Наш співрозмовник – голова Ковельської районної ради В’ячеслав Шворак
– В’ячеславе Петровичу! Дотримуючись традиції, напередодні Дня місцевого самоврядування, який в Україні відзначають 7 грудня, виникло бажання поспілкуватися з Вами як очільником представницького органу влади на Ковельщині. Дякуємо, що погодилися.
Звичайно, запитань до Вас багато: час такий, що люди бажають почути інформацію, як-то кажуть, з «перших вуст» від людини компетентної і відповідальної за свої слова і вчинки. А Ви, окрім того, що є головою районної ради, виконуєте обов’язки віцепрезидента з регіональної політики Української асоціації районних та обласних рад, очолюєте погоджувальну раду релігійних конфесій.
Отож, перше наше запитання таке: наскільки дієве місцеве самоврядування в Україні нині, в час війни? І чи потрібне воно в умовах зростання централізації влади, необхідності забезпечити її чітку вертикаль?
— Місцеве самоврядування під час війни стало не слабшим, а навпаки — значно міцнішим. Це підтверджує практика кожної громади України. Саме органи місцевої влади приймали на себе удари перших місяців повномасштабного вторгнення: організація оборони, логістика, прийом внутрішньо переміщених осіб, підтримка військових частин.
Звісно, що війна «виявила», як насправді мають діяти самоврядці в умовах війни та надзвичайної ситуації, якої в Україні ніколи за наших часів не було і подолання якої ніхто не вивчав в жодному навчальному закладі. Саме в умовах війни, як це не парадоксально, проявились справжні лідерські здібності керівників органів місцевого самоврядування. Правда, якщо геть відверто, проявились, на жаль, не у всіх.
Централізація в умовах війни — природний процес, бо держава має діяти швидко й узгоджено. Але воєнний стан не скасовує важливості місцевого самоврядування і жодним чином не обмежує його ані законодавчо, ані практично. Нам дуже дорого дається демократія. Саме за неї бореться сьогодні український народ, тому будь-які прояви узурпації влади неприпустимі.
Без громад, без місцевої ініціативи, без людей, які щодня вирішують практичні питання на місцях, ніяка вертикаль не буде ефективною.
Тому наша модель — це баланс: сильний центр і відповідальні громади. Обидві ланки доповнюють одна одну, а не конкурують. Дасть Бог, після війни, можна буде про це більш відверто поговорити.
– Нещодавно минуло 5 років від тих пір, як Вас обрано головою Ковельської районної ради. Що можете сказати про результати її роботи за цей період? Що б і кого відзначили знаком «плюс», а що і кого «мінус»?
— П’ять років для органу, який після адмінреформи суттєво змінив свої повноваження, — строк непростий. Але, на мою думку, Ковельська районна рада гідно впоралася зі своїми функціями.
До «плюсів» віднесу:
-- конструктивну співпрацю з 23 територіальними громадами;
-- створення дієвого майданчика для взаємодії між владою, правоохоронними структурами, релігійними конфесіями, громадськими організаціями;
-- активну волонтерську діяльність, у якій бере участь не лише голова ради, а й апарат ради, а також депутати;
-- реалізацію низки міжнародних контактів і партнерських проєктів;
-- відкритість і публічність у роботі.
Щодо «мінусів» — вони є у всіх. Хотілося б більшої ініціативності окремих депутатів, більшої участі громад у спільних програмах. Але це питання розвитку і відповідальності — ним потрібно займатися системно.
– Чи вдається районній раді бути свого роду координатором діяльності територіальних громад Ковельщини? Які проблеми вдається спільно розв’язувати, які чекають свого вирішення?
— Ми виконуємо саме координаційну функцію, і я вважаю це своєрідною унікальністю нашого району.
Серед спільних напрямків:
-- безпека й оборона;
-- дорожня інфраструктура;
-- охорона здоров’я на районному рівні;
-- вирішення питань соціального захисту;
-- взаємодія з військовими частинами та волонтерами;
-- реагування на надзвичайні ситуації.
Я зумисне наголошую на координаційній функції, адже сама районна рада не має фінансової можливості реалізовувати вищенаведене, оскільки у нас майже відсутня дохідна частина районного бюджету.
Проблеми, які ще потребують опрацювання, — це спільні інфраструктурні проєкти та системність у фінансуванні програм підтримки військових. Але рух уперед є, і це головне.
– Сьогодні в Україні триває російсько-українська війна. Наша держава зазнала колосальних втрат – і людських, і матеріальних. Ви часто буваєте у складі волонтерських груп на «гарячих» напрямках бойових дій.
Що можете сказати про загальну ситуацію на фронті, настрій наших захисників? Чого вони найбільше потребують і чим може допомогти кожен із нас?
— На фронті відчувається одночасно і виснаження, і незламність. Наші захисники — це люди неймовірної сили духу. Вони не скаржаться — вони працюють.
Їхній запит простий:
-- засоби захисту,
-- технології, які дають перевагу,
-- автомобілі, дрони, системи зв’язку,
-- медикаменти та елементарні побутові речі.
Та найвагоміше, чого зараз потребує фронт, – це люди. Жодна техніка і жодна технологія не можуть замінити людину.
Звісно, що підтримка також необхідна. Коли приїжджаєш до них, вони кажуть: «Нам важливо, що про нас не забувають».
Кожен з нас може допомогти — від гривні до організації зборів, від листів до волонтерських ініціатив.
– Кого із учасників волонтерського руху Ви б відзначили і на кого б закликали рівнятися інших? Яка в цьому роль релігійних організацій?
— У Ковельському районі багато людей, які працюють щиро й самовіддано. Я не люблю виділяти когось одного, бо це – командна праця. Це і наші капелани, і представники громадських організацій, і депутати, і підприємці, і звичайні жителі.
Релігійні конфесії відіграють надзвичайно важливу роль. Вони не лише возять допомогу, а й підтримують бійців духовно, що інколи означає більше, ніж матеріальна підтримка. Капелани сьогодні — незамінимі.
Як ви знаєте, при Ковельській районній раді діє Рада Церков і релігійних організацій Ковельщини, яка за ці роки довела свою ефективність не тільки низкою молитовних заходів, а й значною фінансовою і фізичною допомогою у посиленні нашої обороноздатності.
– Ви активні, образно кажучи, в міжнародних подіях, адже постійно відвідуєте країни Заходу, зустрічаєтеся там із представниками української діаспори, громадськості, духовенства, політикуму. Чи є якась практична користь від таких зустрічей, наприклад, для Ковельського району?
Який загалом настрій у наших зарубіжних партнерів, чи готові вони і надалі підтримувати Україну?
— Користь є, і вона вимірювана. Через міжнародні зв’язки ми отримуємо гуманітарну допомогу, обладнання, медичні матеріали, спеціальну техніку.
Але не менш важливо — це голос Ковельщини за кордоном. Під час зустрічей із політиками, дипломатами, громадськими діячами ми пояснюємо реальну ситуацію в Україні. І це формує правильну картину у тих, хто ухвалює рішення.
Щодо настроїв — вони неоднорідні. Є втома, але є й розуміння, що без перемоги України не буде стабільності в Європі. Підтримка триває, і ми маємо робити все, щоб вона не зменшувалася.
– В умовах воєнного стану проведення виборів до рад визнано недоцільним, хоча, на мою особисту думку, вибори на місцевому рівні можна було б провести. Суворі реалії сьогоднішнього дня вимагають рішучих змін в діяльності органів місцевого самоврядування, особливо в територіальних громадах. Яка Ваша думка з цього приводу?
— Я переконаний, що головне сьогодні — стабільність та єдність.
З юридичного погляду, вибори в умовах воєнного стану неможливі. З практичного — це величезний ризик для безпеки людей.
Так, місцеве самоврядування потребує оновлення, але це має відбутися після завершення бойових дій.
Зараз наше завдання — працювати там, де ми є, брати на себе більше відповідальності, змінювати громади не деклараціями, а діями.
– Я (і, мабуть, не тільки я) постійно заходжу у Ваш профіль в мережі Фейсбук. В одному з останніх своїх постів Ви написали: «Живемо в такий час, коли потрібно виходити за межі своїх обов’язків, шукати шляхи навіть тоді, коли здається, що можливостей мало».
Скажіть відверто: Вам особисто це вдається? І чи вдасться українському народу та владі зберегти свою державу, домогтися встановлення справедливого миру?
— Я намагаюся робити більше, ніж передбачає посада. Бо війна не залишає іншого вибору: або ти розширюєш свої можливості, або зупиняєшся.
Ми всі сьогодні працюємо на межі можливостей — і це нормально.
Щодо України — я впевнений у нашій перемозі. Бо ми вже довели, що здатні робити неможливе.
Головне — зберегти єдність, підтримувати армію, не втрачати фокус і відповідальність. Перемога буде. Питання — якою ціною та коли.
– Дякую за розмову.
– І я дякую Вам за можливість поспілкуватися з читачами газети.
Розмову вів
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар