Повідомлення в номер / Магія рук і щедрість душі творять дива на полотні

Старовижівчани знають Валентину Мороз як творчу особистість: вона вже багато років співає у ветеранському хорі «Надвечір’я» і є старостою цього колективу, має талант до вишивання, у чому переконалися ті, хто відвідав виставку її робіт, що діяла у Старовижівському краєзнавчому музеї. 

Її рушники, картини, серветки, ікони, наповнені особливою енергетикою і любов’ю, бачили поціновувачі старовинного українського мистецтва на виставках у Луцьку, Києві і навіть за кордоном.  

Уперше вона взялася за голку, коли ще була п’ятикласницею. 

– Мама вишивала, і я вирішила спробувати. Спершу для себе, а потім готувала весільні рушники для доньок. А ще шість уже маю для внучки, – розповідає Валентина Степанівна. – Вишиваю скрізь, де тільки є змога, навіть перебуваючи у лікарні чи санаторії. 

У творчому доробку майстрині більш як 70 вишитих робіт. Деякі стали подарунком для рідних та близьких, а більшість прикрашають оселю вишивальниці, наповнюючи кожну кімнату теплом, особливим затишком, бо створені з любов’ю до прадавнього ремесла, секрети якого старовижівчанці передала її мама, уже покійна, Ганна Гордіївна. Скатертини та рушники, які ще вона вишивала, пані Валентина зберігає як родинні реліквії. 

 – Особливо дорогі для мене мамині рушники. Одному з них, либонь, більш як 90 років. Він вишитий старовинним узором гладдю. Другий – «Ромашки голубі» – останній, який вона вишила за свого життя. Якраз його беру на сцену, коли співаємо пісню про маму, – каже моя співрозмовниця.    

Схеми вишивок вона шукає у мистецьких крамницях, на базарах, але береться лише за ті, які передають позитивні емоції. Її картини різні за сюжетами: на духовну тематику, про природу, модернові, з давньогрецької історії («Тріада») і навіть відтворюють роботи відомих українських художників, як-от «На гойдалці» та «Через кладку» Костянтина Трутовського. Саме над останніми пані Валя працювала найдовше, бо довелося покласти на полотно майже сто тисяч хрестиків. За роботою часто засиджується допізна, не відчуваючи, як пролітає час.

–  Найважче передавати обличчя людей, – зізнається майстриня. – Якщо десь зробиш помилку, воно виходить перекошене і погляд уже не той. 

І додає: виправляти помилку допомагає чоловік Василь Іванович. До захоплення дружини він ставиться з розумінням, адже в парі прожили вже 50 років. Саме його Валентина Степанівна іноді просить перерахувати хрестики, а лічити іноді доводиться аж до кількох тисяч. До речі, раніше чоловік сам виготовляв рамки для вишитих дружиною картин, бо без них роботи не мають того ошатного вигляду, який і надає їм завершеності, як останній акорд пісні.

Вишивальниця – активна учасниця ветеранського хору «Надвечір’я», староста цього колективу. Чи не тому її вишиті роботи «звучать»: так тонко і виразно передає вона на полотні не тільки зображення, а й звуки. Ось б’ють копитами баскі коні, а тут тихо підкрадається кіт, або дзюрчить потічок. У цих картинах відчувається щось живе і тепле, в що було вкладено душу і світлі емоції, а це справляє враження на кожного, хто їх споглядає. 

Під час відкриття виставки, на якій у краєзнавчому музеї було представлено майже 40 робіт майстрині, своїми враженнями від творчості Валентини Мороз поділилися волинська поетеса Валентина Клюнтер, директорка музею Наталія Ковальчук, місцевий краєзнавець Микола Шаясюк, керівник хору «Надвечір’я» В’ячеслав Нідзельський та учасниця цього колективу Валентина Боть та інші. Усі вони відзначали надзвичайно тонке сприйняття авторкою вишитих творів навколишнього світу, а від цього вони передають найменші нюанси та відтінки настроїв, багату та розмаїту палітру кольорів. 

Валентина Мороз за  професією медсестра. Працювала у сільському медпункті, тривалий час очолювала місцевий осередок Червоного Хреста. Тепер, у пору своєї золотої осені, кохається у трьох речах: вишивці, пісні й квітах. На обійсті її садиби – справжній трояндовий рай: більш як 50 кущів прикрашають квітник. 

– Звісно, і до квітника, і до городу треба докласти чимало праці, і домашні клопоти забирають час, але як тільки випадає вільна хвилина, беруся за вишивку або за малювання, – розповідає моя співрозмовниця, яка віднедавна почала створювати картини за номерами.

Валентина Степанівна також пише щоденник, впорядковує своєрідний літопис ветеранського хору «Надвечір’я». Хоча колесо її життя повернуло за сьомий десяток літ, вона не стомлюється наповнювати його творчістю, яка допомагає радіти життю, робить навколишній світ добрішим, світлішим, щирішим.  

Валентина БЛІНОВА.

На СВІТЛИНАх:  Валентина Мороз;  подружжя Морозів;  Валентина Клюнтер привітала вишивальницю;   Валентина Мороз разом із учасниками хору «Надвечір’я»; роботи вишивальниці.   

Фото з архіву автора. 

Старовижівчани знають Валентину Мороз як творчу особистість: вона вже багато років співає у ветеранському хорі «Надвечір’я» і є старостою цього колективу, має талант до вишивання, у чому переконалися ті, хто відвідав виставку її робіт, що діяла у Старовижівському краєзнавчому музеї. 

Її рушники, картини, серветки, ікони, наповнені особливою енергетикою і любов’ю, бачили поціновувачі старовинного українського мистецтва на виставках у Луцьку, Києві і навіть за кордоном.  

Уперше вона взялася за голку, коли ще була п’ятикласницею. 

– Мама вишивала, і я вирішила спробувати. Спершу для себе, а потім готувала весільні рушники для доньок. А ще шість уже маю для внучки, – розповідає Валентина Степанівна. – Вишиваю скрізь, де тільки є змога, навіть перебуваючи у лікарні чи санаторії. 

У творчому доробку майстрині більш як 70 вишитих робіт. Деякі стали подарунком для рідних та близьких, а більшість прикрашають оселю вишивальниці, наповнюючи кожну кімнату теплом, особливим затишком, бо створені з любов’ю до прадавнього ремесла, секрети якого старовижівчанці передала її мама, уже покійна, Ганна Гордіївна. Скатертини та рушники, які ще вона вишивала, пані Валентина зберігає як родинні реліквії. 

 – Особливо дорогі для мене мамині рушники. Одному з них, либонь, більш як 90 років. Він вишитий старовинним узором гладдю. Другий – «Ромашки голубі» – останній, який вона вишила за свого життя. Якраз його беру на сцену, коли співаємо пісню про маму, – каже моя співрозмовниця.    

Схеми вишивок вона шукає у мистецьких крамницях, на базарах, але береться лише за ті, які передають позитивні емоції. Її картини різні за сюжетами: на духовну тематику, про природу, модернові, з давньогрецької історії («Тріада») і навіть відтворюють роботи відомих українських художників, як-от «На гойдалці» та «Через кладку» Костянтина Трутовського. Саме над останніми пані Валя працювала найдовше, бо довелося покласти на полотно майже сто тисяч хрестиків. За роботою часто засиджується допізна, не відчуваючи, як пролітає час.

–  Найважче передавати обличчя людей, – зізнається майстриня. – Якщо десь зробиш помилку, воно виходить перекошене і погляд уже не той. 

І додає: виправляти помилку допомагає чоловік Василь Іванович. До захоплення дружини він ставиться з розумінням, адже в парі прожили вже 50 років. Саме його Валентина Степанівна іноді просить перерахувати хрестики, а лічити іноді доводиться аж до кількох тисяч. До речі, раніше чоловік сам виготовляв рамки для вишитих дружиною картин, бо без них роботи не мають того ошатного вигляду, який і надає їм завершеності, як останній акорд пісні.

Вишивальниця – активна учасниця ветеранського хору «Надвечір’я», староста цього колективу. Чи не тому її вишиті роботи «звучать»: так тонко і виразно передає вона на полотні не тільки зображення, а й звуки. Ось б’ють копитами баскі коні, а тут тихо підкрадається кіт, або дзюрчить потічок. У цих картинах відчувається щось живе і тепле, в що було вкладено душу і світлі емоції, а це справляє враження на кожного, хто їх споглядає. 

Під час відкриття виставки, на якій у краєзнавчому музеї було представлено майже 40 робіт майстрині, своїми враженнями від творчості Валентини Мороз поділилися волинська поетеса Валентина Клюнтер, директорка музею Наталія Ковальчук, місцевий краєзнавець Микола Шаясюк, керівник хору «Надвечір’я» В’ячеслав Нідзельський та учасниця цього колективу Валентина Боть та інші. Усі вони відзначали надзвичайно тонке сприйняття авторкою вишитих творів навколишнього світу, а від цього вони передають найменші нюанси та відтінки настроїв, багату та розмаїту палітру кольорів. 

Валентина Мороз за  професією медсестра. Працювала у сільському медпункті, тривалий час очолювала місцевий осередок Червоного Хреста. Тепер, у пору своєї золотої осені, кохається у трьох речах: вишивці, пісні й квітах. На обійсті її садиби – справжній трояндовий рай: більш як 50 кущів прикрашають квітник. 

– Звісно, і до квітника, і до городу треба докласти чимало праці, і домашні клопоти забирають час, але як тільки випадає вільна хвилина, беруся за вишивку або за малювання, – розповідає моя співрозмовниця, яка віднедавна почала створювати картини за номерами.

Валентина Степанівна також пише щоденник, впорядковує своєрідний літопис ветеранського хору «Надвечір’я». Хоча колесо її життя повернуло за сьомий десяток літ, вона не стомлюється наповнювати його творчістю, яка допомагає радіти життю, робить навколишній світ добрішим, світлішим, щирішим.  

На СВІТЛИНАх:  Валентина Мороз;  подружжя Морозів;  Валентина Клюнтер привітала вишивальницю;   Валентина Мороз разом із учасниками хору «Надвечір’я»; роботи вишивальниці.   

Фото з архіву автора.