Це був двобій "гладіаторів". На подвір'ї Максима розігралася запекла бійка закоханих ревнивців.
– Я тебе попереджав: торкнешся пальцем Галини, будеш до неї приставати – вб'ю, – люто кричав Максим, намагаючись вдарити ногою в пахву Георгія. Той вміло ухилявся і цілився кулаком в щелепу суперника. Перша кров потекла з носа Максима і розлилась по обличчю. Та він не зважав і йшов в атаку.
Діставалось і Георгію: пекло і боліло нижче пояса та в інтимних місцях. Переваги не мав ніхто. Нарешті "гладіатори", знесилившись, впали на землю. Але бій не вщухав – кожен хотів бути переможцем.
Удари супроводжувались нецензурною лайкою і погрозами.
– Ой, людоньки! Що то діється! Вони ж повбивають одне одного. І за кого? За оту спокусницю. Має чоловіка, сім'ю, а чужих мужиків з розуму зводить. Розбороняйте тих дурних півнів! – репетували жінки, що позбігалися із сусідніх дворів.
Іван та Степан, що були поруч, кинулись втихомирювати забіяк. З великими труднощами їм вдалося розвести ревнивців у різні боки.
Максим витирав кров із заюшеного обличчя. Георгій присів на лаву, важко дихав і тремтів від болю у пахві.
– Ну що, півники-кукуріки, мирову п'ємо? – підлив оливи у вогонь Іван.
На нього зашикали: мовляв, досить однієї бійки, адже забіяки теж розпочинали розмову мирно та спокійно, як годиться, з пляшкою, а що вийшло?
А все – згубна краса жіноча. Вона винна. Наліво і направо розкидаємось словами про те, що краса врятує світ, а вона, бач, до гріха доводить. Це ж через неї бійки і злочини та війни між народами.
О, мій читачу, тобі цікаво, що там за лаштунками отієї бійки? Хоч все буденно і просто. Словом, класика жанру. Маємо беззаперечно засвідчити: Галина була неймовірно красива. Стан смерековий, ясні очі – дві зірниці, мова лагідна. Перса, мов яблучка стиглі, виглядають із-за кофтинки і ніжки стрункі, спортивні. Куди не глянь – скрізь принади…
Ця краса заполонила Максима ще з шкільної лави. Хлопець теж нівроку красунчик: кучерявий, русявий.
– Галю, я хочу дружити з тобою, – несміливо запропонував якось він.
– Давай. Я не проти, – погодилась та.
О, ті зустрічі під бузком весняним квітучим, де соловейко витьохкує: "Кохай її"! Клялися у вірності і переступили межу, за якою кохання розум забирає і плекає надію на долю щасливу.
Непомітно пролетіли шкільні роки. Ось і випускний на поріг став. Галина за покликом серця вступила до Львівського політеху на інженера-технолога. Максим – в Київський будівельний. Розлетілися пташата. Студентські роки промайнули швидко. Не зчулися, як диплом опинився на руках, а з ним – і робота.
Максим чекав Галю і мріяв про сімейне тихе кубельце. Та не судилося – Галя зрадила їхнє кохання і вийшла заміж. Спіткнулося життя об камінь гріхів. Переживав.
Відомий закон Ньютона гласить, що на всяку дію є протидія. Тож Максим "на зло" (невідомо, кому) вирішив: "Яка дівчина впаде в око, тій і запропонує руку і серце". Життя без кохання – воно сіре і нещасливе, але що вдієш – помста. Снився йому, не раз отой закоханий бузок, соловей співучий. Хотілось бачити і чути Галину. Так буває, що мрії збуваються.
Якось зустрілися однокласники на ювілейну дату від дня закінчення школи. Там і Галинка його вималювалась. Пішли по знайомих місцях, і по-новому спалахнула свічка кохання.
Ой, Галю, Галю! Не спокушай долю, не зводь Максима з розуму. Та де там – від того часу стали зустрічатись потайки від людського ока і рідних. А Земля крутиться, і нові гріхи під сонцем з'являються. Не знав Максим, що його ненаглядна Галюня зраджує не тільки чоловіка, але й його.
Одного разу Галину запросили на дружній корпоратив. Сиділа між жінок, але запримітила молодого чорнявого красеня, що на неї задивляється. Відповіла спокусливим поглядом – дала привід до знайомства. Це був Георгій. Він запросив Галину до танцю – не відмовила. Лились вина. Захмеліла і закрутилась голова. Вийшли повітря свіжого вдихнути – там і впала в обійми спокусника.
З тих пір Галина поза рідним чоловіком відповідала коханням і Максиму, і Георгію.
"А як же чоловік терпів таку подвійну зраду?" – запитаєте ви. Не знаю… Кажуть, про зраду дружини чоловік дізнається останнім. Буває, що чоловік (дружина) на такі витівки дивиться, як кажуть, крізь пальці: мовляв, якщо дружині добре – то нехай так і буде, кохання вистачить на всіх. Та це так, до слова.
Про ту бійку довго згадували у селищі. Одні казали, що Максим та Георгій – два безпросвітних дурні, що почубилися за розпусну коханку, маючи вдома дружин.
Інші звинувачували у всьому Галину, засуджуючи її поведінку.
Але як би там не було, погодьтеся: краса все-таки змінює світ. В який бік – це, як кажуть, питання інше.
Любомир ФІАЛКО.
Залишити коментар