Повідомлення в номер / МАТИ-«Жебрачка»

Чутливим імпульсом слова намагаюся торкнутися душі найдорожчої істоти на землі – матері. Відчуй, мій читачу, силу материнської Любові. Пізнай таїну краси материнства і її сутність у нашому зачерствілому світі.

Вислухай цю історію, запозичену із стихії нашої буденної дійсності. Це – тест на моральність виховного процесу нашого підростаючого  покоління, наслідки якого будемо пожинати завтра.

l

На людному місці, біля універмагу в центрі міста, стоїть старенька жінка. Вона немов закам’яніла в цій нерухомій позі. Чорний, поношений і пом’ятий одяг, старі капці свідчать про бідність, незахищеність і безсилля. Обличчя в глибоких  зморшках, немов пооране щербатим плугом, нагадує про непросту долю. 

Розкуйовджене, не причесане, покрите сивими барвами волосся  викликає роздуми про важке пережите буття. А очі? Вони немов закостеніли у відчаї, безвиході й байдужості.

Словом, незлагоди, тривоги, буревії і колючі терни не раз і не два проходили крізь серце старенької і вирвали з корінням колись животворне дерево надії на радість і щастя.

«Жебрачка» раз за разом простягає руку до людей і тихо, немов молитву, промовляє: «Допоможіть, Бога ради, не оминайте біди чужої».

Дехто з перехожих зупиняється, дістає гаманець і з почуттям своєї вини  у горі жінки подає мізерну пожертву. Інші  відвертають погляд або проходять мимо, не звертаючи уваги. Бабуся бере подання, немов вогняну жарину, і ховає у кишені старого халата.

А он хлоп’ята біжать табунцем, граючись. Раптом один із них підбіг до старенької і поклав в руку гарячий недопалок. Бешкетники, регочучи, побігли далі. Бідолашна навіть не зойкнула від болю, лише стиснула «дарунок» дітвори в кулаці.

– Боляче? Давайте перев’яжу руку! Куди тільки батьки дивляться? Це ж їм колись відгукнеться, – намагаючись допомогти, сказав випадковий свідок цього хуліганського вчинку.

– Ох, синку, хіба ж то біль? Тіло швидко загоїться, а душа ніколи.

– Пробачте за цікавість, але що привело вас сюди? 

– Сина виглядаю. Привіз мене і сказав почекати. Він повернеться. Хоч би в нього було все добре, а я якось проживу. В тому, що сталося, я сама винна. Бо ж не догледіла, як він перемінився. А я все найкраще – йому. Вирішив переселитися в місто,   йому останні заощадження віддала. А він все приймав, як належне. Не цікавився, як  виживаю. 

Коли оселився в місті, то гордовитим став, паном поважним, зверхнім до села. Бувало, завітаю в гості. Привезу чогось смачненького, то й не подякує. Як виходимо з дому на вулицю, то мене попереджає: «Мамо, йдіть позаду мене, щоб люди не думали, що я іду з якоюсь селючкою». А я й не проти: «Як скажеш синку, аби тобі було добре». Так і йдемо, мов чужі. 

А взагалі-то він добрий. Не подумайте щось погане.

– Вибачте ще раз, що перебиваю. А чому ви милостиню просите, що сталося? Пожежа? Непоправне горе?

– Життя – як  перекоти-поле. Коли є з ким котитися, то жити легко, а самій ой як важко. Чоловік мій гарним господарем був. І синочка з ним знайшли. За ним – як за стіною. Добре жили. А тут, де не візьмись, хвороба невиліковна причепилась, як кліщ. Забрала судженого. Все на мої жіночі руки залишив. Пересумувала, перегорювала і зрозуміла, як жити далі: потрібно вивести сина в люди. 

Не знаю, скільки моя допомога важила,  але він швидко пішов «вгору»  – вивчився і начальником великим став. Гординя ще більше розцвіла. Приїде часом із друзями-колегами в село. Попросить приготувати щось для гостей і наголосить: «Ви, мамо, йдіть від нас – бачите, які поважні люди». То я й заховаюся десь у куточку. Чекаю, може чогось попросить. Я вже казала – не зважайте, він добрим був. Це як женився таким став. Невістка на людях як горлиця щебече, а вдома – пантера зла.  

– Бабусю, а не вона випадково напоумила вашого сина, щоб він заставив вас таким чином гроші “заробляти”? 

– Не знаю. Можливо, й так. Але він повернеться...

– Гей, красавіца, не стара і не молода, позолоти ручку, погадаю – весело сказала  раптом циганка-ворожка пісню, проходячи повз. Але, придивившись до старенької, мовила:

– А я й без грошей долю твою знаю. Повернеться твій син і забере тебе звідси. У сім’ї його чекають зміни. Молода особа піде з дому, і ви будете жити разом. Він покається і зрозуміє, що рідна мати – це оберіг його долі, янгол-охоронець від початку і до кінця, – обнадіяла пророчиця і, махнувши широким подолом плаття, зникла серед людей.

Незнайомець не зчувся, як став вершителем пророцтва. Він заспокоїв бабусю. Пригорнув,  пригостив їжею і зателефонував у поліцію, повідомивши про  ситуацію зі старенькою. Швидко прибув дільничний інспектор, розмістив жінку в тимчасовий притулок. Незнайомець попрощався із нею і, не назвавшись, пішов у своїх справах.

Через деякий час на вимогу відповідної служби прибув син і забрав маму додому. Там невістка поставила ультиматум: «Або я, або вона!». Але вибір зроблено. Черстве серце сина прониклося любов’ю до матері. Він зібрав друзів, колег, рідних і привселюдно виголосив своє покаяння: «Це моя мама, – найрідніша, найдобріша, наймудріша в світі. Пробачте мені, мамо!». 

Мама сиділа на найпрестижнішому місці і плакала від щастя. До цих пір не може зрозуміти: невже пророцтво циганки має таку силу?..

l 

Чутливим імпульсом слова намагаюся торкнутися душі найдорожчої істоти на землі – матері. Відчуй, мій читачу, силу материнської Любові. Пізнай таїну краси материнства і її сутність у нашому зачерствілому світі.

Вислухай цю історію, запозичену із стихії нашої буденної дійсності. Це – тест на моральність виховного процесу нашого підростаючого  покоління, наслідки якого будемо пожинати завтра.

ххх

На людному місці, біля універмагу в центрі міста, стоїть старенька жінка. Вона немов закам’яніла в цій нерухомій позі. Чорний, поношений і пом’ятий одяг, старі капці свідчать про бідність, незахищеність і безсилля. Обличчя в глибоких  зморшках, немов пооране щербатим плугом, нагадує про непросту долю. 

Розкуйовджене, не причесане, покрите сивими барвами волосся  викликає роздуми про важке пережите буття. А очі? Вони немов закостеніли у відчаї, безвиході й байдужості.

Словом, незлагоди, тривоги, буревії і колючі терни не раз і не два проходили крізь серце старенької і вирвали з корінням колись животворне дерево надії на радість і щастя.

«Жебрачка» раз за разом простягає руку до людей і тихо, немов молитву, промовляє: «Допоможіть, Бога ради, не оминайте біди чужої».

Дехто з перехожих зупиняється, дістає гаманець і з почуттям своєї вини  у горі жінки подає мізерну пожертву. Інші  відвертають погляд або проходять мимо, не звертаючи уваги. Бабуся бере подання, немов вогняну жарину, і ховає у кишені старого халата.

А он хлоп’ята біжать табунцем, граючись. Раптом один із них підбіг до старенької і поклав в руку гарячий недопалок. Бешкетники, регочучи, побігли далі. Бідолашна навіть не зойкнула від болю, лише стиснула «дарунок» дітвори в кулаці.

– Боляче? Давайте перев’яжу руку! Куди тільки батьки дивляться? Це ж їм колись відгукнеться, – намагаючись допомогти, сказав випадковий свідок цього хуліганського вчинку.

– Ох, синку, хіба ж то біль? Тіло швидко загоїться, а душа ніколи.

– Пробачте за цікавість, але що привело вас сюди? 

– Сина виглядаю. Привіз мене і сказав почекати. Він повернеться. Хоч би в нього було все добре, а я якось проживу. В тому, що сталося, я сама винна. Бо ж не догледіла, як він перемінився. А я все найкраще – йому. Вирішив переселитися в місто,   йому останні заощадження віддала. А він все приймав, як належне. Не цікавився, як  виживаю. 

Коли оселився в місті, то гордовитим став, паном поважним, зверхнім до села. Бувало, завітаю в гості. Привезу чогось смачненького, то й не подякує. Як виходимо з дому на вулицю, то мене попереджає: «Мамо, йдіть позаду мене, щоб люди не думали, що я іду з якоюсь селючкою». А я й не проти: «Як скажеш синку, аби тобі було добре». Так і йдемо, мов чужі. 

А взагалі-то він добрий. Не подумайте щось погане.

– Вибачте ще раз, що перебиваю. А чому ви милостиню просите, що сталося? Пожежа? Непоправне горе?

– Життя – як  перекоти-поле. Коли є з ким котитися, то жити легко, а самій ой як важко. Чоловік мій гарним господарем був. І синочка з ним знайшли. За ним – як за стіною. Добре жили. А тут, де не візьмись, хвороба невиліковна причепилась, як кліщ. Забрала судженого. Все на мої жіночі руки залишив. Пересумувала, перегорювала і зрозуміла, як жити далі: потрібно вивести сина в люди. 

Не знаю, скільки моя допомога важила,  але він швидко пішов «вгору»  – вивчився і начальником великим став. Гординя ще більше розцвіла. Приїде часом із друзями-колегами в село. Попросить приготувати щось для гостей і наголосить: «Ви, мамо, йдіть від нас – бачите, які поважні люди». То я й заховаюся десь у куточку. Чекаю, може чогось попросить. Я вже казала – не зважайте, він добрим був. Це як женився таким став. Невістка на людях як горлиця щебече, а вдома – пантера зла.  

– Бабусю, а не вона випадково напоумила вашого сина, щоб він заставив вас таким чином гроші “заробляти”? 

– Не знаю. Можливо, й так. Але він повернеться...

– Гей, красавіца, не стара і не молода, позолоти ручку, погадаю – весело сказала  раптом циганка-ворожка пісню, проходячи повз. Але, придивившись до старенької, мовила:

– А я й без грошей долю твою знаю. Повернеться твій син і забере тебе звідси. У сім’ї його чекають зміни. Молода особа піде з дому, і ви будете жити разом. Він покається і зрозуміє, що рідна мати – це оберіг його долі, янгол-охоронець від початку і до кінця, – обнадіяла пророчиця і, махнувши широким подолом плаття, зникла серед людей.

Незнайомець не зчувся, як став вершителем пророцтва. Він заспокоїв бабусю. Пригорнув,  пригостив їжею і зателефонував у поліцію, повідомивши про  ситуацію зі старенькою. Швидко прибув дільничний інспектор, розмістив жінку в тимчасовий притулок. Незнайомець попрощався із нею і, не назвавшись, пішов у своїх справах.

Через деякий час на вимогу відповідної служби прибув син і забрав маму додому. Там невістка поставила ультиматум: «Або я, або вона!». Але вибір зроблено. Черстве серце сина прониклося любов’ю до матері. Він зібрав друзів, колег, рідних і привселюдно виголосив своє покаяння: «Це моя мама, – найрідніша, найдобріша, наймудріша в світі. Пробачте мені, мамо!». 

Мама сиділа на найпрестижнішому місці і плакала від щастя. До цих пір не може зрозуміти: невже пророцтво циганки має таку силу?..

ххх