Доля дарує другий шанс…Не все в житті буває гладко. Кажуть, що все стається саме так, як і має бути. Ми можемо внести свої корективи в ритм життя, але змінити щось кардинально – чомусь не можемо…
Ірина із двома доньками переїхали на Волинь із Криму до родичів. Там, де раніше мешкала, розлучились із чоловіком. Тож тут мусила розпочинати все із чистого аркуша. Добре, що підтримували рідні люди, підбадьорювали повсякчас.
Нелегко все давалось одразу: скрутно було самій у фінансовому плані, не можна було знайти роботу… Але здаватись не мала права.
З часом все ставало на свої місця. Доньки підростали. Жінка, нарешті, знайшла роботу, яка була їй до душі. Життя вирувало у своєму стандартному ритмі. Промайнув час, одна за одною мамині красуні облаштували власне життя.
Щиро тішилось материнське серце, що в дітей хороша доля. Радіє тепер молода (майже) багатодітна бабуся вже й онукам, пестить їх, любить, голубить.
А ще – життя подарувало Ірині другий шанс, аби бути по-справжньому щасливою жінкою, коханою дружиною і втретє… люблячою мамою!
Із майбутнім чоловіком Вадимом познайомились практично випадково, але та зустріч була таки доленосною. Якось закрутилось-завертілось все майже одразу. Тоді обоє зрозуміли, що вони – одне ціле.
Для повної сімейної ідилії не вистачало лише доні-сонечка, про яку обоє дуже мріяли, просто марили... І, коли вже руки майже опустились, Ірина дізналась, що Бог почув таки їх прохання та молитви. Радості не було меж. Були на сьомому небі від щастя, як часто кажуть.
Нині їх Богданка – уже першокласниця, тато й мама огортають доню сповна своїми батьківськими теплом, любов’ю, тішаться першими успіхами їх кучерявої красуні із великими глибокими оченятами, де може поміститись цілий Всесвіт.
Із початком неоголошеної війни Вадим став на захист нашої держави. Тепер (за станом здоров’я) – чоловік уже демобілізований. Важко переживала цей період Ірина, коли з маленькою донею-крихіткою залишилась сама, а їх чоловік й тато був далеко, там, де дуже небезпечно…
Плакала часто ночами, вірила, надіялась та молилась. Слава Богу – тепер все це залишилось в минулому. Проте в душі це залишило свій слід…
…Але хитрунка-доля знову випробовує міцну й сильну духом жінку на витривалість. Нещодавно в Ірини діагностували важку недугу. Ця звістка була для їх родини громом серед ясного неба.
Тепер багато вже пройдено на цьому складному етапі життя, ще багато всього – попереду.
Та, головне, що мама й дружина твердо вірить, що ще пройде зовсім трохи часу – і вона таки повноцінно одужає. Жінка не плачеться, не нарікає ні на що, лише щиро молиться за те, аби якнайшвидше все це залишилось в минулому.
Бо її підтримка, її наснага до життя, зцілення від хвороби – це люблячі рідні, які кожного дня роблять все можливе та неможливе для того, аби їх найдорожча людина частіше посміхалась, була поруч.
У кожного – своя дорога, тож Ірина уже знає, що після тимчасових негараздів майбуття неодмінно встелятиме шлях барвистий килим, бо вона цього таки заслуговує!
Зоряна БЛИЩЕНКО.
Залишити коментар