Повідомлення в номер / Діти назбирали мільйон – для ЗСУ.

Несподівано зателефонував колишній однокурсник по навчанню в університеті Ігор Бойчук. Раніше жив у Києві, тепер опинився на Львівщині... Все життя працював у столичній журналістиці. Відважний чоловік. Не кривив душею. Блудом не ходив. Привітавшись, питає:

— Читав у соцмережах, що у вашому Любомлі школярики вторгували мільйон гривень для Збройних Сил України. Як це їм вдалося дійти до такої суми?

—  Є такий факт. Про що була передача на зональному телебаченні, а одна Всеукраїнська газета про наших активних хлоп’ят і дівчат торік опублікувала матеріал із світлиною — «Пончикісти-волонтери», — одказую миттєво, бо у  курсі справи. Так ми обоє розвели дискусію. Як мовиться, не стримуючи емоції. 

— А чому пончикісти? — не вгамовується товариш.

— Від слова «пончики». Цим кулінарним дивом і торгували діти. Почали з 2022 року, коли на українську землю приповзла російська нечисть. Створили однойменну спілку. Її девізом був слоган «Наблизимо перемогу разом!». Почепили плакат «Зароблені кошти підуть на потреби ЗСУ». Спершу вийшли із 30-ма пончиками. Люди розібрали за 15 хвилин, а продавали за 15 гривень. Збільшили випічку до 200, затим — 300. Начинкою були чорниці, вишні, банани, шоколад, згущене молоко. Додатково продавали пиріжки з капустою, картоплею і сосисками, навіть виготовляли піцу. 

— Почекай, зупинися Олександре. Але ж діти не змогли б самостійно розгорнути таку бурхливу діяльність. 

— Авжеж, головним кулінаром була й залишається невтомна і працьовита жіночка Тетяна Кравчук. Вона справжня майстриня кухні. Їй і карти в руки. Ти, певне, чув таке прізвище? Її десятирічна донька Софійка в 2022 році за малюнок до поштової марки виборола призове місце. Тетяна Миколаївна готує випічку вдома, а міські діти продавали у центрі міста. Інгредієнтами підсобляли батьки та волонтерська спілка дорослих під орудою Андрія Дем’янчука. 

По нинішній рік зібрали понад 77 5000 гривень. За ці кошти було придбано 5 автомобілів, генератор, старлінк, тепловізори, бінокль, РЕБ та інше спорядження для військових. Кожну придбану річ бачили діти, щоб не було кривотолків щодо  використання коштів. У цьому році теж тривають торги. Та уже не кожен день — на ярмарках і в святкові дні. Зароблене у попередні роки й цьогоріч склало мільйон з хвостиком. 

На моє прохання, кого з юних волонтерів можна відзначити, пані Тетяна сказала, що всі активні, непосидющі та працьовиті. Все ж назвала гроно імен. Щирої подяки заслуговують сестрички Настя і Катя Склянчуки, Мар’яна Цвид, Катя Клекоцюк, Інна Патієвич, Аня Гаврилюк, Софійка Тапук, Артур Трофимук, Арсен Левчук та інші. Це вони з друзями щотижня виходили в місто й пропонували перехожим ароматну і смачну випічку. 

Треба сказати, що й сама Тетяна Миколаївна заслуговує на величезну поляку. П’ятий рік двері її літньої кухні не зачиняються, а плита не встигає схолонути. По натурі вона скромна, тому замовчує про свій внесок, затрачений час, часті клопоти в ім’я святої справи.

— І що, на День волонтера забули навіть згадати активну майстриню?

— На мій превеликий смуток. Ігорю, активні діти, немовби бджілки, трудяться задля Української Армії, збираючи гривню до гривні. А в той час окремі високопосадовці пакують стоси валюти у службові сейфи для себе. На закон, мораль, стікаючу кров’ю Вітчизну, махнули рукою. Ненажерливі і вічно голодні хапуги. Школярики стояли і в дощ, і  спеку, мерзли від негоди заради збору грошей для нашої героїчної армії. А дяді й тьоті при гарних зарплатах і керівних посадах безсоромно розтягували державний бюджет.

У Луцьку, до речі, вже почалися судові засідання у справі ліцею №15. Для вченої і освіченої людини жити — значить мислити. А тут мислення виявилося схибленим, порочним та егоїстичним — довкола власної вигоди. Уже оголошено перші вироки. За хабарі у вигляді валюти в цьому освітньому закладі фіктивно працевлаштували 19 осіб. «Тепле» місце знайшли чоловіки призовного віку за 5 і 3 тисячі доларів. Менша сума — менша посада (асистент вчителя), більша — вчитель. Вони не працювали, а зарплати капали на їх рахунки. 

Гроші ділили організатори злочинної схеми. Серед них була й заступниця директора ліцею Марина Поліщук. Завдали збитків на 3 мільйони гривень. Мені вельми цікаво, як опісля ці освітяни з гнилою душею навчатимуть дітей «вічному, доброму і розумному»? Якими методами визначатимуть цінність чи шкідливість вчинків, розповідатимуть про добро і зло? Або про чесність і правдивість, моральну чистоту, скромність в суспільному та особистому?

— Олександре, таких любителів злата-срібла треба гнати з освітянської галузі у три шиї. Щоб вони згодом не згадували своє життя як суцільну смугу радості. Бути мудрим — значить бачити не тільки те, що під ногами, а й майбутнє. Розумна передбачливість сильніша за фатальну випадковість. Тут не видно ні першого, ні другого. Справа про зловживання в ліцеї — це дріб’язок  у порівнянні подіями в Генпрокуратурі України. Їх презентувало Національне антикорупційне бюро (НАБУ). 

З  цього приводу процитую два дописи, почерпнуті в соцмережі. «Сьогодні усі вражені тоннами готівки, які співробітники НАБУ знайшли в сейфі одного з керівників Генпрокуратури за кришування кол-центрів. З якими він мав боротися», — журналіст Віталій Сич. «І це не випадковість, а невід’ємна риса вибудованої владою системи управління, в якій панує негативна селекція. На посади, як правило, призначають найбільш лояльних, корумпованих і тупих», — екс-голова правління «Укренерго» Володимир Кудрицький. Що ще можна добавити? Єдине: керівник цього гнізда корупції Руслан Кравченко подав у відставку і втік за кродон... 

— Ігорю, схоже на те,  що Генпрокуратура перетворилася в анклав хабарництва, кубло циніків, які не мали права на прокурорські погони. Її не прикрашають клички «муза», «канцлер», як називали між собою члени злочинної групи, а дискредитують. Судячи з матеріалів НАБУ-САП, центр уособлення законності перетворився в оплот державного рекету. 

«Канцлером» називали заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Сергія Кропиву. Тут брали данину від нелегальних кол-центрів. Звідки часто лунають невідомі дзвінки до обраних жертв. Чуються ніби співчутливі голоси про «заблокований рахунок у банку, а ми поможемо», про нібито ДТП, в яке потрапив ваш син, брат, сват, а треба гроші  та інші казочки. 

Людей обдирали, як тую липку. Особа, паралізована ляком, погоджується на умови, що пропонували аферисти і мерщій виконує їхні забаганки відносно видачі пін-кодів, своїх рахунків, а потім чухає лоба: гроші зникли. Злочинна шайка під омофором прокурорів нагребла данини 42 мільярди гривень.  

А всього у  минулому році в Україні вкрадено таким способом 1,4 мільярди гривень з платіжних карток громадян.

— Вважаю тих, хто носить погони й бере “в лапу”, треба судити жорсткіше, без застави, з позбавленням звань і, можливо, скасуванням положення про вислугу при виході на пенсію, конфіскацією майна. Але для того треба вносити зміни в законодавство. 

До слова, Закон про прокуратуру давно потребує нової редакції. Ну хіба не дивно, що багато  прокурорів в Україні на службі є інвалідами та отримують дві платні — за інвалідність та за посаду?! 

l

Ось такий невеселий діалог вийшов у нас з паном Ігорем. Шкода лишень, що  шахраї “плюють”  і  на Закон, і на громадську думку. 

Олександр ХОМЕНЧУК.

Несподівано зателефонував колишній однокурсник по навчанню в університеті Ігор Бойчук. Раніше жив у Києві, тепер опинився на Львівщині... Все життя працював у столичній журналістиці. Відважний чоловік. Не кривив душею. Блудом не ходив. Привітавшись, питає:

— Читав у соцмережах, що у вашому Любомлі школярики вторгували мільйон гривень для Збройних Сил України. Як це їм вдалося дійти до такої суми?

—  Є такий факт. Про що була передача на зональному телебаченні, а одна Всеукраїнська газета про наших активних хлоп’ят і дівчат торік опублікувала матеріал із світлиною — «Пончикісти-волонтери», — одказую миттєво, бо у  курсі справи. Так ми обоє розвели дискусію. Як мовиться, не стримуючи емоції. 

— А чому пончикісти? — не вгамовується товариш.

— Від слова «пончики». Цим кулінарним дивом і торгували діти. Почали з 2022 року, коли на українську землю приповзла російська нечисть. Створили однойменну спілку. Її девізом був слоган «Наблизимо перемогу разом!». Почепили плакат «Зароблені кошти підуть на потреби ЗСУ». Спершу вийшли із 30-ма пончиками. Люди розібрали за 15 хвилин, а продавали за 15 гривень. Збільшили випічку до 200, затим — 300. Начинкою були чорниці, вишні, банани, шоколад, згущене молоко. Додатково продавали пиріжки з капустою, картоплею і сосисками, навіть виготовляли піцу. 

— Почекай, зупинися Олександре. Але ж діти не змогли б самостійно розгорнути таку бурхливу діяльність. 

— Авжеж, головним кулінаром була й залишається невтомна і працьовита жіночка Тетяна Кравчук. Вона справжня майстриня кухні. Їй і карти в руки. Ти, певне, чув таке прізвище? Її десятирічна донька Софійка в 2022 році за малюнок до поштової марки виборола призове місце. Тетяна Миколаївна готує випічку вдома, а міські діти продавали у центрі міста. Інгредієнтами підсобляли батьки та волонтерська спілка дорослих під орудою Андрія Дем’янчука. 

По нинішній рік зібрали понад 77 5000 гривень. За ці кошти було придбано 5 автомобілів, генератор, старлінк, тепловізори, бінокль, РЕБ та інше спорядження для військових. Кожну придбану річ бачили діти, щоб не було кривотолків щодо  використання коштів. У цьому році теж тривають торги. Та уже не кожен день — на ярмарках і в святкові дні. Зароблене у попередні роки й цьогоріч склало мільйон з хвостиком. 

На моє прохання, кого з юних волонтерів можна відзначити, пані Тетяна сказала, що всі активні, непосидющі та працьовиті. Все ж назвала гроно імен. Щирої подяки заслуговують сестрички Настя і Катя Склянчуки, Мар’яна Цвид, Катя Клекоцюк, Інна Патієвич, Аня Гаврилюк, Софійка Тапук, Артур Трофимук, Арсен Левчук та інші. Це вони з друзями щотижня виходили в місто й пропонували перехожим ароматну і смачну випічку. 

Треба сказати, що й сама Тетяна Миколаївна заслуговує на величезну поляку. П’ятий рік двері її літньої кухні не зачиняються, а плита не встигає схолонути. По натурі вона скромна, тому замовчує про свій внесок, затрачений час, часті клопоти в ім’я святої справи.

— І що, на День волонтера забули навіть згадати активну майстриню?

— На мій превеликий смуток. Ігорю, активні діти, немовби бджілки, трудяться задля Української Армії, збираючи гривню до гривні. А в той час окремі високопосадовці пакують стоси валюти у службові сейфи для себе. На закон, мораль, стікаючу кров’ю Вітчизну, махнули рукою. Ненажерливі і вічно голодні хапуги. Школярики стояли і в дощ, і  спеку, мерзли від негоди заради збору грошей для нашої героїчної армії. А дяді й тьоті при гарних зарплатах і керівних посадах безсоромно розтягували державний бюджет.

У Луцьку, до речі, вже почалися судові засідання у справі ліцею №15. Для вченої і освіченої людини жити — значить мислити. А тут мислення виявилося схибленим, порочним та егоїстичним — довкола власної вигоди. Уже оголошено перші вироки. За хабарі у вигляді валюти в цьому освітньому закладі фіктивно працевлаштували 19 осіб. «Тепле» місце знайшли чоловіки призовного віку за 5 і 3 тисячі доларів. Менша сума — менша посада (асистент вчителя), більша — вчитель. Вони не працювали, а зарплати капали на їх рахунки. 

Гроші ділили організатори злочинної схеми. Серед них була й заступниця директора ліцею Марина Поліщук. Завдали збитків на 3 мільйони гривень. Мені вельми цікаво, як опісля ці освітяни з гнилою душею навчатимуть дітей «вічному, доброму і розумному»? Якими методами визначатимуть цінність чи шкідливість вчинків, розповідатимуть про добро і зло? Або про чесність і правдивість, моральну чистоту, скромність в суспільному та особистому?

— Олександре, таких любителів злата-срібла треба гнати з освітянської галузі у три шиї. Щоб вони згодом не згадували своє життя як суцільну смугу радості. Бути мудрим — значить бачити не тільки те, що під ногами, а й майбутнє. Розумна передбачливість сильніша за фатальну випадковість. Тут не видно ні першого, ні другого. Справа про зловживання в ліцеї — це дріб’язок  у порівнянні подіями в Генпрокуратурі України. Їх презентувало Національне антикорупційне бюро (НАБУ). 

З  цього приводу процитую два дописи, почерпнуті в соцмережі. «Сьогодні усі вражені тоннами готівки, які співробітники НАБУ знайшли в сейфі одного з керівників Генпрокуратури за кришування кол-центрів. З якими він мав боротися», — журналіст Віталій Сич. «І це не випадковість, а невід’ємна риса вибудованої владою системи управління, в якій панує негативна селекція. На посади, як правило, призначають найбільш лояльних, корумпованих і тупих», — екс-голова правління «Укренерго» Володимир Кудрицький. Що ще можна добавити? Єдине: керівник цього гнізда корупції Руслан Кравченко подав у відставку і втік за кродон... 

— Ігорю, схоже на те,  що Генпрокуратура перетворилася в анклав хабарництва, кубло циніків, які не мали права на прокурорські погони. Її не прикрашають клички «муза», «канцлер», як називали між собою члени злочинної групи, а дискредитують. Судячи з матеріалів НАБУ-САП, центр уособлення законності перетворився в оплот державного рекету. 

«Канцлером» називали заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Сергія Кропиву. Тут брали данину від нелегальних кол-центрів. Звідки часто лунають невідомі дзвінки до обраних жертв. Чуються ніби співчутливі голоси про «заблокований рахунок у банку, а ми поможемо», про нібито ДТП, в яке потрапив ваш син, брат, сват, а треба гроші  та інші казочки. 

Людей обдирали, як тую липку. Особа, паралізована ляком, погоджується на умови, що пропонували аферисти і мерщій виконує їхні забаганки відносно видачі пін-кодів, своїх рахунків, а потім чухає лоба: гроші зникли. Злочинна шайка під омофором прокурорів нагребла данини 42 мільярди гривень.  

А всього у  минулому році в Україні вкрадено таким способом 1,4 мільярди гривень з платіжних карток громадян.

— Вважаю тих, хто носить погони й бере “в лапу”, треба судити жорсткіше, без застави, з позбавленням звань і, можливо, скасуванням положення про вислугу при виході на пенсію, конфіскацією майна. Але для того треба вносити зміни в законодавство. 

До слова, Закон про прокуратуру давно потребує нової редакції. Ну хіба не дивно, що багато  прокурорів в Україні на службі є інвалідами та отримують дві платні — за інвалідність та за посаду?! 

ххх

Ось такий невеселий діалог вийшов у нас з паном Ігорем. Шкода лишень, що  шахраї “плюють”  і  на Закон, і на громадську думку. 

Олександр ХОМЕНЧУК.