Щорічно, за доброю і потрібною традицією, 9-10 березня в Україні, у Шевченківські дні, вшановують Генія і Пророка нації Тараса Шевченка. 22 травня Великого Кобзаря ми згадуємо у зв’язку з перепохованням його праху на Чернечій горі у Каневі.
Цьогоріч цій сумній і водночас знаменній події в житті українців виповнюється 165 літ. Це нагода не лише згадати Тараса «незлим, тихим словом», а й ще раз проникнутися духом його незламності, мужності і стійкості, який нині, в час непримиренної боротьби із путінськими вбивцями й головорізами, набирає особливого значення. Бо Тарас Шевченко – то наш національний Мойсей, який своїм щирим і пристрасним словом постійно нагадував і нагадує нам, українцям, про минулу гетьманську славу, про козацьку доблесть, вселяв і вселяє віру у майбутнє України.
Саме Великий Кобзар, образно кажучи, почав виводити націю з московської неволі. Як точно зауважив Дмитро Донцов, Тарас Шевченко “покликав нас схаменутися, не омерзитися, поклоняючись чужим Богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі, не вірити їх «розумним» словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкурі, слугами диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним вас ваблять, є облуда і брехня».
Тарас Шевченко завжди був і залишається з нами. І на кривавому снігу поблизу Крут, і в смертельному зашморгу Базару, і на звитяжному Красному Полі, і в героїчному пориві повстанців у бою під Гурбами… Він підтримував українців, додавав сил у морозні січневі ночі на столичному Майдані під час Помаранчевої революції і схилявся в скорботі над розстріляними Героями Небесної Сотні в буремні дні Революції Гідності.
Великий Кобзар і сьогодні з Героями на передньому краї боротьби з російськими окупантами за свободу і державність України.
З нагоди 165-річчя від дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі доречно нагадати, що після тривалого заслання, як писала нескорена і вбита ворогами Ірина Фаріон, «перебуваючи в місті-упирі побудованому на козацьких трупах – у Петербурзі, він написав свою мовну, а, отже, й життєву програму:
Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих...
Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю Слово
(«Подражаніє 11 Псалму”)».
Важко не погодитися з пані Іриною Фаріон. (Вічна їй пам’ять!). Адже, знову ж таки за її твердженням, “Шевченкова мова, скупана у фольклорно-пісенних ріках, – це найвище духозведення нашої нації”.
Тож бережімо і плекаймо українське Слово, яке возвеличив Тарас Шевченко, цінуймо і шануймо його.
Максим ЗАЛІЗНЯК.
l
НА СВІТЛИНІ: так уявляє собі образ Тараса Шевченка сьогодні, у час жорстокої російсько-української війни, відомий український художник Андрій Єрмоленко.
Щорічно, за доброю і потрібною традицією, 9-10 березня в Україні, у Шевченківські дні, вшановують Генія і Пророка нації Тараса Шевченка. 22 травня Великого Кобзаря ми згадуємо у зв’язку з перепохованням його праху на Чернечій горі у Каневі.
Цьогоріч цій сумній і водночас знаменній події в житті українців виповнюється 165 літ. Це нагода не лише згадати Тараса «незлим, тихим словом», а й ще раз проникнутися духом його незламності, мужності і стійкості, який нині, в час непримиренної боротьби із путінськими вбивцями й головорізами, набирає особливого значення. Бо Тарас Шевченко – то наш національний Мойсей, який своїм щирим і пристрасним словом постійно нагадував і нагадує нам, українцям, про минулу гетьманську славу, про козацьку доблесть, вселяв і вселяє віру у майбутнє України.
Саме Великий Кобзар, образно кажучи, почав виводити націю з московської неволі. Як точно зауважив Дмитро Донцов, Тарас Шевченко “покликав нас схаменутися, не омерзитися, поклоняючись чужим Богам. Перестати нести їм жертви своєї крові, совісті і честі, не вірити їх «розумним» словам, брехнею підбитими. Не вірити в злагоду і мир з вовками в овечій шкурі, слугами диявола в ангельських масках, яких кожне слово, що ним вас ваблять, є облуда і брехня».
Тарас Шевченко завжди був і залишається з нами. І на кривавому снігу поблизу Крут, і в смертельному зашморгу Базару, і на звитяжному Красному Полі, і в героїчному пориві повстанців у бою під Гурбами… Він підтримував українців, додавав сил у морозні січневі ночі на столичному Майдані під час Помаранчевої революції і схилявся в скорботі над розстріляними Героями Небесної Сотні в буремні дні Революції Гідності.
Великий Кобзар і сьогодні з Героями на передньому краї боротьби з російськими окупантами за свободу і державність України.
З нагоди 165-річчя від дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі доречно нагадати, що після тривалого заслання, як писала нескорена і вбита ворогами Ірина Фаріон, «перебуваючи в місті-упирі побудованому на козацьких трупах – у Петербурзі, він написав свою мовну, а, отже, й життєву програму:
Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю Слово
(«Подражаніє 11 Псалму”)».
Важко не погодитися з пані Іриною Фаріон. (Вічна їй пам’ять!). Адже, знову ж таки за її твердженням, “Шевченкова мова, скупана у фольклорно-пісенних ріках, – це найвище духозведення нашої нації”.
Тож бережімо і плекаймо українське Слово, яке возвеличив Тарас Шевченко, цінуймо і шануймо його.
Максим ЗАЛІЗНЯК.
ххх
НА СВІТЛИНІ: так уявляє собі образ Тараса Шевченка сьогодні, у час жорстокої російсько-української війни, відомий український художник Андрій Єрмоленко.
Щорічно, за доброю і потрібною традицією, 9-10 березня в Україні, у Шевченківські дні, вшановують Генія і Пророка нації Тараса Шевченка. 22 травня Великого Кобзаря ми згадуємо у зв’язку з перепохованням його праху на Чернечій горі у Каневі.
Залишити коментар