На завершальному етапі четвертого року російсько-української війни кожному з нас зрозуміло: Україна вистояла і не стала на коліна перед путінськими вбивцями винятково завдяки мужності, стійкості, героїзму українського Воїна.
Саме Він і сьогодні мужньо тримає оборону, виявляє чудеса винахідливості і військової мудрості, щоб в умовах чисельної переваги ворога, його високої технічної оснащеності боронити кожен метр рідної землі, давати рішучу відсіч окупантам, які не рахуються ані з втратами особового складу, ані з постійним нищенням їх сучасного озброєння.
Воїну сьогодні пекельно важко, хоча на “нулі” ніколи не буває легко. Але нині ситуація загострилася до краю: біснуватий путін прагне за будь-яку ціну втілити свої марення про “денацифікацію” і “демілітаризацію” в життя, загарбати якомога більше території нашої держави. Ні про який мир і закінчення війни він навіть не думає, що б там не говорили “мироносці”.
Обов’язок кожного з нас – постійно пам’ятати про Воїна, завдяки якому ми тут, в умовному тилу, маємо змогу працювати, навчати дітей та онуків, знаходити час на такий-сякий відпочинок. І не просто пам’ятати, а робити все можливе, щоб йому стало хоч трохи легше. Для цього – активно донатити, не знижувати рівень волонтерської допомоги, оточити увагою і турботою сім’ї, представники яких несуть бойову вахту вдень і вночі, в будні і в свята, незважаючи на примхи погоди, яка зараз особливо підступна, бо надворі – зима.
Ми всі хочемо миру. Але він настане тільки тоді, коли фронт вистоїть, не “посиплеться”, як кажуть військові. Щоб так не було, потрібні мудрі й далекосяжні рішення та дії військово-політичного керівництва країни, допомога міжнародної спільноти, мобілізація суспільства на активну допомогу фронту, усвідомлення ним критичності моменту, в якому перебуває Україні.
У День Збройних Сил України вклонімося Воїну, допоможімо йому, чим можемо, бо Він – то наша надія, опора, гарант майбутнього держави.
Залишити коментар