Посвята ПоетесіПідрізала їй доля крила,
Та Cловом до людей
летіла,
Вплітала в нього біль і
муки,
Палке кохання і розлуки.
Жила, неначе у неволі,
Та не корилася недолі,
Розраду мала у природі
І мріяла про волю для
народу.
Вели у даль її дороги,
Ятрили душу сум, тривоги.
В хвилину вільну із чужини
Думками рвалась в Україну,
Де дядько Лев і дуб
столітній,
Де люди бідні, та привітні,
Де покохала Мавка Лукаша –
За всім щеміла їй душа.
В слабкому тілі – волі сила,
Сльозини навіть не
зронила.
Вдивлялась з сумом в синє
море,
Топила в хвилях своє горе.
…Палало серце, згасало
тіло.
Вона, як свічечка згоріла.
Та вогник цей і досі не
погас,
Бо в Слові залишився він
для нас.
Віра СЕМЕНІЙ.
Залишити коментар