День вишиванки 21 травня для кожного має свій сенс. Для когось це просто гарна сорочка, а для родини ковельчанки Тетяни Кладько — це фізичний зв’язок із минулим, який сьогодні зберігається в селі Воля.
У селі Заріччя Ковельського району прабабуся Тетяни у 1949 році створила свої вишиванки, які збереглися дотепер. Це дві унікальні речі: перша — вишита сукня, яка дійшла до нашого часу у первісному вигляді, друга — має куди складнішу та драматичнішу історію. Колись вона теж була довгою святковою сукнею, але часи були надто важкими — тканина тоді була дефіцитом, і для того, щоб мати клаптик полотна для нагальних потреб, нижню частину сукні довелося відрізати, відтак сукня стала сорочкою.
Цей «шрам» на полотні сьогодні є чи не головним свідченням того, через що пройшли наші предки, аби зберегти свою ідентичність.
Зараз ці вишиванки — сімейна реліквія. Вони не припадають пилом у шафі, а зберігаються в будинку бабусі у селі Воля. Це місце, куди родина приїздить за силою та пам’яттю.
Коли ми одягаємо сучасні вишиванки, варто пам’ятати, що за кожним орнаментом колись стояла реальна людина. Історія про «вкорочену» сукню вчить нас цінувати те, що ми маємо сьогодні, оскільки вишиванка — це не лише про красу, це про здатність берегти своє навіть у найтемніші часи.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ,
студентка ІІ курсу Національного університету “Львівська політехніка”.
День вишиванки 21 травня для кожного має свій сенс. Для когось це просто гарна сорочка, а для родини ковельчанки Тетяни Кладько — це фізичний зв’язок із минулим, який сьогодні зберігається в селі Воля.
У селі Заріччя Ковельського району прабабуся Тетяни у 1949 році створила свої вишиванки, які збереглися дотепер. Це дві унікальні речі: перша — вишита сукня, яка дійшла до нашого часу у первісному вигляді, друга — має куди складнішу та драматичнішу історію. Колись вона теж була довгою святковою сукнею, але часи були надто важкими — тканина тоді була дефіцитом, і для того, щоб мати клаптик полотна для нагальних потреб, нижню частину сукні довелося відрізати, відтак сукня стала сорочкою.
Цей «шрам» на полотні сьогодні є чи не головним свідченням того, через що пройшли наші предки, аби зберегти свою ідентичність.
Зараз ці вишиванки — сімейна реліквія. Вони не припадають пилом у шафі, а зберігаються в будинку бабусі у селі Воля. Це місце, куди родина приїздить за силою та пам’яттю.
Коли ми одягаємо сучасні вишиванки, варто пам’ятати, що за кожним орнаментом колись стояла реальна людина. Історія про «вкорочену» сукню вчить нас цінувати те, що ми маємо сьогодні, оскільки вишиванка — це не лише про красу, це про здатність берегти своє навіть у найтемніші часи.
Катерина ШЕПШЕЛЕЙ, студентка ІІ курсу Національного університету “Львівська політехніка”.
День вишиванки 21 травня для кожного має свій сенс. Для когось це просто гарна сорочка, а для родини ковельчанки Тетяни Кладько — це фізичний зв’язок із минулим, який сьогодні зберігається в селі Воля. 
Залишити коментар