Повідомлення в номер / «Тільки для дорослих»

Як відомо, в колишньому срср сексу не було. Про це якось на так званому центральному телебаченні під час проведення одного з перших американсько-радянських «телемостів», яке вели Філ Донаг’ю та Володимир Познер, гордо заявила московська патріотка.

Фраза стала популярною, бо, звичайно, таємний секс у країні «розвинутого соціалізму»  був, але, як  кажуть, не для всіх і про нього відкрито не говорили, не писали, в кіно не показували. Але в період горбачовської перебудови, коли власне і відбувся той телеміст, слова комуністичної фанатки прозвучали двояко. Всі знали (або здогадувались), що вище партійно-політичне керівництво вело далеко не чернечий спосіб життя, вміє і випити, і закусити, і погуляти.

“Приклад” подавали перші особи партії, як згодом стало відомо широкій громадськості. Їх наслідували молодші за віком і рангом товариші й товаришки, котрі дозволяли собі час від часу «розслабитися». Але робили це тихо, без реклами, як кажуть, шито-крито. Всі знали: вскочиш у гречку, не дотримуючись суворої конспірації, наслідки будуть плачевними. Можеш і партійність втратити, і престижну посаду.

Пам’ятаю, як в одному з волинських райцентрів трапилася трагікомічна історія:   двоє солідних керівників закохалися в одну дуже симпатичну жінку. В українській історії таке траплялося не раз – згадаймо хоча б гоголівські «Вечори поблизу Диканьки». Хитрі й спритні жіночки, які користувалися популярністю у шанувальників їх сексуального таланту, ніколи не відмовляли залицяльникам. Як казала одна досвідчена дама: «Всім хватить, ще й закопають» (перепрошую за натуралізм).

І тут би «вистачило», якби не рідний чоловік тієї красотулі: він написав скаргу на обох начальників першому секретарю райкому партії. Той теж був не святим, але вдіяти нічого не міг: раз один член партії пише одразу на двох членів – реакція має бути. Тому перший скликав бюро райкому кпу. Доки воно збиралося, виникла ще одна надзвичайна ситуація: довідавшись про скаргу, невдахи-коханці вирішили, що її написав… один із них.

Отож, зустрівшись на вулиці, затіяли бійку між собою. Довелося викликати міліцейський наряд. Хлопці  у формі прибули оперативно, склали протокол, але з поваги до солідних персон до кпз не забрали,  а розвезли по домівках. Правда, документи передали до райкому партії.

Особову справу двох членів партії спочатку розглянула партійна комісія, яку очолював колишній  кадебіст (теж не без гріха), а вже потім документи спрямували на бюро. Перший секретар переживав не менше за винуватців конфлікту. Адже обох  добре знав, не раз бували в одній компанії, разом випивали, їздили «на дівчат», а тут така придибенція…

Але дружба  дружбою, а служба службою. Довелося персональну справу войовничих донжуанів розглядати. Щоправда, без участі ревнивого чоловіка та його зрадниці-дружини, котра довго переконувала благовірного у своїй невинуватості.

– Це все наклеп, – доступно пояснила чоловікові. – От побачиш: на бюро розберуться і встановлять справедливість.

І «справедливість» встановили. У «закритому» режимі начальникам пояснили роль і значення морального кодексу будівника комунізму, необхідність жити за його принципами. Члени бюро, не послухавши голову парткомісії, який вимагав вигнати розпусників з кпрс, обмежилися суворою доганою без занесення до особової облікової   картки.

Після засідання бюро перший у своєму кабінеті провів довірливу бесіду із «суворо» покараними  і сказав: «Не вмієте грішити – не беріться. Не ваша то справа. Рекомендую помиритися з автором скарги, поінформувати про рішення бюро, яке у всьому розібралося і визнало вас жертвам наклепу. Йдіть і робіть так, як рекомендую! На посадах залишаєтесь. Бойові члени нам ще будуть потрібні – перебудова тільки починається».

Втілюючи в життя прийняте бюро рішення, начальники помирилися з чоловіком тільки відомими їм методами, реабілітували від несправедливих звинувачень кохану дружину і особистим прикладом довели: в срср сексу нема і не може бути.

Михайло Кузьмук.

Як відомо, в колишньому срср сексу не було. Про це якось на так званому центральному телебаченні під час проведення одного з перших американсько-радянських «телемостів», яке вели Філ Донаг’ю та Володимир Познер, гордо заявила московська патріотка.

Фраза стала популярною, бо, звичайно, таємний секс у країні «розвинутого соціалізму»  був, але, як  кажуть, не для всіх і про нього відкрито не говорили, не писали, в кіно не показували. Але в період горбачовської перебудови, коли власне і відбувся той телеміст, слова комуністичної фанатки прозвучали двояко. Всі знали (або здогадувались), що вище партійно-політичне керівництво вело далеко не чернечий спосіб життя, вміє і випити, і закусити, і погуляти.

“Приклад” подавали перші особи партії, як згодом стало відомо широкій громадськості. Їх наслідували молодші за віком і рангом товариші й товаришки, котрі дозволяли собі час від часу «розслабитися». Але робили це тихо, без реклами, як кажуть, шито-крито. Всі знали: вскочиш у гречку, не дотримуючись суворої конспірації, наслідки будуть плачевними. Можеш і партійність втратити, і престижну посаду.

Пам’ятаю, як в одному з волинських райцентрів трапилася трагікомічна історія:   двоє солідних керівників закохалися в одну дуже симпатичну жінку. В українській історії таке траплялося не раз – згадаймо хоча б гоголівські «Вечори поблизу Диканьки». Хитрі й спритні жіночки, які користувалися популярністю у шанувальників їх сексуального таланту, ніколи не відмовляли залицяльникам. Як казала одна досвідчена дама: «Всім хватить, ще й закопають» (перепрошую за натуралізм).

І тут би «вистачило», якби не рідний чоловік тієї красотулі: він написав скаргу на обох начальників першому секретарю райкому партії. Той теж був не святим, але вдіяти нічого не міг: раз один член партії пише одразу на двох членів – реакція має бути. Тому перший скликав бюро райкому кпу. Доки воно збиралося, виникла ще одна надзвичайна ситуація: довідавшись про скаргу, невдахи-коханці вирішили, що її написав… один із них.

Отож, зустрівшись на вулиці, затіяли бійку між собою. Довелося викликати міліцейський наряд. Хлопці  у формі прибули оперативно, склали протокол, але з поваги до солідних персон до кпз не забрали,  а розвезли по домівках. Правда, документи передали до райкому партії.

Особову справу двох членів партії спочатку розглянула партійна комісія, яку очолював колишній  кадебіст (теж не без гріха), а вже потім документи спрямували на бюро. Перший секретар переживав не менше за винуватців конфлікту. Адже обох  добре знав, не раз бували в одній компанії, разом випивали, їздили «на дівчат», а тут така придибенція…

Але дружба  дружбою, а служба службою. Довелося персональну справу войовничих донжуанів розглядати. Щоправда, без участі ревнивого чоловіка та його зрадниці-дружини, котра довго переконувала благовірного у своїй невинуватості.

– Це все наклеп, – доступно пояснила чоловікові. – От побачиш: на бюро розберуться і встановлять справедливість.

І «справедливість» встановили. У «закритому» режимі начальникам пояснили роль і значення морального кодексу будівника комунізму, необхідність жити за його принципами. Члени бюро, не послухавши голову парткомісії, який вимагав вигнати розпусників з кпрс, обмежилися суворою доганою без занесення до особової облікової   картки.

Після засідання бюро перший у своєму кабінеті провів довірливу бесіду із «суворо» покараними  і сказав: «Не вмієте грішити – не беріться. Не ваша то справа. Рекомендую помиритися з автором скарги, поінформувати про рішення бюро, яке у всьому розібралося і визнало вас жертвам наклепу. Йдіть і робіть так, як рекомендую! На посадах залишаєтесь. Бойові члени нам ще будуть потрібні – перебудова тільки починається».

Втілюючи в життя прийняте бюро рішення, начальники помирилися з чоловіком тільки відомими їм методами, реабілітували від несправедливих звинувачень кохану дружину і особистим прикладом довели: в срср сексу нема і не може бути.