Твори Володимира Лиса цікаві вже тим, що герої його, зазвичай, волиняни, що живуть поруч. Тут і Лучеськ (Луцьк так колись називався) у романі "Максим Гонтар", і Згорани на Любомльщині (роман "Соло для Соломії"), де народився сам письменник.
Сьогодні нагадаю читачам про роман "Максим Гонтар". Враження незабутні. У ньому переплітаються долі людей різних поколінь сучасного і минулого. Сюжет заставляє замислитись над прочитаним. Бо завжди життя непередбачуване і має два кінці – невідомо, який по тобі “пройдеться”. А щоб не було боляче від необдуманих вчинків, треба задуматись над життям уже, щоб не було пізно.
Головний герой Максим Гонтар є патріотом не на словах, а на ділі. Як кандидат історичних наук, він шукає себе не тільки в історії, яка в свій час передавала викривлену правду (а ми всі вірили), а й в особистому житті.
Батьки і діти, пошук свого місця в житті, кохання, дружба і зрада, пам'ять і забуття. Ось неповний перелік проблем, які хвилюють героїв і читача. На прикладах їх вчинків книга застерігає не повторювати помилок, бо навіть одне лише слово часто вирішує долю людини.
Наводжу цей приклад із сюжету: "...Максим раптом пригадав весільну історію, почуту в Києві, яка трапилась у минулому столітті. Одного разу до ресторану завітав пообідати відомий бізнесмен. Йому сподобалась офіціантка. Запропонував їй через пів року руку і серце. Весілля мало відбутися в одному з найкращих ресторанів Києва. А перед застіллям мав пройти обряд реєстрації шлюбу і вінчання в соборі.
На сходах РАЦСу дівчата кидали під ноги молодим троянди, а обабіч музиканти грали урочисту і ніжну мелодію. Радісні й усміхнені, двоє винуватців торжества підіймалися сходинками до свого ще більшого щастя. І тут наречений ненароком наступив на край білої довжелезної, розкішної весільної сукні нареченої.
– Обережно, козел! – прошипіла наречена тихо, але дуже злісно.
Звісно, почув обранець, без п'яти хвилин законний чоловік. Він зупинився, підняв руку і голосно промовив:
– Усі гості з мого боку – за мною!
І пішов униз, а за ним його колеги по бізнесу, інші гості...
Від'їхали машини. Залишилася тільки купка людей – гості з боку нареченої. І вона – заціпеніла у неймовірному трансі.
Отож, слово – не горобець, вилетить – не спіймаєш.
Валентина Остапчук.
Залишити коментар