Багата золота осінь на події. Вони скрашують наші життя, як жовтневе листя, залишаючи добрий спогад у душах. Бо життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки червоні і чорні кольори, а має багато різноманітних відтінків.
…Обсипала осінь багряним своїм дощем обійстя Нецького Степана Андрійовича, жителя с. Почапи Любомльської громади, нагадавши про золотий ювілей.
Сто років – то ціла епоха, шлях, сповнений праці, мудрості, турботи, радості, любові та ще й незламної сили духу. Це – роки, віддані сім’ї, донькам, родині, односельчанам. Це та велика батьківська мудрість, яку вони мають черпати у ювіляра.
Ювілей Степана Сергійовича – подія не тільки роди- нна, а всього села, району, вона вражає і захоплює. Бо життя ветерана – скарбниця досвіду, приклад гідності, щирості й патріотизму.
В той день оселя Нецьких повнилась гостями. Першими вітали представники місцевої влади. Зокрема, Ігор Торба – секретар виконавчого комітету міської ради наголосив: «Сто років – це не просто дата. Це символ життєвої сили, мудрості і досвіду. Де б не працював ювіляр, до чого б не торкались його руки, скрізь залишав часточку своєї душі, серця, до всього ставився відповідально».
Його трудовий шлях не завжди був гладким. Траплялися й терни. Після закінчення Другої світової війни повернувся додому виснаженим, адже зазнав важкої неволі у Німеччині. Довелося Степану Андрійовичу одразу братися до роботи. Орав, сіяв, збирав урожай, втоми не відчував. Знав: треба. Пройшов шлях хлібороба з честю – від сівача до керівника господарства. За високі трудові досягнення, активну життєву позицію нагороджений трьома орденами.
Та найбільше ювіляр любив людей, з котрими доводилось іти по життю – знав їх проблеми, завжди допомагав. Отримав звання «Праведник народів світу».
Життя прожити – не поле перейти. Ювіляр добре пам’ятає, яким було воно за часів Польщі: важке, підневільне. Часто згадує той час, коли чорна нацистська машина понівечила вирощене селянськими руками хлібне колосся. І впало воно на землю, зронивши роси-сльози.
А невдовзі сльози проливали жителі села: німці стали вивозити молодь на роботу. Не минули й сім’ї Нецьких. Довелось у товарних вагонах їхати в чужий край, працювати у німецьких маєтках. Але вижив наш земляк. А коли повернувся додому, взявся до роботи. Важко було?
“Не відчували втоми, – каже ветеран. – Не рахувалися з часом, не мали ні вихідних, ні відпусток. Та ще й вдома по господарству треба було поратися”.
Доля послала чудову дружину. Наче в тумані, пливли у спогадах роки їх спільної життєвої долі. Вистачало всього – і доброго, і поганого. Але не втратили з роками того, що колись народилося в їх молодих серцях, – почуття любові, поваги і взаєморозуміння. Вони вистояли. Раділи, коли народилися дві донечки. Звичайно, діти зростали у дружній сім’ї, завжди відчуваючи любов та турботу. І нині на батьківський ювілей прилетіли до рідного дому, аби вклонитися низенько татовим рокам, поцілувати натруджені руки, заглянути в люблячі очі.
«Ми гордимося своїми батьком і матір’ю, цінуємо, що зросли в такій чудовій сім’ї. Сьогодні зворушені увагою до них з боку влади, соціальної служби, працівників культури, вчителів і учнів місцевої школи. Бо батьківська турбота, любов, мудре слово – завжди потрібні нам, дітям», – зі сльозами радості на очах говорили доньки.
Незважаючи на роки, Степан Андрійович гарний співрозмовник, обізнаний із сьогоднішнім життям країни. Серце ветерана крається – в країні йде війна. Гине наша молодь. Він не забув, що його молодість пройшла в горі, війні, підневільній роботі на чужині.
Ювілей Степана Андрійовича Нецького вилився у велике свято, зіткане з добра, любові, щирості. Лунали вітання й від працівників культури. Адже на схилі років Степану Андрійовичу довелося працювати в своєму будинку культури. Тож добре знайома робота організатора різних заходів. Мав і має (всі переконалися) чудовий голос. Співав українських народних пісень. Деякі з них чудовим голосом подарував присутнім. Це було неперевершено красиво. До ювіляра прибув народний аматорський МБК «Любава», виступ якого зворушив і зачарував.
Я побувала в родині Нецьких, в уяві пройшлася «стежками» красивого життя людини праці. Це — ніби чудова книга, яку хочеться читати і передавати наступним поколінням. Біографія ветерана – частина історії нашого краю.
Я передала ювіляру Подяку від голови Ковельської РВА Ольги Черен, голови районної ради В’ячеслава Шворака. Від себе хочу сказати:
«Спасибі за працю, життєву позицію. Ви ніколи не зупинялись, впевнено та наполегливо йшли вперед, навчаючись, працюючи на керівних посадах, ділились багатим досвідом. Ви пройшли крізь роки випробувань, даруючи оточуючим мудрість та добрі справи. Ви є прикладом гідності.
І сьогодні, маючи досвід життя у різні політичні епохи, в різних державах, щиро вболіваєте за долю своєї країни, фундамент й незалежність якої Ви здобували, і нині щиро чекаєте нашої Перемоги.
Нехай кожен день буде даниною вдячності за Ваш великий, не завжди легкий, життєвий шлях.
Тож щасливих, спокійних Вам років, турботи від рідних та влади. Ваш ювілей співпав з чудовим святом Покрови. Нехай Покрова Божої Матері примножує Вам здоров’я і літа!».
Валентина Січкар,
голова Ковельської районної ветеранської організації.
Багата золота осінь на події. Вони скрашують наші життя, як жовтневе листя, залишаючи добрий спогад у душах. Бо життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки червоні і чорні кольори, а має багато різноманітних відтінків.
…Обсипала осінь багряним своїм дощем обійстя Нецького Степана Андрійовича, жителя с. Почапи Любомльської громади, нагадавши про золотий ювілей.
Сто років – то ціла епоха, шлях, сповнений праці, мудрості, турботи, радості, любові та ще й незламної сили духу. Це – роки, віддані сім’ї, донькам, родині, односельчанам. Це та велика батьківська мудрість, яку вони мають черпати у ювіляра.
Ювілей Степана Сергійовича – подія не тільки роди- нна, а всього села, району, вона вражає і захоплює. Бо життя ветерана – скарбниця досвіду, приклад гідності, щирості й патріотизму.
В той день оселя Нецьких повнилась гостями. Першими вітали представники місцевої влади. Зокрема, Ігор Торба – секретар виконавчого комітету міської ради наголосив: «Сто років – це не просто дата. Це символ життєвої сили, мудрості і досвіду. Де б не працював ювіляр, до чого б не торкались його руки, скрізь залишав часточку своєї душі, серця, до всього ставився відповідально».
Його трудовий шлях не завжди був гладким. Траплялися й терни. Після закінчення Другої світової війни повернувся додому виснаженим, адже зазнав важкої неволі у Німеччині. Довелося Степану Андрійовичу одразу братися до роботи. Орав, сіяв, збирав урожай, втоми не відчував. Знав: треба. Пройшов шлях хлібороба з честю – від сівача до керівника господарства. За високі трудові досягнення, активну життєву позицію нагороджений трьома орденами.
Та найбільше ювіляр любив людей, з котрими доводилось іти по життю – знав їх проблеми, завжди допомагав. Отримав звання «Праведник народів світу».
Життя прожити – не поле перейти. Ювіляр добре пам’ятає, яким було воно за часів Польщі: важке, підневільне. Часто згадує той час, коли чорна нацистська машина понівечила вирощене селянськими руками хлібне колосся. І впало воно на землю, зронивши роси-сльози.
А невдовзі сльози проливали жителі села: німці стали вивозити молодь на роботу. Не минули й сім’ї Нецьких. Довелось у товарних вагонах їхати в чужий край, працювати у німецьких маєтках. Але вижив наш земляк. А коли повернувся додому, взявся до роботи. Важко було?
“Не відчували втоми, – каже ветеран. – Не рахувалися з часом, не мали ні вихідних, ні відпусток. Та ще й вдома по господарству треба було поратися”.
Доля послала чудову дружину. Наче в тумані, пливли у спогадах роки їх спільної життєвої долі. Вистачало всього – і доброго, і поганого. Але не втратили з роками того, що колись народилося в їх молодих серцях, – почуття любові, поваги і взаєморозуміння. Вони вистояли. Раділи, коли народилися дві донечки. Звичайно, діти зростали у дружній сім’ї, завжди відчуваючи любов та турботу. І нині на батьківський ювілей прилетіли до рідного дому, аби вклонитися низенько татовим рокам, поцілувати натруджені руки, заглянути в люблячі очі.
«Ми гордимося своїми батьком і матір’ю, цінуємо, що зросли в такій чудовій сім’ї. Сьогодні зворушені увагою до них з боку влади, соціальної служби, працівників культури, вчителів і учнів місцевої школи. Бо батьківська турбота, любов, мудре слово – завжди потрібні нам, дітям», – зі сльозами радості на очах говорили доньки.
Незважаючи на роки, Степан Андрійович гарний співрозмовник, обізнаний із сьогоднішнім життям країни. Серце ветерана крається – в країні йде війна. Гине наша молодь. Він не забув, що його молодість пройшла в горі, війні, підневільній роботі на чужині.
Ювілей Степана Андрійовича Нецького вилився у велике свято, зіткане з добра, любові, щирості. Лунали вітання й від працівників культури. Адже на схилі років Степану Андрійовичу довелося працювати в своєму будинку культури. Тож добре знайома робота організатора різних заходів. Мав і має (всі переконалися) чудовий голос. Співав українських народних пісень. Деякі з них чудовим голосом подарував присутнім. Це було неперевершено красиво. До ювіляра прибув народний аматорський МБК «Любава», виступ якого зворушив і зачарував.
Я побувала в родині Нецьких, в уяві пройшлася «стежками» красивого життя людини праці. Це — ніби чудова книга, яку хочеться читати і передавати наступним поколінням. Біографія ветерана – частина історії нашого краю.
Я передала ювіляру Подяку від голови Ковельської РВА Ольги Черен, голови районної ради В’ячеслава Шворака. Від себе хочу сказати:
«Спасибі за працю, життєву позицію. Ви ніколи не зупинялись, впевнено та наполегливо йшли вперед, навчаючись, працюючи на керівних посадах, ділились багатим досвідом. Ви пройшли крізь роки випробувань, даруючи оточуючим мудрість та добрі справи. Ви є прикладом гідності.
І сьогодні, маючи досвід життя у різні політичні епохи, в різних державах, щиро вболіваєте за долю своєї країни, фундамент й незалежність якої Ви здобували, і нині щиро чекаєте нашої Перемоги.
Нехай кожен день буде даниною вдячності за Ваш великий, не завжди легкий, життєвий шлях.
Тож щасливих, спокійних Вам років, турботи від рідних та влади. Ваш ювілей співпав з чудовим святом Покрови. Нехай Покрова Божої Матері примножує Вам здоров’я і літа!».
Валентина Січкар, голова Ковельської районної ветеранської організації.
Багата золота осінь на події. Вони скрашують наші життя, як жовтневе листя, залишаючи добрий спогад у душах. Бо життя кожної людини багатогранне і складне. Воно містить у собі не тільки червоні і чорні кольори, а має багато різноманітних відтінків.
Залишити коментар