: «Щоб захопити, зацікавити, дати зрозуміти, яка велика сила в тому чи іншому музичному інструменті, треба виховувати в учнів розуміння того, яку надійну опору, окрасу свого життя можна у ній знайти. Інтерес до музики, захоплення нею – неодмінна умова для того, щоб музика подарувала дітям свою красу, могла виконати виховну та пізнавальну роль».
До речі, Тетяна Олександрівна має багатий досвід роботи. Вона більше 20 років очолює школу і майже 40 літ тут трудиться.
Музична школа в селищі працює з 1973 року. Роботи для тодішнього директора було багато, адже важко починати з «нуля». Треба було закупити інструменти, меблі, нотну літературу, провести відповідний ремонт приміщення. Але все зробили, і школа запрацювала. З часом відкрили філіали. Хоча в школі персонал налічував переважно любителів-музикантів. Ці філіали гарно зарекомендували себе в Любитові, Тойкуті, Велицьку і мали значний успіх.
З роками школа розросталась. Приходили на роботу нові викладачі-спеціалісти – молоді, енергійні, талановиті, кожен робив значний внесок у розвиток закладу, вдосконалення навчального процесу, зміцнення матеріальної бази.
Тетяна Олександрівна розповідає, що учні здобувають знання, оволодівають мистецтвом гри на фортепіано, акордеоні, скрипці, бандурі, сопілці, духових інструментах. Вони опановують, опрацьовують музичну літературу. За час існування закладу його закінчили 543 учні. Багато з них продовжують справу викладачів на ниві просвітницької діяльності, викладачі Валерій Воробей, І. Мартинюк, Олена Зубчик.
Віктор і Алла Шиятюки, Світлана Корікова та її доньки Євгенія й Алевтина – колишні учні школи, її гордість.
Так, Валерій Воробей створив колектив «Дударик», який відомий за межами області, Світлана Корікова – чудова, любляча мама, сама закінчила школу, а нині її донечки також викладачі. Звичайно, напередодні були навчання у вищих закладах.
До речі, ще в 2015 р. ансамбль сопілкарів отримав звання «Зразкового дитячого ансамблю». Тепер він дуже відомий, а колектив є гордістю школи.
«Сьогодні, звичайно, важко всім, – продовжує директор, – але дякуючи нашій громаді, допомогу якої постійно відчуваємо, ми придбали два електричні піаніно «Корч», баян, акордеон, три скрипки і отримали кошти на ремонт класів. Стараємось робити дещо і своїми силами, адже колектив дружний, працьовитий. Ми беремо участь у всіх святах, концертах, які проводяться в селищі, районі. Учні, як правило, завжди займають призові місця. В тому числі, на обласних конкурсах.
Приємно відзначити, що багато наших випускників працюють за межами Ковельщини. Так, Вадим Яромчук трудився в Інституті культури в Києві, а нині — в Торонто; Богдан Кисляк – «Заслужений артист естради», працює в Львівському інституті культури; Анна Войтюк – солістка в Об’єднаних Арабських Еміратах; Богдана Шевчук і Таня Стоянович – обидві працюють в Будинку народної творчості у Варшаві; Ольга Рубік – викладачка Луцького музичного училища; Анатолій Поліщук – соліст Волинського народного хору.
Цей список обдарованих випускників можна продовжувати, то є наша гордість, результат нашої праці».
ххх
Коли буваєш в школі, відчуваєш своєрідну ауру: немає шуму, гамору. Тільки то тут, то там звучать чарівні, мелодійні звуки. Кожен, хто за дверима, старається передати свої думки, почуття засобами інструментів. Під впливом музичних композицій зникають грози і блискавки, а настає світанок спокою, миру, добра.
Звичайно, про музику писати важко, бо її легше слухати. Але коли на сцену виходить маленький музикант, можливо, ще не зовсім навчений, зал завмирає. Музика робить нас кращими, яскравішає наше життя.
…У час, коли осінь вступає у свої права, 1 жовтня, професійне свято відзначили люди, для яких музика стала сутністю їх життя. Тож дирекції, викладачам Голобської музичної школи бажаємо нових творчих звершень, а любителям і шанувальникам музики – вічної любові до прекрасного!
Пам’ятаймо: «Все минає, а музика вічна».
Валентина Січкар, громадський кореспондент «Вістей Ковельщини».
На світлинах: будні, свята, репетиції учнів та викладачів Голобської музичної школи.
Фото з архіву автора.
«Життя коротке, мистецтво – вічне», – слова давньогрецького лікаря і мислителя Гіппократа всім відомі. І часто ми не задумуємося над ними, а просто любимо мистецтво, особливо – приємну, гарну музику, чудове виконання того чи іншого твору. 
Віктор і Алла Шиятюки, Світлана Корікова та її доньки Євгенія й Алевтина – колишні учні школи, її гордість. 
Залишити коментар