– Ой, не кажи, подруго, не кажи. Якби досі стояв пам'ятник лєніну в Києві, то росія була б милішою до нас. Коли знесли – все й почалося.
– Ти віриш тому? москва все одно знайшла б привід причепитися. Україна для неї, як кістка в горлі. росіяни звиклися із роллю “старших братів” і люблять повчати українців, вказувати, як належить порядкувати в своїй хаті.
– Біда в тому, що багатьом нашим людям навіть подобається бути "хохлами".
– А "хохол" – це той, хто відвертає мурло від рідної материнської мови, соромиться бути українцем. Хто ні перед чим не зупиниться, аби лишень догодити “старшому брату”, проковтне найгіршу його образу і не скривиться.
Цей діалог двох українок я підслухав у пункті для біженців, що працював на вулиці Торговій у Варшаві.
Постійна, цілеспрямована, підло витончена, висмоктана з пальця московська брехня віками день і ніч лилася і ллється нескінченими потоками на Україну, робить свою чорну справу, перетворюючи окремих українців на зомбоване, бездуховне і безголове середовище.
Мета одна – посіяти розбрат, байдужість до своєї країни, сумніви у своїх розумових здібностях, недовіру до національних зверхників, бездіяльність і скепсис. Хоч-не-хоч, але багато з того, чого москалі домагаються, проросло й розквітло в душах окремих співвітчизників. Он скільки вже їх, безхребетних слизняків з ослабленим імунітетом, тяжко “занедужали” на підлабузництво, продажність і холуйство. Хіба це не вони наввипередки пішли у прислужництво до російських окупантів на Півдні і Сході?
Нацполіція України повідомила про тисячі з гаком встановлених імен колаборантів. А скільки їх ще не встановлено?! Є ще так звана "п'ята колона", агенти якої сприяють росіянам у пошуку об'єктів для бомбардувань безпілотниками. Самі нищать військову й цивільну інфраструктуру, влаштовують диверсії, терористичні акти на замовлення спецслужб ворога. А якого слова заслуговують громадяни з українськими паспортами, які постійно голосували за відверто проросійські партії на чолі з медведчуками, рабиновичами, шаріями, мураєвами та іже подібними "солов'ями" кремля?
"московщина – це суспільство, упорядковане страхом. Все – фасади, фальш, чванькуватість і злоба. Це раби фізичні, душевні, з рабською душею і рабською совістю. Її зовнішньою політикою керують внутрішній потяг орди завойовувати, підбивати інші народи, красти, мордувати, грабувати і панувати. Москалі називають це своєю "месіанською ідеєю", – так писав французький маркіз Астольф де Кюстін ще в ХІХ столітті в своїй книзі "Правда про росію".
Справедлива, але вбивча характеристика народилася після тривалої подорожі доскіпливого француза теренами московської держави. Здається, мовиться і про сьогоднішню російську федерацію, з її неадекватними правителями та міфічним "руськім міром". Інстинкт завойовника підштовхнув північного сусіда напасти на українську землю. Він зазіхнув на нашу споконвічну територію – Крим, Донбас, Херсонщину, Запоріжжя. Вояччина держави, що претендує на перше місце у світі, по-бандитському вдерлася 24 лютого 2022 року в наш дім, аби вбивати й грабувати. Як підготовлені і навчені мародери, росіяни хапали усе на своєму шляху в окупованих містах і селах України – від унітазів до собачих будок і вивозили до себе, або відправляли поштою з території свого васала білорусі.
Уже викрали не одне українське підприємство, а медичного обладнання та культурних цінностей – на сотні мільйонів доларів. Вивезли тисячі тонн українського зерна... І байдуже, що там каже Міжнародне право, нуль уваги на протести світової громадськості. Як цей ординський потяг – красти, мордувати, грабувати, перегукується зі словами вождя лєніна: "Тєпєрь с завоєванієм Украіни наша сіла крепнєт. Тєпєрь у нас єсть возможность получіть топліво із Донєцкого басєйна, єсть істочнік хлєба і продовольствія".
За даними Українського інституту національної пам'яті, у 1991 році в Україні налічувалося 5500 пам'ятників лєніну. Для порівняння: у росії їх стояло 7000, в білорусі – 600, у країнах Балтії – 160. Мало було зроблено для виконання Указу президента України Віктора Ющенка "Про демонтаж пам'яток тоталітарного режиму" (2007-2009). Тому довго й після того бовваніли бронзові та гранітні лєніни на наших теренах. Лише в грудні 2013 року зображення ідола-ката українського народу повалили в Києві, а через 2 роки, попри перешкоди регіональних вождів, – і в Харкові.
Як вважає читач із запорізького краю Анатолій Живогляд ("Україна молода", січень 2011), не було в Україні міст, сіл, вулиць, майданів, не названих на честь російських рейхсфюрерів та гауляйтерів. російській цариці-розпусниці пам'ятник постав в Одесі за часів незалежної України. Його донедавна охороняли українські поліцейські, які отримували платню з державного бюджету. катерина ІІ знищила Запорозьку Січ, гетьманат України, перекреслила нашу мову і – була в пошані українців?
До речі, декомунізація, дерусифікація в Україні, хоч і квола, не віталася в росії. Про неї мимохіть згадав у день нападу на Україну у своєму зверненні диктатор путін. Отже, ми на правильному шляху. Все, від чого крутить носом москва, нам на руку, це наш бонус.
Рвімо енергійніше й цілеспрямованіше умовну пуповину, яка нібито зв'язує український і російський народи. Ми є слов'янами з роду-віку, а вони є угро-фіно-монголами. Яке вже тут може бути братство?! Ми – господарі у своїй державі, а не нацменшина. І маємо вигнати зі своєї землі московських окупантів, ненажерливу й вічно голодну орду. Розгромити вщент тих, хто не складе зброю, показати світові, “що ми, браття, козацького роду”.
Правда – на нашому боці. Україна чужого не завойовує. З цього приводу актуально звучать полум'яні рядки всесвітньовідомої поетеси Ліни Костенко:
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож, нам так і важко через те...
Олександр ХОМЕНЧУК.
Залишити коментар