Сьогодні читачів газети зі своїми новими поетичними творами знайомить постійний автор “Вістей Ковельщини” Василь Ковч із села Гута на Ратнівщині. Впродовж багатьох років він активно співпрацює з редакцією нашого видання, у своїх прозових і поетичних творах порушує важливі теми сучасного життя, оспівує людину праці, пише про мужність і героїзм Захисників і Захисниць України, не цурається гумору і сатири.
Пан Василь – учасник громадсько-політичного життя, художньої самодіяльності, автор поетичної збірки “З висоти неюних літ”.
Пан Василь – учасник громадсько-політичного життя, художньої самодіяльності, автор поетичної збірки “З висоти неюних літ”.
Прозріймо!
От чого, чого людство таке?
Хто в мирі нам жить заважає?
Чому ми на місце м’яке
Біду собі завше шукаєм?
З’їли турів – їсти хотілось
(Й не один тур з-за людства пропав).
Каміння, списи, стріли –
З часом пращур жорстокішим став.
Й на себе вже безжально «полює»,
Вбиває подібних собі.
Війна за війною лютують…
Ми набожні такі далебІ?
І з кожним днем, з кожним роком
Ще зброю страшнішу кував.
Тож сьогодні вже в людства під боком
Причаївся атом-удав.
Він вичікує смутну годину,
Щоб стерти з Землі все живе.
Й творця задушити – людину.
Сама кнопку ж людина й нажме.
І направду ми є самовбивці.
Вдосконалили зброю вже так,
Що створіння людські – то мисливці,
На Творця вже полює маньяк.
Ми ж навкруг себе бачимо ворога,
Хай навіть й не поруч «барлоги»,
І погрожуєм атомом й порохом
(А рівні ж усі ми у Бога).
Десь гопник кайфує на троні,
При владі нікчема сьогодні.
В порівнянні з людиною – поні,
Та втягує людство в безодню,Як колись атеїсти червоні.
То на однім кінці світу,
То з іншого боку кров ллється.
А ми ж усі – Божії діти,
Й життя нам один раз дається.
ххх
Думи мої, думи мої,
Невеселі, грішні…
Розкажіть хто про свої –
Може, ваші втішні?
Не всім, що кажу, до вподоби.
Мо’ й параметри маю завищені.
Але ж ні… ми таки довбо… дятли:
Готуєм собі самознищення.
Й Марсом Земля тоді стане,
Час, може, й з орбіти зблудить,
І у Всесвіті десь ми пристанем
Та гірко – життя там не буде.
От чого, чого людство грішить?
З давніх-давен себе нищить,
В небуття юродиве спішить.
Всесвітнє ж є десь кладовище.
Світ, мабуть, не любить Бога?
Його навіть й не поважає.
Бо ж на Божі перестороги
Людство ніяк не зважає.
І які ж ми богобоязні?
Якщо заповіді ігноруєм…
Дияволом з’юджені блазні –
Під дудку його і танцюєм.
P. S. Нам би квітнути в космічній імлі,
Та… ладнаєм собі гільйотину.
Ми – наймерзенніше зло на Землі,
Ти ж Боже творіння, Людино!
Тож прозрій і шануй заповіти,
Приборкавши его своє.
Доведімо, що ми Божії діти,
Шанс вижити в людства ще є.
Весняна привітальна Жінці
Вона і файна господиня,
Вона й герой на полі бою.
Манери, розум, дух – Княгиня!
Краса, незмарнена війною.
Велична панна-українка:
Патріотизм, любов до Бога.
Найкраща з всіх на світі жінка,
Кує безстрашно Перемогу.
Не ховається за спини,
Літа, лікує, б’є з гармати.
Сестра і дОнька, і дружина,
Й безмежно люблячая мати.
Це все вона, вкраїнська Пані,
Тримає мужньо фронт і тил.
І в камуфляжі, й в сарафані,
Максимум вкладає сил
В велике, величне, високе,
Правдиве, праведне, святе,
Вона ж бо мудра ще, нівроку,
Щира, лагідна, проте…
Є в неї ще й те (де правду діти?) –
Скажу щось «прикре» для годиться.
Хоч тому можна й порадіти –
Те в слові міститься «левиця»…
Нехай же нашим славним паннам
Весна розраду принесе.
Хай в Україні мир настане,
А це й для всіх нас – понад все.
І радість, і сльози, і печаль…
Подорож у сьогодення та минуле –
І радість, і сльози, і печаль.
Батьківська хата ще мЕне не забула,
Хоч дожива в самотності, на жаль.
На подвір’ї не чути ні гаму, ні сміху,
Й на вулиці тихо, лиш вітер гуля.
Горобці, як колись, не шугають під стріху,
І для них не до серця безлюдна земля.
Не горланять півні, як колись, спозаранку,
Один поперед одного по всьому селі.
Не чути і кіс передзвін на світанку,
У нетрях-паях гомонять журавлі.
Боляче, гірко на все те дивитись –
Розпач, безвихідь, в душі пустота.
Не могло й уві сні такеє наснитись,
Час летить, на шляху все своєму зміта.
Пустка-хатина у смутку чорніє,
Ніби людина з тяжкої біди.
Та промінчик надії ще в серці жевріє,
Життя мо’ поверне колись ще сюди.Ніхто тут нічого уже не чекає
(А вже з пів села садиб таких є).
Тож спогад не юную душу лиш крає,
Вертає у юність й дитинство моє.
Відвідавши цвинтар, минуле згадаєш:
Які ж то справжні тут люди були!
Історію – правду на плитах читаєш –
Вони і для себе, й для інших жили.
Хазяйнували, творили, співали,
Раділи життю в дні безбожної мли.
Вони ж час для буття не вибирали,
Бо з Богом у серці і душах жили.
Пориньмо в минуле, та творім сьогодення –
Вкраїна ж за волю, за світло воює.
Дай, Боже, нам сили, терпіння, натхнення,
Хай правда Твоя вовік торжествує!
Бумеранг – то не завжди приємність,
А от справедливість завжди!
Бумеранг – ох і файна то річ.
Тим розповім, хто не знає.
Запусти його хоч навіть у піч –
Все одно до тебе вертає.
Зворотню дорогу знайде
Й господарю – прямо у руки.
Як снайпер, у ціль попаде –
Отак супер-праведна штука.
Й на життєвім шляху бумеранг
Прилітає до кожного вчасно.
Не зважа на посаду і ранг,
Він зворотньо працює прекрасно.
За шкіру залізе комусь,
А мо’ й зробив щось приємне.
То воздасться це ж чомусь,
Бумеранг повернеться таємно.
Можливо, не в той самий час,
Захмарно мо’ десь політає,
Але він не забуде про вас
Й неждано таки завітає.
І що ти погане чи добре зробив
(Ще раз зазначу, панове!),
Буде то диво із див:
Бумеранг нагадає це знову:
Й ви, державні мужі, не крутіть:
Не спасе вас ні трон, ані ранг.
Не можна його й піддурить:
Доброчесна то річ – бумеранг.
Хто гадить при псевдосміливості,
Хто долі людські поламав,
За це сплатить по справедливості, —
Так великий Конфуцій сказав.
Не буду вам більш набридати –
До міри у всьому я звик.
Хто посіяв що, те й буде він жати:
Отакий бумеранг чарівник.
Василь КОВЧ.
Сьогодні читачів газети зі своїми новими поетичними творами знайомить постійний автор “Вістей Ковельщини” Василь Ковч із села Гута на Ратнівщині. Впродовж багатьох років він активно співпрацює з редакцією нашого видання, у своїх прозових і поетичних творах порушує важливі теми сучасного життя, оспівує людину праці, пише про мужність і героїзм Захисників і Захисниць України, не цурається гумору і сатири.
Та втягує людство в безодню,
Життя мо’ поверне колись ще сюди.
Залишити коментар