В кожного друкованого видання є свої читачі. У якого – більше, в якого – менше.
Чимало читачів і у «Вістей Ковельщини». Серед них – і молодші, і старші, і жінки, і чоловіки. Але чомусь «найдорожчими» для журналістів є люди поважного віку. Щочетверга, тільки-но розвидниться, вони чимдуж поспішають до приміщення редакції, щоб отримати свіжий номер газети. І не просто отримати, а й поділитися думками, враженнями, спостереженнями.
— Дуже сподобався фоторепортаж про «парафіяльних павучків», — мовить жіночка в літах. – У нашому храмі теж створена волонтерська група. Будемо вдячні, якщо напишете про неї.
— Надзвичайно цікавим був номер за 13 листопада, — захоплено говорить ще одна читачка, яка передплачує «міськрайонку» в редакції багато років поспіль. – Зворушила авторська сторінка Анатолія Семенюка, а особливо його нарис «З історії однієї церкви». В молоді роки я з батьками завжди їздила на храмове свято в Клевецьк. Незабутні враження!
— Добре, що в газеті є цікаві розповіді і про ветеранів праці, і про молодь, — зауважує чоловік з паличкою в руках. – Передайте Валентині Січкар подяку за кореспонденцію «Дві жінки — дві долі». Гарно і щиро написано. Із задоволенням прочитав вірші Анни Бойко (Кічки). Має людина талант!
Таких розмов не перелічити. Бо оті “найдорожчі” читачі – це не просто люди, яким дороге українське друковане слово. Вони – жива історія краю, багато пережили і багато побачили – як доброго, так і поганого. Ветерани знають ціну праці і хліба, можуть об’єктивно оцінити дії нашої влади, починаючи з київської і закінчуючи місцевою. А головне – шанують журналістську працю і дуже хочуть, щоб газета ще довго тішила їх.
Ми вдячні за довіру і підтримку. І теж хочемо, щоб ранок кожного наступного четверга розпочинався відвідинами редакції цих шанованих і по-справжньому «дорогих» людей.
Як кажуть, будьмо й надалі разом!
В кожного друкованого видання є свої читачі. У якого – більше, в якого – менше.
Чимало читачів і у «Вістей Ковельщини». Серед них – і молодші, і старші, і жінки, і чоловіки. Але чомусь «найдорожчими» для журналістів є люди поважного віку. Щочетверга, тільки-но розвидниться, вони чимдуж поспішають до приміщення редакції, щоб отримати свіжий номер газети. І не просто отримати, а й поділитися думками, враженнями, спостереженнями.
— Дуже сподобався фоторепортаж про «парафіяльних павучків», — мовить жіночка в літах. – У нашому храмі теж створена волонтерська група. Будемо вдячні, якщо напишете про неї.
— Надзвичайно цікавим був номер за 13 листопада, — захоплено говорить ще одна читачка, яка передплачує «міськрайонку» в редакції багато років поспіль. – Зворушила авторська сторінка Анатолія Семенюка, а особливо його нарис «З історії однієї церкви». В молоді роки я з батьками завжди їздила на храмове свято в Клевецьк. Незабутні враження!
— Добре, що в газеті є цікаві розповіді і про ветеранів праці, і про молодь, — зауважує чоловік з паличкою в руках. – Передайте Валентині Січкар подяку за кореспонденцію «Дві жінки — дві долі». Гарно і щиро написано. Із задоволенням прочитав вірші Анни Бойко (Кічки). Має людина талант!
Таких розмов не перелічити. Бо оті “найдорожчі” читачі – це не просто люди, яким дороге українське друковане слово. Вони – жива історія краю, багато пережили і багато побачили – як доброго, так і поганого. Ветерани знають ціну праці і хліба, можуть об’єктивно оцінити дії нашої влади, починаючи з київської і закінчуючи місцевою. А головне – шанують журналістську працю і дуже хочуть, щоб газета ще довго тішила їх.
Ми вдячні за довіру і підтримку. І теж хочемо, щоб ранок кожного наступного четверга розпочинався відвідинами редакції цих шанованих і по-справжньому «дорогих» людей.
Як кажуть, будьмо й надалі разом!
В кожного друкованого видання є свої читачі. У якого – більше, в якого – менше.
Залишити коментар