Дехто з нас (а, може, й більшість) сповідує принцип: «Прожив день – і слава Богу!». Як правило, ми цінуємо сучасне, шануємо нині сущих, окремим з них співаємо дифірамби. Коли ж події і люди відходять у минуле, згадуємо їх дуже рідко або взагалі забуваємо.
В цьому дивного немає нічого – такі реалії людського буття. Особисто мені це не зовсім подобається, але вдіяти нічого не можу. Єдине, що можу – на шпальтах газети чи книги згадати тих, хто творив історію нашого краю, залишивши слід на рідній землі.
З нагоди Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку, який відзначатимемо у неділю 16 листопада, виникло бажання бодай коротко розповісти про тих, хто стояв біля витоків радіожурналістики Ковельщини, сіяв зерна розумного, доброго, вічного у душах і серцях ковельчан. Про багатьох із них представники молодшого (та й середнього) поколінь майже нічого не знають.
Так от, місцеве радіомовлення в Ковелі започаткували з ініціативи органів тодішньої влади у 60-70-их роках минулого століття. Радіостудія розміщувалася в приміщенні районного вузла зв’язку, фахівці якого на чолі з адміністрацією несли персональну відповідальність за якість передач, охоплення ними якомога більшої аудиторії. Гучномовці, або як їх називали, «брехунці», були практично в кожному домі, деякі розміщували на стовпах міських та сільських вулиць.

Дехто з нас (а, може, й більшість) сповідує принцип: «Прожив день – і слава Богу!». Як правило, ми цінуємо сучасне, шануємо нині сущих, окремим з них співаємо дифірамби. Коли ж події і люди відходять у минуле, згадуємо їх дуже рідко або взагалі забуваємо.
В цьому дивного немає нічого – такі реалії людського буття. Особисто мені це не зовсім подобається, але вдіяти нічого не можу. Єдине, що можу – на шпальтах газети чи книги згадати тих, хто творив історію нашого краю, залишивши слід на рідній землі.
З нагоди Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку, який відзначатимемо у неділю 16 листопада, виникло бажання бодай коротко розповісти про тих, хто стояв біля витоків радіожурналістики Ковельщини, сіяв зерна розумного, доброго, вічного у душах і серцях ковельчан. Про багатьох із них представники молодшого (та й середнього) поколінь майже нічого не знають.
Так от, місцеве радіомовлення в Ковелі започаткували з ініціативи органів тодішньої влади у 60-70-их роках минулого століття. Радіостудія розміщувалася в приміщенні районного вузла зв’язку, фахівці якого на чолі з адміністрацією несли персональну відповідальність за якість передач, охоплення ними якомога більшої аудиторії. Гучномовці, або як їх називали, «брехунці», були практично в кожному домі, деякі розміщували на стовпах міських та сільських вулиць.
Першими дикторами, що працювали на громадських засадах, тобто абсолютно безоплатно, були Світлана Волонтир і Костянтин Гризентович. Пані Світлана трудилась у міжторзі (управлінні торгівлі, яке займалася так званою «мішаною» торгівлею – реалізувало промислові і продовольчі товари). Вона була активною учасницею художньої самодіяльності, мала гарний голос, який добре сприймали слухачі. Костянтин Гризентович, педагог, пізніше – директор однієї з міських шкіл, імпонував людям своєю ерудицією, інтелігентністю, вміло поставленою дикцією. Їх ковельчани слухали із задоволенням.
Згодом постала потреба створити штатну радіостудію: партійні органи розуміли значення «живого» слова в ефірі проводового радіо. На роботу кореспондента-організатора місцевого радіомовлення запросили завідувачку відділу промисловості тодішньої міськрайонної газети Ніну Тарасенко. Костянтин Євгенович продовжував своє «дикторство» на громадських засадах.
Звичайно, інформація, яку транслювало тодішнє радіо, особливою різноманітністю не відзначалося (передовики виробництва, соціалістичне значення, надої і урожайність, виробничі плани і їх виконання), але передачі «Говорить Ковель!», які виходили, по-моєму, тричі на тиждень, користувалися популярністю у слухачів, що мали радіорепродуктори, а таких було дуже багато.
Після того, як Ніна Павлівна перейшла працювати у райвиконком на посаду завідувачки відділу культури, її замінила Ярослава Тарасюк, входячи до штату редакції газети. Згодом рішенням органів влади створили редакцію місцевого радіомовлення як самостійну структуру. Пані Ярослава працювала досить довго (знову ж таки разом із Костянтином Гризентовичем), готувала цікаві передачі, адже потрібно було бути не тільки диктором, а й виконувати роль кореспондента: їздити у відрядження, брати інтерв’ю, готувати їх до ефіру, а також записи пересилати на Волинське радіо. Крім того, диктори «озвучували» різноманітні заходи, що відбувалися у Ковелі з нагоди різних подій і свят.
Вони, зокрема, коментували проходження центральною площею міста колон демонстрантів 1 травня і 7 листопада, марші учасників пантомім, маніфестацій тощо. Пізніше до цієї справи залучили молодого за віком, але із гарно поставленим голосом та чудовою дикцією Леоніда Никитюка.
Через деякий час редакцію ковельського радіо значно розширили і підпорядкували обласному телерадіокомітету, очолюваного Заслуженим журналістом України Святославом Пирожком. Безпосередньо за волинське радіомовлення, вирішення його проблем відповідав Василь Федчук – вмілий організатор, талановитий журналіст, щира і душевна людина.
Естафету Ярослави Тарасюк перейняв Петро Горщарук, а пізніше – Марія Сервачинська. Невеликий колектив, який складався переважно з колишніх працівників редакції газети, трудився дружно, злагоджено, як-то кажуть, «з вогником».
На жаль, сьогодні Ковель не має свого радіо, бо в силу різних причин його діяльність була припинена, а проводове радіо взагалі зникло. На зміну прийшли інші технічні засоби масової інформації. Не скажу, що стало краще. Особисто я вважаю, що проводові радіо свою позитивну роль відіграло у житті ковельчан. Не один раз виступав в ефірі і ваш покірний слуга, для якого 16 листопада теж є святом. Тому всіх причетних до ковельського і волинського радіо вважаю своїми колегами й сердечно здоровлю з прийдешнім Днем радіо, телебачення і зв’язку.
Будьте здорові, щасливі, успішні, спільно наближаймо переможний мир в Україні! Перепрошую, що можливо, когось із колег не загадав, бо часу минуло багато, не все у пам’яті збереглося.
Вітання – і колегам з Телевізійного Центру Ковель, особливо його фундатору і керівнику Ігорю Тарасенку, який продовжив справу мами Ніни Павлівни – щоправда, вже на ниві телебачення. Допомогли йому «стати на ноги» колишній міський голова Євген Поліщук, завідувач одного з відділів міськвиконкому Михайло Фурман (на жаль, обидва покійні – вічна їм пам’ять!). До речі, «вихованцями» ТЦК є відомі у Ковелі та на Волині люди – нинішній міський голова Ігор Чайка, колишній заступник міського голови Ігор Прокопів та інші.
Щастя, миру і добра усім причетним до свята!
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар