Прийшов четвер. У руках – газета «Вісті Ковельщини». І на першій сторінці заголовок «Посівна кампанія стартувала». Відразу інший настрій – сподіваємося, що будемо з хлібом.
Бог посилає сонечко з неба. Це його «субсидія» людям. Економія газу, праця на землі. Ще Іван Франко писав: «Земле моя, всеплодющая мати…». Любімо рідну землю, шануймо її.
А зараз моя українська земля у ранах і крові. Безбожно нівечить її ненависний чужинець.
Природа щедро обдарувала Україну усім, чого душа бажає: всеплодючий чорнозем, мальовничі луки, гори, діброви, ліси, ріки на чолі з Дніпром, досі був помірно континентальний клімат. Працьовитий, талановитий, щирий народ, який обдаровував світ золотою пшеницею, яку недавно безсоромно у Польщі потоптали ногами нелюди.
Заздрість, жадоба до збагачення не давала спокою сусідам близьким і далеким споконвіків. Тому і зараз деяким правителям затьмарило розум. Вони перетворюють землю у суцільне пекло. «Борець» за мир Трамп гордо заявляє: «Що схочу, те й зроблю з Кубою»…
Безкінечні тривоги, стреси. Люди хворіють. Невтомно працюють медичні працівники. Отут-то найбільше видно, хто є хто. Гідність є рушійною силою людської поведінки. Якщо поважаєш людину, співчуваєш хворому, то так і поведешся. Відірвешся від комп’ютера і оглянеш хворого. Інший у робочий час чаює, а люди в черзі нервують. Дехто з роботи відпросився, інший хвилюється, бо він соціальний працівник і його чекають старенькі, щоб приніс хліба, води. Дехто найняв машину, щоб добратися до лікаря. Таких – одиниці.
Хочеться добре слово сказати про Ковельську лікарню. Тут порядок і дисципліна, турбота про медперсонал. Каже одна медсестра: «Раніше боялися вийняти бутерброд із сумки, а при Валентинові Степановичу Вітру ще й почуєш: «Смачного». Звучить гордо: Голова регіональної ради Волинської області, генеральний директор Ковельського міськрайонного ТМО. То як же можна не відповідати такому величному званню?
Поруч із ним працюють чудові фахівці своєї справи. Людиною з великої літери є лікар Іван Фіц. Енергійний, уважний, співчутливий. Людяність, гідність проявляються у всьому. Ласкаве звертання до хворого знімає напругу, зменшує хвилювання. Такою доброзичливою є і медсестра, що працює при ньому.
Цікаве питання у газеті «Вісті Ковельщини» порушив Микола Вельма. Так, професій є багато, де потрібні знання, вміння. Але найголовніше – бути людиною, гідною свого призначення на Землі.
Побажаймо ж Ковельському МТМО отримати «Орден Святого Пантелеймона», щоб і надалі у спокійній та мирній обстановці зціляли покалічених війною, поранених, хворих. Залікувати душевні рани, завдані війною, побороти песимізм і зневіру у свої сили хай нам допоможе світла мрія про довгождану Перемогу і щира любов до дорогої серцю України.
Пишу ці рядки, і згадую, як у мене ще у ранньому дитинстві в роки війни була зустріч з ворогом. Батьківська хата стояла в центрі села. Я гуляла на подвір’ї. Бачу: іде по вулиці чужий дядько, дивно одягнений, і кличе мене, киваючи пальцем. Я підійшла. Він показує рухами, що щось хоче в палісаднику. Там серед квітів була грядочка цибулі. Я подумала, що дядько зголоднів і хоче цибулі.
Принесла квіточку, а він мене стук по голові нею, і в той же час погладив мою кучеряву голівку. Потім ще киває на палісадник і пальця до носа прикладає. Я побігла і вирвала кілька квіточок матіоли. Німець понюхав, погладив мене по голові, й дав цукерку. А таких звірств, які творять рашисти, мабуть, не знає історія. Такій нечисті не знайомі поняття совісті, честі, гідності і хоча б примітивного мислення.
Отож любімо тих, хто з нами, любімо матір Україну, любімо роботу, яка нам доручена. Бо любов – то велика сила, здатна творити чудеса. А чудеса нам дуже потрібні сьогодні, коли триває кровопролитна війна.
Лідія Гарлінська.
Прийшов четвер. У руках – газета «Вісті Ковельщини». І на першій сторінці заголовок «Посівна кампанія стартувала». Відразу інший настрій – сподіваємося, що будемо з хлібом.
Бог посилає сонечко з неба. Це його «субсидія» людям. Економія газу, праця на землі. Ще Іван Франко писав: «Земле моя, всеплодющая мати…». Любімо рідну землю, шануймо її.
А зараз моя українська земля у ранах і крові. Безбожно нівечить її ненависний чужинець.
Природа щедро обдарувала Україну усім, чого душа бажає: всеплодючий чорнозем, мальовничі луки, гори, діброви, ліси, ріки на чолі з Дніпром, досі був помірно континентальний клімат. Працьовитий, талановитий, щирий народ, який обдаровував світ золотою пшеницею, яку недавно безсоромно у Польщі потоптали ногами нелюди.
Заздрість, жадоба до збагачення не давала спокою сусідам близьким і далеким споконвіків. Тому і зараз деяким правителям затьмарило розум. Вони перетворюють землю у суцільне пекло. «Борець» за мир Трамп гордо заявляє: «Що схочу, те й зроблю з Кубою»…
Безкінечні тривоги, стреси. Люди хворіють. Невтомно працюють медичні працівники. Отут-то найбільше видно, хто є хто. Гідність є рушійною силою людської поведінки. Якщо поважаєш людину, співчуваєш хворому, то так і поведешся. Відірвешся від комп’ютера і оглянеш хворого. Інший у робочий час чаює, а люди в черзі нервують. Дехто з роботи відпросився, інший хвилюється, бо він соціальний працівник і його чекають старенькі, щоб приніс хліба, води. Дехто найняв машину, щоб добратися до лікаря. Таких – одиниці.
Хочеться добре слово сказати про Ковельську лікарню. Тут порядок і дисципліна, турбота про медперсонал. Каже одна медсестра: «Раніше боялися вийняти бутерброд із сумки, а при Валентинові Степановичу Вітру ще й почуєш: «Смачного». Звучить гордо: Голова регіональної ради Волинської області, генеральний директор Ковельського міськрайонного ТМО. То як же можна не відповідати такому величному званню?
Поруч із ним працюють чудові фахівці своєї справи. Людиною з великої літери є лікар Іван Фіц. Енергійний, уважний, співчутливий. Людяність, гідність проявляються у всьому. Ласкаве звертання до хворого знімає напругу, зменшує хвилювання. Такою доброзичливою є і медсестра, що працює при ньому.
Цікаве питання у газеті «Вісті Ковельщини» порушив Микола Вельма. Так, професій є багато, де потрібні знання, вміння. Але найголовніше – бути людиною, гідною свого призначення на Землі.
Побажаймо ж Ковельському МТМО отримати «Орден Святого Пантелеймона», щоб і надалі у спокійній та мирній обстановці зціляли покалічених війною, поранених, хворих. Залікувати душевні рани, завдані війною, побороти песимізм і зневіру у свої сили хай нам допоможе світла мрія про довгождану Перемогу і щира любов до дорогої серцю України.
Пишу ці рядки, і згадую, як у мене ще у ранньому дитинстві в роки війни була зустріч з ворогом. Батьківська хата стояла в центрі села. Я гуляла на подвір’ї. Бачу: іде по вулиці чужий дядько, дивно одягнений, і кличе мене, киваючи пальцем. Я підійшла. Він показує рухами, що щось хоче в палісаднику. Там серед квітів була грядочка цибулі. Я подумала, що дядько зголоднів і хоче цибулі.
Принесла квіточку, а він мене стук по голові нею, і в той же час погладив мою кучеряву голівку. Потім ще киває на палісадник і пальця до носа прикладає. Я побігла і вирвала кілька квіточок матіоли. Німець понюхав, погладив мене по голові, й дав цукерку. А таких звірств, які творять рашисти, мабуть, не знає історія. Такій нечисті не знайомі поняття совісті, честі, гідності і хоча б примітивного мислення.
Отож любімо тих, хто з нами, любімо матір Україну, любімо роботу, яка нам доручена. Бо любов – то велика сила, здатна творити чудеса. А чудеса нам дуже потрібні сьогодні, коли триває кровопролитна війна.
Лідія Гарлінська.
Прийшов четвер. У руках – газета «Вісті Ковельщини». І на першій сторінці заголовок «Посівна кампанія стартувала». Відразу інший настрій – сподіваємося, що будемо з хлібом. 
Залишити коментар