Разом – ми сила!
Хочу осягнути глибокий зміст слова “Мати”. Пишу з великої букви. Ніяким правописом не визначиш значення цього величного і святого слова.
Непросто народити. Не легше виростити, виховати і в час випробувань заради рідної землі, волі і свободи народу, відпущення гріхів людства іти із сином або дочкою на Голгофу. Так, як це зробила Мати Божа. Цим вона виконала свою місію перед Богом.
Сьогодні знову настав час вибору – наслідувати Пресвяту Богородицю Марію чи покірно скоритися зухвалим російським бойовикам, терористам і диверсантам.
Нещодавно від поважної, інтелігентної пані почув: "Я свого сина під мобілізацію і в зону АТО на війну не пущу. Тільки через мій труп!". Виправдання і звинувачення влади, олігархів сипались камінним градом.
Не виню цю пані, бо не маю права судити.
Вона ж – мати. Але так гірко стало на душі: "Невже пропадає Україна, зникає з карти земної велична, тисячолітня держава?" – подумалось.
Через кілька днів заспокоююсь, побувавши в Любитові.
Біля гарного квітучого обійстя нас зустрічає миловида господиня. Це — Людмила Варчин, син якої Олександр служить в зоні АТО і щодня, щохвилини перебуває під обстрілом кулеметів, "градів", мінометів і снайперів.
– Заходьте до хати, а то собаки так гавкотять, що й порозмовляти не дадуть, — запрошує жінка.
Смуток в очах, тривога — на обличчі і в голосі.
– Переживаєте за сина?
– День і ніч. Двічі на добу виходимо на зв'язок. Поговориш — серцю легше. А буває, коли обірветься та тонка ниточка, то місця собі не знаходжу. Так було, коли Сашин батальйон доходив до Волновахи. Тривожно на душі. Але мій Саша каже: "Мамо, якщо не ми, — то хто?".
Слухаю Маму Людмилу і намагаюся зрозуміти, чим заповнений любитівський духовний простір.
— Важко всім. З нашого села 7 юнаків у зоні АТО. Ми, матері, молимось за них всіх. Спілкуємося щодня між собою. Заспокоюємо одна одну. А сусіди як ставляться гарно: і співчувають, і заспокоюють, і чим можуть, допомагають.
Сільський голова у нас добрий. Старається вникати в наші проблеми житейські. З обмолотом зернових допомагав, щоб дешевше було. Тепер вся техніка на селі приватна і дорога. Він і до зими питання з дровами вирішить.
Хочеться відволікти співбесідницю від сумного.
– А взагалі, як живете? Господарка велика?
– Є хліб і до хліба. Утримуємо корову, годуємо свиней, є гуси, качки, кури. Поля свого із пайовими ділянками, що дісталися нам по заповіту, маємо майже 5 гектарів. Сіємо пшеницю, овес, ячмінь. Садимо картоплю. Чоловік працює водієм, то ще й копійка в хаті ведеться для виживання.
Надіюсь, що і син Микола скоро влаштується на роботу – він же і водій, і тракторист. Для радості доня виростає – третьокласниця-розумниця.
Все в нас добре, аби тільки Саша швидше живий та здоровий повернувся. Він в армії з 8 квітня, а мені здається, що то — ціла Вічність.
І я перейнявся цими переживаннями. Колись, в минулому, мій рід був майже винищений. Хто війною, хто боротьбою за нашу неньку-Україну. І в мене та жарина болю не затухає. Тому й беру близько до серця переживання земляків і слово "Мама" виписую з великої букви.
l
На сесії районної ради прозвучало депутатське звернення від голови райпарторганізації ВО "Батьківщина" Володимира Андросюка про допомогу сім'ям, чоловіки яких воюють в зоні АТО. Тому цікавлюся, як з цим у Любитівській сільраді.
На столі у сільського голови Віктора Павлова на видному місці – список тих, хто воює і хто мобілізований. У нього постійний телефонний зв'язок із тими хлопцями та їх сім'ями. З активною участю голови зібрали всім селом кошти і закупили бронежилети.
Село співчуває. Село діє. Село теж живе війною і долею України. Віктор Іванович знає, як і з чого будуються бліндажі, котрі захищають хлопців від смертоносних ударів "градів". Знає і сімейні проблеми тих, хто служить. Але найголовніше було почути із вуст Мами Саші: "У нас голова добрий". До речі, він вже пообіцяв посприяти із влаштуванням на роботу Миколу, сина Людмили Варчин.
Ось такі вони, реалії життя. Добрі і відповідальні люди, добрий голова, а значить — буде у нас омріяна благополучна Україна.
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКУ: Людмила ВАРЧИН.
Фото Світлани ЛЯШУК.
Уже понад три місяці на Сході України триває антитерористична операція. Понад три місяці наші солдати стоять на обороні Української державності, суверенітету та територіальної цілісності. Щоденно крок за кроком відвойовують захоплені сепаратистами території сіл та містечок, відновлюючи мирне життя.
Тим, хто сьогодні перебуває на передовій, надзвичайно важливо відчувати турботу та допомогу і знати, що позаду – міцний тил. Адже для повноцінної армії потрібні не тільки солдати, а ще й сучасна зброя та якісне матеріально-технічне забезпечення.
У цей складний для країни час, коли вирішується доля цілісності держави, до керівництва Ковельської районної ради та громадськості Ковельського району звернулися представники спецбатальйону "Київ-2" з проханням надати допомогу для покращення матеріально-технічної бази підрозділу.
Першими відгукнулися на допомогу військовим депутати районної ради: Галина Коляда, Богдан Конопацький, Юрій Хороших, Володимир Пархонюк та ін. Оперативно організували збір продуктів харчування по відповідних сільських радах Козлиничівський сільський голова Микола Літвінчук та Пісочненський сільський голова Руслан Лисковець.
Не залишилися осторонь потреб армії і небайдужі підприємці Ковельщини: Дмитро Кілеба, Ігор Куницький та ін. Слід відзначити і активну роботу громадських активістів, серед яких — Сергій Котик та Павло Багновий. За кілька днів громада Ковельщини зібрала необхідне: продукти харчування, засоби гігієни тощо і передала їх солдатам. До участі у благодійній акції долучилося і обласне керівництво, зокрема, значну організаційну та технічну допомогу надав заступник голови Волинської обласної ради Ігор Гузь.
Варто зазначити, що Ковельська районна рада постійно тримає зв'язок з військовослужбовцями, які нині несуть службу на Сході України і долучається до заходів, спрямованих на підтримку наших солдат необхідним, спорядженням, речами першої необхідності, засобами гігієни та продуктами харчування. За кілька місяців неоголошеної війни депутати районної ради та працівники виконавчого апарату брали участь у зборі коштів на потреби Української армії та на лікування поранених військових. Окрім цього, керівництво районної ради брало на себе організаційну підтримку поїздок матерів та дружин мобілізованих солдат у с. Дачне (Дніпропетровська область) та військовий полігон "Широкий лан" (Миколаївська область).
Питання захисту України спонукає до об'єднання депутатів та громадськості Ковельського району. Серед депутатів, які всіляко допомагають військовослужбовцям, варто відзначити Богдана Конопацького і Марата Шарифуліна. Вони не тільки долучаються до масових благодійних акцій на підтримку армії, але й особисто допомагають військовим. Марат Рифович власним коштом придбав кілька бронежилетів для солдат, які були призвані на військову службу під час мобілізації, а також постійно допомагає військовим як фінансово, так і матеріально.
Як бачимо, військові реалії сьогодення в черговий раз доводять, що український народ сильний своїм патріотизмом. На захист суверенітету нашої держави, не вагаючись, виступають найкращі, найвідданіші патріоти, а народ щиро віддячує їм за це своєю допомогою та підтримкою.
Від імені рідних військовослужбовців Ковельська районна рада висловлює щиру вдячність усім небайдужим людям за розуміння і матеріальну допомогу. Бажаємо Вам мирного неба та ясного сонечка над головою. А нашим воякам бажаємо швидкої перемоги та благополучного повернення додому!
Звертаємось до усіх жителів Ковельщини з проханням і надалі підтримувати таку добру справу допомоги нашим захисникам, адже сьогодні настав саме той момент, коли всі українці повинні згуртуватися і об'єднатися в одному пориві: зберегти Україну єдиною і неподільною, адже єдність – це головна умова нашої сили та Незалежності.
Виконавчий апарат Ковельської районної ради.
НА ЗНІМКУ: під час завантаження гуманітарного вантажу.
Фото з архіву виконавчого апарату районної ради.
Разом – ми сила!
Залишити коментар