Прикро. Сумно. БолячеЯ зростав у сім’ї, де родина матері тривалий час жила «за Польщі». Сім’я мала гарну хату у передмісті Турійська. Батько мами працював у місцевій гміні, мати була домогосподаркою. Жили в достатку, хоч і не розкошували.
В сім’ї було троє дітей. Вони успішно навчалися у школі. Звичайно, перевага надавалася польській мові, але особливо не утискали й українську. Влада толерантно ставилася до місцевих мешканців. Дозволяла відзначати православні свята, українці не цуралися католицьких. Жили загалом у злагоді.
Коли прийшли перші «совєти», яких дехто зустрічав із квітами, то «визволителі» почали придивлятися до місцевого населення. Спецслужби за допомогою «червоних» активістів стали складати списки неблагодійних осіб та організацій. До них, в першу чергу, належали ОУН, Союз українок, а також польські патріотичні організації.
Оскільки чоловік матері та її брат були членами ОУН, їх заарештували і помістили у ковельську в’язницю. 23 червня 1941 року чоловіків разом з іншими турійчанами, розстріляли без суду і слідства, бо така була вказівка з москви. Маму з маленьким синочком депортували в далекий Казахстан, де вони перебували до 1946 року. В заслання потрапили колежанки із Союзу українок, а також жінки польської національності. Всі випробування, які випали на їх долю, пережили мужньо і гідно, не раз ділились шматком хліба і дрібкою солі.
Після відбуття покарання мама повернулася на Волинь. Оскільки в Турійську хата під час війни згоріла внаслідок влучання радянського снаряда, разом із моєю бабусею придбали будинок у Ковелі, де після повторного шлюбу матері народився і я.
Мама, яка досконало знала українську і польську мови, у повоєнні роки працювала у ковельських школах – спочатку в першій, а потім сьомій. У сім’ї панував дух поваги як і до української літератури та історії, так і польської. На таких засадах виховувався і я. Ще із шкільних років став читати польську пресу, якої тоді в кіосках було дуже багато. Це і газети, і журнали, з котрими знайомився завдяки моїй бабці, яка навчила мене польської мови, та й своєму прагненню оволодіти нею.
Згодом у нас з’явився невеликий лампових радіоприймач, за допомогою якого, окрім українських, ми залюбки слухали передачі польського радіо. Мамі особливо подобалися цикли своєрідних радіосеріалів. До цих пір пам’ятаю їх назви – «В Єзьорянах» і «Матисяки». Вони, як правило, звучали по суботах і неділях й відтворювали реальне життя пересічних польських родин.
В ковельських кінотеатрах постійно демонстрували польські фільми. До цих пір пам’ятаю «Фараон», «Особняк на Зеленій», «Потоп», «Ганстери і філантропи». Кіноактори і кіноакторки були одними з найулюбеніших в Україні: Барбара Брильська, Беата Тишкевич, Збігнєв Цибульський, Пола Ракса. Популярністю користувалися музичні гурти «Червоне і чорне», «Червоні гітари», співачка Мариля Родовіч. Із захопленням щоразу дивилися пісенні конкурси в Сопоті. Словом, ми сприймали польське невіддільно від українського. Делегації з Ковеля постійно їздили на свята до Холма, Люблна, Замостя.
Діловою була співпраця польських і волинських журналістів. Редакція газети «Волинь» проводила спільні акції з «Кур’єром Любельським», «Вісті Ковельщини» — з «Тигодніком Холмьским». Яскравою сторінкою в історії Волині і Люблінщини стали так звані «Надбужанські дебати», ініціаторами яких були голова Ковельської райдержадміністрації Віталій Карпюк та Холмський повітовий староста Казімєж Стоцький. Найактивнішу участь у них брав відомий у Польщі журналіст, історик, краєзнавець Анджей Вавринюк, з яким ми підтримуємо дружні стосунки донині.
Для нас не просто словами, а спонукою до дії стало гасло «Друзі пізнаються в біді». Тому, коли Польща у 1990-их роках переживала економічну кризу, українська влада широко відчинила двері до ринку продовольчих і промислових товарів. У придбанні дефіцитних телевізорів, пральних машинок, інших електротоварів, золотих виробів тощо допомагали колегам волинські журналісти. Щиро й гостинно приймали членів делегацій з Люблінщини в установах, організаціях, на підприємствах Ковеля. І не просто приймали, а й підписували взаємовигідні угоди про співпрацю в різних галузях і сферах, організовували щедре застілля, змістовний відпочинок.
Саме в ті роки традиційними стали гастролі самодіяльних і професійних творчих колективів, змагання спортсменів, зустрічі громадських активістів, були закладені основи співробітництва між Луцьком і Любліном, Ковелем і Холмом, Бжегом Дольним, Замостьом. Співпраця і взаєморозуміння сприяли тому, що Польща однією з перших прийшла на допомогу Україні, коли в лютому 2022 році росія віроломно напала на суверенну, демократичну країну під надуманим приводом «демілітаризації» і «денацифікації».
І ось, спостерігаючи сьогодні за драматичними подіями в українсько-польських стосунках, часто думаю: коли ви, польські приятелі і друзі, були щирими – вчора чи сьогодні? Не мучать декого з вас докори совісті з приводу ганебної поведінки ваших лідерів, які після 80 років справді непростих подій на Волині, витягли на білий світ брехливі і вигадані міфи про звірства українців у роки Другої світової війни, геноцид польської нації? Вам не соромно за те, що розбагатіли великою мірою завдяки українцям, які не шкодували для вас , як-то кажуть, ні золота, ні срібла, та й нині клято працюють у ваших сучасних поміщиків, які охоче використовують підневільний труд українських «рабів»?
Коли про це думаю, мені стає прикро, сумно і боляче. Знаю, що не всі там однакові, але голосу захисників українських інтересів майже не чути або не чути зовсім. І це в час, коли вирішується доля не тільки України, а й усієї Європи.
А ще перед очима, наче в кадрах кінофільмів, оживають зустрічі, обійми, поцілунки, слова любові й добрих зичень, якими ми обмінювалися…
Невже це все – фата-маргана, ілюзія, казка, на зміну яким прийшли жахи у дусі голлівудських бойовиків, де ллється кров і гинуть люди?
То «ніколи знову» чи «можемо повторити»?
Від відповіді чи це запитання залежить майбутнє. І не лише українців та поляків.
Микола ВЕЛЬМА.
P.S. За результатами опитування, проведеного у Польщі інститутом IBRiS на замовлення Radio Zet, 59,7% поляків не підтримують вступ України до ЄС. Водночас 35,4% респондентів висловились «за» членство України в унії. Найвищий рівень підтримки зафіксовано серед виборців урядової коаліції, яку очолює Дональд Туск.
Водночас, інше опитування показало, що якби вибори до Сейму Польщі відбулися найближчим часом, то найбільше голосів набрала б «Громадянська коаліція прем’єра Дональда Туска».
Отже, не все однозначно у сусідів за Бугом. Тому нашим дипломатам і політикам є до чого «докласти рук».
М. В.
Вони йшли вулицями Варшави й вигукували образливі гасла на адресу українців. А вона, просто стоячи на порозі своєї галереї-крамниці, мовчки показала учасникам жест несхвалення. І саме цей мовчазний жест розлютив деяких учасників маршу ще більше.
Після цього на адресу її закладу «LAS RAK» почали надходити дивні погрози, а в соцмережах з’явилася хвиля негативних відгуків. Ба більше, днями на територію магазину увірвався чоловік і розтрощив його.
Але на цьому історія не закінчилася. Бо в Польщі абсолютна більшість людей — порядні та адекватні. І лише незначна частина здатна на подібні вчинки.
Побачивши фотографії розтрощеної крамнички, люди швидко об’єдналися й лише за короткий час зібрали понад 150 тисяч злотих на відновлення цієї чудової галереї-крамниці виробів ручної роботи «LAS RAK». Менш ніж за добу вже було 70 тисяч (при цілі – 50). До цього збору долучилося понад 3000 чоловік, серед яких багато й українців, які таким чином хотіли підтримати сміливу польку. Окрім цього, слова вдячності залишали у коментарях, яких лише під цим під постом більше чотирьох тисяч:
«Щиро дякуємо цій пані від усього серця за її мужність, гідність і людяність. Нехай Господь береже Вас, дорога пані...»; «Дякую свідомим полякам, що не ведуться на розпалювання політиками ворожнечі між народами»; «Подяка всім свідомим полякам і цій Пані за небайдужість»; «Щира подяка здорово мислячим полякам. А ще тим, хто подав і подає руку допомоги українцям. Це все замовлено і проплачено рашистами, які так хочуть нас посварити, розпалюючи ворожнечу. Ми маємо бути «тверезими» і мислити правильно».
За матеріалами соцмереж.
Залишити коментар