– Шановний Миколо Григоровичу!
У Ковелі є мікрорайон, що має назву «Горка». Хотілося б знати, чому така назва і чому «Горка», а не «Гірка»?
Петро ЮХИМУК.
l
— Шановний пане Петре!
Назва походить від місцевості, де розташований мікрорайон. Ця місцевість – одна з найвищих у Ковелі, який в основному збудований, як колись казали, «на болоті». Щоб переконатися у цьому, достатньо побувати на вулицях міста, які постійно затоплює навесні чи восени. Особливо це стосується Ковеля-2.
Пам’ятаю, коли у 60-их роках минулого століття виникло питання, де спорудити телеретранслятор, якого Ковель не мав десь до 1965 року, то фахівці пропонували «Горку» як найвище місце. Правда, обрали мікрорайон поблизу «Ковельсільмашу», оскільки тут надійніші різноманітні лінії комунікації. Перший ретранслятор був невисоким – десь до 50 метрів, а вже в 70-их роках спорудили набагато вищий – понад 230 метрів.
До речі, перший автобус, який почав курсувати під номером 1 (як і тепер), мав сполучення за маршрутом «Горка–Птахокомбінат», тобто до кінця теперішньої вулиці Незалежності (тоді – Лєніна). До 1954 року розташований там провулок називався «Горка», до 2022 року – вул. Ломоносова, а нині носить ім’я ковельського науковця Георгія Шавловського.
Ковельський краєзнавець Андрій Миронюк в одній у своїх публікаціях написав: «Район вулиці Володимира Кияна з історичною назвою «Горка» нині остаточно йде нанівець. «Горка» тепер не така вже й «горка», оскільки все розсунули забудовники, вивозячи пісок. Колись тут знаходився комплекс військових казарм, який пережив дві світові війни, різні суспільні устрої. Тепер він знищений, як знищений і військовий некрополь».
Доповнює інформацію стаття колишньої директорки міського історичного музею Маргарити Матвійчук під назвою «Історія вулиць Ковеля» (2013 р.): «Дорога, що йшла від вул. Брестської в напрямку с. Вербки, була започаткована як вул. Горка (польською Gurka). З кінця ХІХ століття це – вул. Горка, з середини 60-их років ХХ століття – вул. Горка.
В основному тут – приватна забудова, хоча колись діяла й оліярня. На самій горі розташовувалися військові гарнізони та командування 50-го піхотного польського стрілецького полігону імені полковника Франческа Нулла 27-ої піхотної дивізії АК. На початку ХХ століття дислокувалися кавалерійський, драгунський російські полки, війська інженерного відомства. Далі розташовувалися цегельний завод і Вербський цвинтар. За часів Першої світової війни це було найбільше військове кладовище, де поховано 1820 німецьких та австрійських вояків та 300 польських».
l
Як бачимо, історія назви «Горка» сягає у далеке минуле. Я пам’ятаю, як у повоєнні часи поступово забудовувалась колишня вулиця Ватутіна, яку високоякісну продукцію випускав цегельний завод, куди нас, старшокласників школи №3, возили на ознайомлювальні екскурсії. Згодом стали функціонувати міжрайбаза, оптово-торговельна база, так званий «тарний склад», автопідприємства, а пізніше збудували сироробний і крохмальний заводи, хлібокомбінат та інші.
Однак найголовнішою «оздобою» була військова частина, точніше дві. Довелося деякий час проходити підготовку там і мені, бо був зарахований «на посаду» заступника командира артилерійського підрозділу з політичної частини. До речі, «приписано» до ковельського гарнізону було чимало відомих ковельчан, в т. ч. керівників підприємств, організацій, установ.
І все ж, чому «Горка», а не «Гірка»? Швидше всього – за «інерцією». В радянські часи було не до «цього», в часи української Незалежності, як-то кажуть, руки теж не доходять. А дарма, бо, як відомо, слово теж має значення. Топонімічній комісії варто подумати над цим питанням. Надто вже «ріже» вухо явний русизм. Розумію, що перебороти стереотипи мислення важко, а іноді неможливо, однак спробувати варто.
Адже є й «позитивні» приклади. Так, у Боратинській громаді Луцького району є село під назвою Гірка Полонка. Ця назва пояснюється природними особливостями місцевості (підвищення – «гірка» та низини «полонь»).
Мовознавець Віктор Шульгач стверджує, що цей топонім історично був сформований як словосполучення іменника з прикметником – «Горка Полонская» («Горка» у значенні «гора», «гірка»). Приблизно так само, як ковельська «Горка». То, може й ковельчанам варто взятись за розв’язання проблеми обіруч?
До речі, колись одне із сіл Любешівської громади називалося «Горка», до якої курсував автобус за маршрутом «Любешів-Горка». Тепер назва – Гірка, де раніше була Гірківська сільська рада (нині – старостинський округ).
Назвами «Горка» рясніють населені пункти у росії і білорусі – їх не десятки, а сотні. Напевне, цей факт не повинен нас особливо втішати, а спонукає робити якісь практичні висновки.
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: так виглядало військове містечко «Горка» у 1915-1916 р. р.
Фото з мережі Інтернет.
– Шановний Миколо Григоровичу!
У Ковелі є мікрорайон, що має назву «Горка». Хотілося б знати, чому така назва і чому «Горка», а не «Гірка»?
Петро ЮХИМУК.
ххх
— Шановний пане Петре!
Назва походить від місцевості, де розташований мікрорайон. Ця місцевість – одна з найвищих у Ковелі, який в основному збудований, як колись казали, «на болоті». Щоб переконатися у цьому, достатньо побувати на вулицях міста, які постійно затоплює навесні чи восени. Особливо це стосується Ковеля-2.
Пам’ятаю, коли у 60-их роках минулого століття виникло питання, де спорудити телеретранслятор, якого Ковель не мав десь до 1965 року, то фахівці пропонували «Горку» як найвище місце. Правда, обрали мікрорайон поблизу «Ковельсільмашу», оскільки тут надійніші різноманітні лінії комунікації. Перший ретранслятор був невисоким – десь до 50 метрів, а вже в 70-их роках спорудили набагато вищий – понад 230 метрів.
До речі, перший автобус, який почав курсувати під номером 1 (як і тепер), мав сполучення за маршрутом «Горка–Птахокомбінат», тобто до кінця теперішньої вулиці Незалежності (тоді – Лєніна). До 1954 року розташований там провулок називався «Горка», до 2022 року – вул. Ломоносова, а нині носить ім’я ковельського науковця Георгія Шавловського.
Ковельський краєзнавець Андрій Миронюк в одній у своїх публікаціях написав: «Район вулиці Володимира Кияна з історичною назвою «Горка» нині остаточно йде нанівець. «Горка» тепер не така вже й «горка», оскільки все розсунули забудовники, вивозячи пісок. Колись тут знаходився комплекс військових казарм, який пережив дві світові війни, різні суспільні устрої. Тепер він знищений, як знищений і військовий некрополь».
Доповнює інформацію стаття колишньої директорки міського історичного музею Маргарити Матвійчук під назвою «Історія вулиць Ковеля» (2013 р.): «Дорога, що йшла від вул. Брестської в напрямку с. Вербки, була започаткована як вул. Горка (польською Gurka). З кінця ХІХ століття це – вул. Горка, з середини 60-их років ХХ століття – вул. Горка.
В основному тут – приватна забудова, хоча колись діяла й оліярня. На самій горі розташовувалися військові гарнізони та командування 50-го піхотного польського стрілецького полігону імені полковника Франческа Нулла 27-ої піхотної дивізії АК. На початку ХХ століття дислокувалися кавалерійський, драгунський російські полки, війська інженерного відомства. Далі розташовувалися цегельний завод і Вербський цвинтар. За часів Першої світової війни це було найбільше військове кладовище, де поховано 1820 німецьких та австрійських вояків та 300 польських».
ххх
Як бачимо, історія назви «Горка» сягає у далеке минуле. Я пам’ятаю, як у повоєнні часи поступово забудовувалась колишня вулиця Ватутіна, яку високоякісну продукцію випускав цегельний завод, куди нас, старшокласників школи №3, возили на ознайомлювальні екскурсії. Згодом стали функціонувати міжрайбаза, оптово-торговельна база, так званий «тарний склад», автопідприємства, а пізніше збудували сироробний і крохмальний заводи, хлібокомбінат та інші.
Однак найголовнішою «оздобою» була військова частина, точніше дві. Довелося деякий час проходити підготовку там і мені, бо був зарахований «на посаду» заступника командира артилерійського підрозділу з політичної частини. До речі, «приписано» до ковельського гарнізону було чимало відомих ковельчан, в т. ч. керівників підприємств, організацій, установ.
І все ж, чому «Горка», а не «Гірка»? Швидше всього – за «інерцією». В радянські часи було не до «цього», в часи української Незалежності, як-то кажуть, руки теж не доходять. А дарма, бо, як відомо, слово теж має значення. Топонімічній комісії варто подумати над цим питанням. Надто вже «ріже» вухо явний русизм. Розумію, що перебороти стереотипи мислення важко, а іноді неможливо, однак спробувати варто.
Адже є й «позитивні» приклади. Так, у Боратинській громаді Луцького району є село під назвою Гірка Полонка. Ця назва пояснюється природними особливостями місцевості (підвищення – «гірка» та низини «полонь»).
Мовознавець Віктор Шульгач стверджує, що цей топонім історично був сформований як словосполучення іменника з прикметником – «Горка Полонская» («Горка» у значенні «гора», «гірка»). Приблизно так само, як ковельська «Горка». То, може й ковельчанам варто взятись за розв’язання проблеми обіруч?
До речі, колись одне із сіл Любешівської громади називалося «Горка», до якої курсував автобус за маршрутом «Любешів-Горка». Тепер назва – Гірка, де раніше була Гірківська сільська рада (нині – старостинський округ).
Назвами «Горка» рясніють населені пункти у росії і білорусі – їх не десятки, а сотні. Напевне, цей факт не повинен нас особливо втішати, а спонукає робити якісь практичні висновки.
Микола ВЕЛЬМА.
НА СВІТЛИНІ: так виглядало військове містечко «Горка» у 1915-1916 р. р.
Фото з мережі Інтернет.
– Шановний Миколо Григоровичу!
Залишити коментар