Лист читача газети, гадаю, коментарів не потребує. Хіба одного: подібно в Україні думає не тільки пан Іващик. Ситуація така, що вимагає оперативного прийняття розумних рішень і вжиття рішучих заходів щодо нормалізації стану справ.
Але чи є ці рішення і дії? Важко сказати однозначно. З одного боку, ніби є. Працюють Верховна Рада, Уряд. Призначені голови облдержадміністрацій, деякі керівники структурних підрозділів.
На найвищому рівні схвалено концепцію децентралізації влади в країні і суттєвого розширення повноважень територіальних громад. Передбачається також зміна системи управління на обласному та районному рівнях.
З другого боку, неприємно вражає якась невизначеність у вирішенні кадрових питань, відсутність очільників ряду силових відомств. Взяти для прикладу хоча б Ковельщину. Якщо міська влада працює хоч і в напруженому, та все ж загалом нормальному режимі, то цього аж ніяк не скажеш про районну державну адміністрацію: занадто довго вирішувалося питання з призначенням її голови.
Під час однієї з прес-конференцій в Луцьку нам, журналістам, пояснювали, що затримка із призначенням людей на керівні посади викликана тим, що є спеціальна процедура процесу таких призначень: співбесіди, підготовка відповідних документів, перевірки і т. д., і т. п.
Звичайно, все це потрібно. Хоча постає «крамольне» питання: а чи необхідно поголовно змінювати усіх керівників в Україні? Невже кожен із них – злочинець? І де гарантія, що на їх місце прийдуть кращі? Адже навіть після жовтневого перевороту 1917-го року більшовики, наробивши дурниць і перегинів, згодом прийшли до висновку: старі "специ", як їх тоді називали, потрібні новій владі. І їх запросили до праці в органи управління, армію, галузі промисловості, транспорту, будівництва тощо.
Невже, справді, історія вчить тому, що не вчить нічому?
Під час недавньої зустрічі з новопризначеним головою облдержадміністрації Григорієм Пустовітом, де мова йшла про необхідність протидії зухвалій антиукраїнській пропаганді і потребу спільних зусиль влади і преси, я, виступаючи в обговоренні, зазначив, що у цій роботі велика роль належить міським, міськрайонним і районним газетам. Тому є потреба виконавчій владі області звернути більшу увагу на місцеві ЗМІ, які "стоять" найближче до народу.
Григорій Олександрович, в принципі, погодився із такою думкою, і вже сьогодні ми маємо з цього приводу спеціальну угоду між облдержадміністрацією і редакцією нашої газети, де конкретно визначені шляхи подальшої співпраці. Така ж угода підписана з обласною і міською радами.
На жаль, в силу різних причин затримується фінансування "Вістей Ковельщини" районною радою, яка є одним із співзасновників газети. Причому матеріали про діяльність і представницької, і виконавчої влади району постійно друкуються на шпальтах видання, починаючи із січня ц. р.
Хочеться сподіватися, що найближчим часом депутати райради, її новообраний голова Ігор Верчук цю проблему розв'яжуть, бо ситуація в редакції складається критична: у зв'язку з різким підвищенням ціни на папір (з 6,5 до 9,5 тисяч гривень за тонну), енергоносії та ін. є загроза самому існуванню газети.
Звичайно, редакція вживає і вживатиме заходів щодо скорочення своїх затрат, готова до "затягування пасків", про яке пише Маркіян Іващик у своєму листі. Тому ми просимо наших читачів із розумінням поставитися до того, що можливе подальше підвищення передплатної ціни на "Вісті Ковельщини", тарифів на рекламу і оголошення, а в крайньому випадку – скорочення обсягу і періодичності виходу міськрайонки.
Будемо, однак, сподіватися, що до цього не дійде. А щоб такого не сталося, знову ж таки потрібні рішучі й енергійні дії влади, для якої нормальне функціонування засобів масової інформації, їх реформування – далеко не другорядне питання. Особливо сьогодні, коли проти України розв’язана жорстока інформаційна війна, коли «вибухонебезпечною» є ситуація в ряді східних і південних областей держави.
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар