Лавренко Яків Якович народився в Люблинці Ковельського району. Закінчив Ковельску ВШ № 6, Луцьке педагогічне училище і Львіський державний університет. Географ. У 1958 році призваний на службу в ряди Збройних Сил СРСР. Там же закінчив полкову школу з отриманням звання сержанта.
Більшу частину свого життя живе і працює у Ковелі.
Про його життєвий шлях, враховуючи 41 рік педагогічного стажу, можна сміливо говорити: "Життя, віддане дітям".
Займається літературною творчістю. Автор книг "Пробуджений сквер", "Вибір", "Жили не так", "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині", "Чуєш, брате мій…".
Написав більше 100 віршів.
Член Асоціації незалежних волинських письменників ім. Павла Чубинського.
Близько 10 років очолював Ковельську міськрайонну організацію Народного Руху України.
“Наша хата була поблизу стрільбищ німців, де вони під час війни проводили військові заняття. Якось раз я перейшов дорогу, сів на пеньочку. Один з німців кинув мені цукерки в упаковці. Я не підходив, сидів. Німець гукнув, я лизнув коробку цукерок і бігом побіг хвалитися матері.
Вперше мене похвалили у 4 роки, коли різав дрова... І попросили, щоб швидше пішов від пилки.
Вірші пробував писати в 5-му класі, вислав раз їх у дитячий журнал "Зірка". Відписали, що треба краще вчитися.
У 7-му класі вже вирішив, що буду вчителем історії або географії.
Поступав в педучилище. Мені постійно таланило. Зарахували передостаннім.
Патріотизм перейняв від сестри. В її хаті була криївка – допомагала УПА. Я бачив і спілкувався з повстанцями в її хаті у 1949 році. Тоді люди боялися надавати повстанцям притулок – за це висилали у Сибір.
Починав працювати у 1963 році в Облапській школі із зарплати у 500 рублів. За квартиру платив 250 рублів, кілограм м'яса тоді коштував 2 рублі, а хліб – 20 копійок.
Одружився у 32 роки, маю двох дітей – дочку та сина, 4 онуків.
В черзі на квартиру стояв 10 років. Розподіл проводився "по блату". Щоб отримати хоча б тимчасову, на 24 квадратних метри, їздив у Київ, потім в Москву. Як прийшов до влади Андропов, то черги відразу почали просуватися.
Сюжети для своїх книжок беру тільки з життя.
Вірші приходять і вдень, і вночі.
Ніколи не задумувався над тим, щоб кудись переїхати – ні за кордон, ні в інше місто.
Мріяв стати директором школи, але якось не склалося…”
Залишити коментар