На рівні європейських стандартів– Ах, Європа!.. Європейський вибір – ключ до нашого благополуччя!
– До сучасного рівня Польщі нам треба йти 20 років, а щоб догнати Німеччину – 50.
Такі або подібні слова чуєш на кожному кроці. А чи справді нам когось потрібно доганяти, щоб відчинити ворота в наш вигаданий рай?
Щоб хоч якось пізнати внутрішній світ європейськості, напрошуюсь у гості до підприємства, яке 100 відсотків виробленої продукції поставляє за кордон. Це – виробничо-комерційна фірма "Ковель", або відома всім колишня швейна фабрика.
В радянські часи існував такий критерій ефективності роботи будь-якого підприємства, як "культура виробництва". Вона була високою або низькою. Зважаючи, що загальний рівень підприємств був дуже низький, то ця оцінка в технологічному, естетичному, особливо в побутовому аспектах не могла рівнятися з Європою.
Перше враження від фірми – не гірше, аніж у Німеччині. За воротами прохідної мене зустрічає ідеальна чистота. Виробничі будівлі зовні виглядають естетично і привабливо. Куточок відпочинку із зеленими декоративними насадженнями створює благодатний мікроклімат для працюючих. Всередині службових приміщень – теж порядок і чистота "німецького" зразка.
В цей внутрішній світ фірми гарно вписується її керівник Федір Жунке. Стрункий, підтягнутий, в міру усміхнений, гречний, доброзичливий і конкретний – такий, який потрібний для вимогливого жіночого колективу.
Я не беру в нього офіційне інтерв'ю. Ми просто по-дружньому розмовляємо. Наша бесіда, мов тихоплинна течія, виводить на широке життєве плесо суперечливої сьогоденної дійсності.
– Неспокійне нині життя. Люди чекають економічної, соціальної, політичної стабільності в державі. Люди переживають. У нас колектив жіночий. Хто, як не жінки, найбільше пропускають через серце ті тривоги та й всю загальнодержавну кризову ситуацію? – каже директор.
– Якби всі працювали так, як ваші жінки і підприємство в цілому, то, можливо, не було б війни на Сході.
– Не перебільшуйте. Наші досягнення не такі вже й великі. Із самого початку Незалежності так склалося, що наш колектив став працювати на Європу, і ми вимушені були дотримуватися європейських і світових стандартів. Інакше наша продукція ні у Франції, ні в Німеччині, ні в Польщі не змогла б користуватися попитом.
– Існують різноманітні схеми співпраці із зарубіжними замовниками. Вони мають бути взаємовигідними.
– Схема у нас проста і прозора. Від наших зарубіжних партнерів надходить (без оплати) давальницька сировина, з якої ми шиємо жіночий одяг: пальта, жакети, буває, й сукні, брюки тощо. Вимоги до якості, звичайно ж, високі. Браку не може бути. Якщо виріб виявиться з недоліком, він повертається назад на переробку. Із поганим виробником ніхто не буде співпрацювати.
Для високої якості повинен бути високий професіоналізм швачки, технолога. Але вони мають працювати на сучасному обладнанні.
Швейна машинка за 7-10 років морально і фізично старіє. Ремонтувати капітально немає сенсу, бо дорого і неефективно.
Обладнання хоч-не-хоч, а потрібно оновлювати. Машина з відпрацьованим ресурсом, зношеними механізмами якісного продукту не видасть.
– Крім якості товару, ще є ціна. Тут китайці встановлюють у світі свої правила гри. При нижчій якості ціна їхнього товару в рази менша.
– Китайська конкуренція нас не лякає. По-перше, наш товар надходить в Європу невеликими партіями. До покупців завозимо його за 3-4 тижні, а з Китаю такий товар іде місяцями. І найголовніше, що на наш товар є фактичний покупець. Ми витримуємо всі вимоги: матеріал, фасон, моду, в тому числі – сезонність. Влітку ми шиємо одяг на зиму.
А починаючи з жовтня, будемо виготовляти літній одяг. Взагалі, вся європейська організація виробництва – строго планова і конкурентна. Наші працівники без особливих труднощів "вписалися" в ці правила.
– Колись модним було кращих працівників вшановувати грамотами, вивішувати світлини на Дошці пошани. Не сумніваюсь, що Ви, Федоре Васильовичу, хочете сказати тепле слово про багатьох.
– Про всіх скажу так: колектив хороший, працелюбний і відповідальний. Всім від щирого серця дякую за невтомну працю.
Окремі прізвища кращих з кращих все-таки озвучу. Це начальник виробництва Тетяна Білашук; майстри Тетяна Левчук, Надія Щекальова, Віра Марчук, Людмила Хавень; технологи Наталія Ланець, Оксана Коценко, Наталія Волкова; механік Леонід Сидорук; швачки Лариса Жмуйда, Ольга Плясун, Світлана Павлійчук, Наталія Буднік, Світлана Крайнік, Наталія Горбіч та багато інших. Цей список можна продовжити. Кожен працівник вписує світлу сторінку в історію підприємства.
– Інтенсивна праця, європейська якість... Тож і оплата праці, очевидно, відповідна?
– На жаль, хоч би й хотів, а європейського рівня зарплати у нас не встановиш: енергоносії, пальне, податки, до цього – курс долара зашкалюють за розумну позначку. Це все опускає нашу економіку на українську грішну землю.
Тому й зарплата середньо-ковельська. Непросто виживати. Але повторюсь: люди втомилися від нестабільності і війни. Нам потрібен мир, і це – найголовніше.
Слухаю, аналізую, роздумую.
Федір Васильович Жунке на високотехнологічному швейному виробництві працює 34 роки, і з них – 27 директором.
Йому не потрібно нагадувати, як готуватися до зими. Він знає, що таке енергозбереження і як на практиці зекономити газ і зберегти тепло. Федір Жунке тривожиться, що молодь не спішить на виробництво і критикує недосконалий пенсійний закон.
Тішиться, що покращився митний контроль, і тепер пропуск товару фірми за кордон проходить в електронному варіанті.
За роки Незалежності багато підприємств збанкрутувало, потонуло в бурхливому океанів конкуренції. Федір Жунке – той капітан, який впевнено тримає штурвал "корабля". Були смертельні шторми на початку Незалежності, вдаряли жорстокі хвилі європейської кризи в 2008-2009 роках. Здавалося, все! Але вистояли і перемогли.
Він розуміє несправедливість, яка існує сьогодні, коли підприємство в питаннях організації праці і тієї ж якості продукції працює по-європейськи, а соціальний захист, оплата праці лишаються відсталими, "українськими".
Але, попри все, я на свої очі бачу: ми вміємо і ми можемо. Наш дороговказ – Європа! Ми пройдемо цей шлях і вирівняємо наші стандарти життя.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар