Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 30 липня 2026 року № 31 (13040)

Повідомлення в номер / Покликані бути державотворцями

30.07.2026

Покликані бути державотворцямиПокликані бути державотворцями

Андрій Бондарчук – справжня легенда Волині. Його творча, громадська і державотворча діяльність – яскрава й багатогранна, про неї можна говорити довго й захопливо. Однак вражає й інше: свій насичений подіями життєвий марафон Андрій Іванович проживає не тільки як учасник важливих подій, а й як письменник-аналітик – пише книги-дослідження, у яких фіксує все, чим жив і живе наш край, його рідне Полісся, його народ. 
Новий творчий набуток А. І. Бондарчука – книга «Пуповина предків» продовжує тему національної пам’яті, вірності рідній землі й відповідальності за її завтрашній день, нагадує, що «безпам’ятство – страшна біда для нації, погибель…». Автор до глибини душі переймається долею України, прагне донести до читачів те важливе й особливе, що наснажує і гуртує українців у велику націю. Людина великого життєвого, професійного, державотворчого досвіду має що сказати і суспільству, і владі, і державі – і робить це відверто, щиро, вказуючи, що йде до читача з «художньо-публіцистичним виданням», із книгою вільної структури, змістової багатоплановості, з питаннями філософськими, духовними,  суспільно болючими… Із власними роздумами, що переконують або й викликають на дискусію. Тому маємо книгу-експеримент, книгу-вболівання, заклик бути суспільно відповідальними громадянами своєї держави.  
Автору вдається уникати невиправданої декларативності – устами своїх персонажів він щиро зізнається у намірах удосконалювати наше суспільство, брати долю держави у свої руки, думати над своїми державотворчими діями і рішеннями. А щоб поглиблювати громадянську свідомість, дає цікавий просвітницький матеріал – читай, думай і роби висновки! 
Кожен раз, беручи до рук нову книгу наших письменників, читаю, аналізуючи майстерність творення сюжету, образів, мовного багатства твору. У випадку з новою книгою Андрія Івановича Бондарчука – непросто. Йдеться про поєднання публіцистики й белетристики, про художні прийоми, які допомагають  розкрити реальне життя волинян у різні епохи. Можу висловити втіху від того, як майстерно письменник використовує різноманітні способи розкриття сторінок життя земляків у різні епохи, малює живі, повнокровні образи, створює колоритні картини побуту, використовуючи місцеву говірку. Чотири частини книги – це окремі відтинки історії, різні періоди життя, нові емоції і нові наративи.  
Через біографію ентузіаста-краєзнавця Романа Бортника, головного героя, розкривається т. з. «комуністичний рай» на Поліссі – колгоспи, заслання, протести проти більшовизму. Через образ Сидора Чабана – героїка УПА, участь полісян у боротьбі проти більшовицької влади, розправа червоного режиму з борцями та їхніми прихильниками… 
Дві частини книги («Хата на Лелечій горі» та «Долі на життєвому полі») – художньо привабливі екскурси в минуле – від часів Наполеона до епохи польського панування на Волині…
Четверта – «Битва за державу». Сторінки мужності, хроніка важкої війни з рашистьким злом, роздуми про його витоки, про ідеологію та ідеологів варварства…
Спрямовуючи погляд читача у близьке й далеке минуле, автор аналізує сучасне і формує майбутнє. Однак наголошує: «Людина без історичної пам’яті беззбройна, то глина чи пластилін. З неї можна виліпити справжнього патріота і ворога, ледаря і працьовитого, розумаху і примітивну особу. Звідали ми багато влад: польську, совіцьку, німецьку, знов совіцьку. Кожен окупант переробляв нас». І тому тепер треба формувати себе і свою державу, бути державотворцями – іншої ради в українців нема, – такі думки й переконання викликає книга, котра йде сьогодні до людей з-під руки нашого земляка, старійшини волинського письменства Андрія Бондарчука.
Усі кошти від придбання книжки спрямовуються на допомогу нашій армії. Тому, вказує автор, «реалізаційна виручка стане особистим внеском ЗСУ кожного, хто придбає книгу».
Привертає увагу й присвята: «Андрієві, моєму онукові, добровольцеві-воякові, який з 2014 року збройно, разом з побратимами, боронив Незалежність України», «живим і полеглим захисникам рідної землі, які зберегли дух і звитягу предків, свою державу, їхнім матерям, тим хто допомагав і допомагає ЗСУ». 
Сьогодні онука А. І. Бондарчука,  ветерана війни Андрія Млинарського зустрічаємо поруч з Андрієм Івановичем, депутатом першого демократичного скликання Верховної Ради. Він – захисник держави, яку проголошував його дід, і волонтер, завдяки якому книжка «Пуповина предків» допомагає наближати жаданий мир. 
Ніна Горик,
членкиня Національної спілки письменників України.  
З книжки «Пуповина предків»:
Московія – то прокляття людства… У певних груп спільнот, кажуть вчені, ймовірно є ген ненависті, жорстокості. Здається, що москалі якраз і народжуються з ним. Мов гієни, у яких ще в утробі виростають зуби, аби лише виплодившись, зап’явшись на лапи, вбивати жертву.
l
Наші діди, батьки з росіянами воювали разом. Іншого шансу вижити в обох не було…
Якби наші діди знали, що своєю участю у тій війні вони допомагають Росії виростити майбутніх убивць своїх онуків і правнуків, то приєдналися б із зброєю до УПА, як це зробили деякі їхні ровесники. Я знав одного з них добре. Петро Гутенців іноді навідувався до нас на хуторі, пізно ввечері чи вночі. Підкріпитись, поговорити. Коли в сорок четвертому його призвали в Червону армію, дали автомат, утік. Приєднався до повстанців. Героїчно загинув. 
Так, якби ж то діди знали…
l
Я не атеїст, вірю в єдиного Творця як Всесвітній розум. Але не тільки я, а й мільйони бачать, що життя часто не вкладається в релігійні догми. Тому, як кажуть, хоч в лоб стріляй, але не повірю, що все твориться з волі Божої.
Згадайте жахіття Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Бородянки, інших населених пунктів, бомбування драмтеатру в Маріуполі, залізничного вокзалу в Краматорську, де перебували тисячі людей, підрив дамби Каховської ГЕС і тисячі інших масових злочинів. Люди! І ви повірили у те, що то з волі Бога? Тоді у вас в голові замість мізків – полова.
От відповідь на «Не убий» у «Завіті» я знайшов. Зло на землі треба карати жорстко, негайно, безжально. Доки справа дійде до суду небесного, зло торжествуватиме, буде насолоджуватись перемогою, а жертви, в нашому випадку України, не стане. 
Нині Бог на фронті – наші Збройні Сили, всі ті, хто сприяє нашій Перемозі. Її хоче і Всевишній, бідою вчить нас: мисліть і дійте краще, аніж ворог. Караючи його, ви прокладаєте дорогу добру, показуєте що й це страшне зло можна здолати.

Андрій Бондарчук – справжня легенда Волині. Його творча, громадська і державотворча діяльність – яскрава й багатогранна, про неї можна говорити довго й захопливо. Однак вражає й інше: свій насичений подіями життєвий марафон Андрій Іванович проживає не тільки як учасник важливих подій, а й як письменник-аналітик – пише книги-дослідження, у яких фіксує все, чим жив і живе наш край, його рідне Полісся, його народ. 

Новий творчий набуток А. І. Бондарчука – книга «Пуповина предків» продовжує тему національної пам’яті, вірності рідній землі й відповідальності за її завтрашній день, нагадує, що «безпам’ятство – страшна біда для нації, погибель…». Автор до глибини душі переймається долею України, прагне донести до читачів те важливе й особливе, що наснажує і гуртує українців у велику націю. Людина великого життєвого, професійного, державотворчого досвіду має що сказати і суспільству, і владі, і державі – і робить це відверто, щиро, вказуючи, що йде до читача з «художньо-публіцистичним виданням», із книгою вільної структури, змістової багатоплановості, з питаннями філософськими, духовними,  суспільно болючими… Із власними роздумами, що переконують або й викликають на дискусію. Тому маємо книгу-експеримент, книгу-вболівання, заклик бути суспільно відповідальними громадянами своєї держави.  

Автору вдається уникати невиправданої декларативності – устами своїх персонажів він щиро зізнається у намірах удосконалювати наше суспільство, брати долю держави у свої руки, думати над своїми державотворчими діями і рішеннями. А щоб поглиблювати громадянську свідомість, дає цікавий просвітницький матеріал – читай, думай і роби висновки! 

Кожен раз, беручи до рук нову книгу наших письменників, читаю, аналізуючи майстерність творення сюжету, образів, мовного багатства твору. У випадку з новою книгою Андрія Івановича Бондарчука – непросто. Йдеться про поєднання публіцистики й белетристики, про художні прийоми, які допомагають  розкрити реальне життя волинян у різні епохи. Можу висловити втіху від того, як майстерно письменник використовує різноманітні способи розкриття сторінок життя земляків у різні епохи, малює живі, повнокровні образи, створює колоритні картини побуту, використовуючи місцеву говірку. Чотири частини книги – це окремі відтинки історії, різні періоди життя, нові емоції і нові наративи.  

Через біографію ентузіаста-краєзнавця Романа Бортника, головного героя, розкривається т. з. «комуністичний рай» на Поліссі – колгоспи, заслання, протести проти більшовизму. Через образ Сидора Чабана – героїка УПА, участь полісян у боротьбі проти більшовицької влади, розправа червоного режиму з борцями та їхніми прихильниками… 

Дві частини книги («Хата на Лелечій горі» та «Долі на життєвому полі») – художньо привабливі екскурси в минуле – від часів Наполеона до епохи польського панування на Волині…

Четверта – «Битва за державу». Сторінки мужності, хроніка важкої війни з рашистьким злом, роздуми про його витоки, про ідеологію та ідеологів варварства…

Спрямовуючи погляд читача у близьке й далеке минуле, автор аналізує сучасне і формує майбутнє. Однак наголошує: «Людина без історичної пам’яті беззбройна, то глина чи пластилін. З неї можна виліпити справжнього патріота і ворога, ледаря і працьовитого, розумаху і примітивну особу. Звідали ми багато влад: польську, совіцьку, німецьку, знов совіцьку. Кожен окупант переробляв нас». І тому тепер треба формувати себе і свою державу, бути державотворцями – іншої ради в українців нема, – такі думки й переконання викликає книга, котра йде сьогодні до людей з-під руки нашого земляка, старійшини волинського письменства Андрія Бондарчука.

Усі кошти від придбання книжки спрямовуються на допомогу нашій армії. Тому, вказує автор, «реалізаційна виручка стане особистим внеском ЗСУ кожного, хто придбає книгу».

Привертає увагу й присвята: «Андрієві, моєму онукові, добровольцеві-воякові, який з 2014 року збройно, разом з побратимами, боронив Незалежність України», «живим і полеглим захисникам рідної землі, які зберегли дух і звитягу предків, свою державу, їхнім матерям, тим хто допомагав і допомагає ЗСУ». 

Сьогодні онука А. І. Бондарчука,  ветерана війни Андрія Млинарського зустрічаємо поруч з Андрієм Івановичем, депутатом першого демократичного скликання Верховної Ради. Він – захисник держави, яку проголошував його дід, і волонтер, завдяки якому книжка «Пуповина предків» допомагає наближати жаданий мир. 

Ніна Горик,

членкиня Національної спілки письменників України.  

 

З книжки «Пуповина предків»:

Московія – то прокляття людства… У певних груп спільнот, кажуть вчені, ймовірно є ген ненависті, жорстокості. Здається, що москалі якраз і народжуються з ним. Мов гієни, у яких ще в утробі виростають зуби, аби лише виплодившись, зап’явшись на лапи, вбивати жертву.

Наші діди, батьки з росіянами воювали разом. Іншого шансу вижити в обох не було…

Якби наші діди знали, що своєю участю у тій війні вони допомагають Росії виростити майбутніх убивць своїх онуків і правнуків, то приєдналися б із зброєю до УПА, як це зробили деякі їхні ровесники. Я знав одного з них добре. Петро Гутенців іноді навідувався до нас на хуторі, пізно ввечері чи вночі. Підкріпитись, поговорити. Коли в сорок четвертому його призвали в Червону армію, дали автомат, утік. Приєднався до повстанців. Героїчно загинув. 

Так, якби ж то діди знали…

Я не атеїст, вірю в єдиного Творця як Всесвітній розум. Але не тільки я, а й мільйони бачать, що життя часто не вкладається в релігійні догми. Тому, як кажуть, хоч в лоб стріляй, але не повірю, що все твориться з волі Божої.

Згадайте жахіття Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Бородянки, інших населених пунктів, бомбування драмтеатру в Маріуполі, залізничного вокзалу в Краматорську, де перебували тисячі людей, підрив дамби Каховської ГЕС і тисячі інших масових злочинів. Люди! І ви повірили у те, що то з волі Бога? Тоді у вас в голові замість мізків – полова.

От відповідь на «Не убий» у «Завіті» я знайшов. Зло на землі треба карати жорстко, негайно, безжально. Доки справа дійде до суду небесного, зло торжествуватиме, буде насолоджуватись перемогою, а жертви, в нашому випадку України, не стане. 

Нині Бог на фронті – наші Збройні Сили, всі ті, хто сприяє нашій Перемозі. Її хоче і Всевишній, бідою вчить нас: мисліть і дійте краще, аніж ворог. Караючи його, ви прокладаєте дорогу добру, показуєте що й це страшне зло можна здолати.

Залишити коментар

Ваш коментар з’явиться після перевірки модератором

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026